27. Службові частини мови. Специфіка вживання прийменника «по» в українській мові

Службові частини мови – це таки частини мови, які служать для зв’язку слів у реченні. Спільними ознаками всіх службових частин мови є те, що вони:●не називають предметів, ознак, дій, кількості і не мають, отже, лексичного значення;● не мають властивих повнозначним (самостійним) частинам мови морфологічних ознак;● не змінюють своєї форми; ●не бувають членами речення.

До службових частин мови належать прийменник, сполучник, частка і вигук. Прийменник — незмінна службова частина мови, що, виражаючи залежність іменника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні і в реченні, вказує на: об'єкт дії — повідомити (про що?) про концерт, подарунок (для кого?) для сестри;напрямок — поїздка (куди?) на курорт; місце — зустрітися (де?) біля клубу; причину —замовк (із якої причини?) від несподіванки; мету — зібратися (для чого? ) на нараду тощо. Прийменник членом речення не буває, але разом із самостійною частиною мови входить до складу члена речення. До непохідних належать прийменники, спосіб творення яких визначити неможливо: до, за, на, під та ін. Похідними є прийменники, утворені: способом складання непохідних прийменників: з-під, із-за, понад, з-поміж; способом переходу з інших частин мови: кругом (хати), близько (полудня), назустріч(виборам), під час, у зв'язку з, згідно з.

Сполучником називається службова частина мови, яка вживається для зв'язку однорідних членів речення, частин складного речення та складових частин тексту. Сполучник не має лексичного значення, не змінюється, не буває членом речення, не входить ні до члена речення, ні до частин складного речення.

Сполучники сурядності поєднують рівноправні, синтаксично незалежні одна від одної мовні одиниці — слова, частини складного речення, речення чи групи речень у тексті.єднальні: і, й, та (= і), їй ... ні. означають поєднання або приєднання; протиставні: а, але, та (= але), проте, зате, однак, які виражають зіставлення або протиставлення; розділові: або, чи, або ... або, чи ... чи, то ... то, чи то ... чи то, які вказують на несумісність явищ або їхню черговість: Сполучники підрядності з'єднують залежну частину складного речення з головною. До сполучників підрядності належать: причинові: бо, тому що, через те що, оскільки, у зв'язку з тим що;: часові: коли, поки, тільки, як, щойно, ледве, як тільки, умовні: якщо, якби, коли б;мети: щоб (щоби); для того, щоб;допустові: незважаючи на те що, хоч, дарма що, хай;порівняльні: як, мов, немов, наче, неначе, начебто, ніби: з'ясувальні: що, щоб, як. Часткою називаються службова частина мови, яка надає реченням чи окремим його членам певних відтінків значення або служить для утворення окремих граматичних форм. Частки не мають лексичного значення, не змінюються, не є членами речення. Окремі частки мають варіанти: би-б, же-ж, що функціонують за законами милозвучності мови:пішов би — пішла б, згадай же —згадали ж і под. Формотворчі утворюють дієслівні форми умовного (Якби мені черевики, то пішла б я на музики.— Шевченко) та наказового (Хай зозулі віщують літа. — Ткач) способів. Заперечні частки — не, ні, ані:Ні, я зовсім іще не заповнив золотої анкети життя (Сосюра). Модальні вживаються для оформлення певних типів речень, для надання певних смислових відтінків окремим словам, для вираження ставлення мовця до висловленого змісту. Серед них виділяють: питальні — чи, хіба, невже:Чи совам зборкати орла? (Рильський).Невже задарма стільки сердець горіло до тебе найсвятішою любов'ю? (Франко).окличні — як, що за, що то за:Що то за сон був! (Гончар). Як хотів би я враз обійняти всю красу молодої землі! (Д. Міщенко). Вказівні — ось, от, он, ген, це, оце, то, ото. Оце і вся моя кімната (Тичина).Ось липа кучерява розкинула намет (Н. Забіла).стверджувальні — так, еге, авжеж, атож: Так, я буду крізь сльози сміятись (Леся Українка).

• підсилювальні — же (ж), аж, адже, і, навіть, та й, таки: Плаче так гірко, аж здригається вся. (Тесленко). Голос криниці — чого ж ти замовк? (Л. Костенко). видільні — тільки, лише (лиш,), хоча (хоч): Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив (Леся Українка). Здобувати хоч синам, як не собі кращу долю в боротьбі (Франко). обмежувальні — майже, чи не, трохи не, мало не: Густа трава була мені майже по коліна (Грінченко). Цвинтар заріс черешником та зіллям трохи, не в пояс (Марко Вовчок). Спонукальні — годі, ну, нумо, бодай, бо, но: Нумо до праці, брати! (Грінченко). Бодай тії вороги покопали до ноги! (І. Нечуй-Левицький). Означальні — саме, якраз, точно, дійсно: А дочка саме хліб з печі виймає (Грінченко). Концерт почався точно о дев'ятій. власне модальні, що виражають упевненість, сумнів, припущення — мабуть, навряд, нібито: На щуку хтось бумагу в суд подав, що нібито вона такеє виробляла... (Глібов).

Вигук — це незмінна частина мови, що виражає почуття і волевиявлення, не називаючи їх. Вигуки не належать ні до самостійних, ні до службових частин мови. За значенням вигуки поділяються на:  емоційні, що виражають почуття і переживання: о, ой, ах, фу, пхе;  вигуки волевиявлення, що передають спонукання, заклик і т. д.: цить, гов, алло, ну, гей, гайда, нумо, вйо, ціп-ціп та ін. Окрему групу становлять звуконаслідувальні слова: гуп, дзень, ха-ха-ха, ш-ш та ін. Близькі за значенням до вигуків слова ввічливості (спасибі, до побачення), лайливі вислови(чорт забери).

Прийменник по в літературній мові вживається досить рідко. Із знахідним відмінком він найчастіше вказує на мету або межу дії: піти по воду, загруз по кісточки, пальто по коліна, по цей день. Із місцевим відмінком прийменник по переважно виражає: а) місце або час дії: пливти по Дніпру, їхати по дорозі (кра-ще: дорогою), ходити по лікарях, не спати по ночах (краще: ночами), заняття по середах (краще: в середи); б) відношення до іншого предмета: різьба по дереву, нам по управлінню, черговий по школі, брат по духу; в) спосіб дії: чинити по правді, обслуговувати по черзі, чи\ тати по складах.

Часом прийменник по вживають недоречно, наприклад: «Я] прийшов по справі» — треба: Я прийшов у справі; «відправити по пошті» — треба: відправити поштою; «по закону» — треба: згідно з законом, відповідно до закону, за законом, «по імені» — треба: на ім 'я; «по хворобі» — треба: через хворобу; «заходи по поліпшенню» — треба: заходи щодо поліпшення; «комісія по складанню» — треба: комісія для складання; «по поводу чого» — треба: з приводу чого. Іноді прийменник по неправильно вживають із давальним відмінком: «зв'язати по рукам і ногам», «видно по очам» — треба тільки з місцевим відмінком: зв 'язати по руках і ногах, видно по очах і т. д.