37.Психологія педагогічної оцінки

Педагогічна оцінка є досить широким поняттям, котре включає оцінки, що даються дитині не тільки вчителем, а й батьками або будь-якою іншою особою, яка займається вихованням і розвитком дітей. Педагогічну оцінку в широкому сенсі варто відрізняти від шкільної оцінки, що характеризує в балах відносні й абсолютні успіхи учня. Оцінка є педагогічним стимулом, що поєднує засоби заохочення та покарання. Причому крайні значення оцінок не завжди мають таку стимулюючу силу, яку мають середні оцінки. Педагогічна оцінка є особливого роду стимулом. Особливо важливу роль вона відіграє в дитячі роки й у період молодшого шкільного віку, тому що прямо пов'язана з формуванням у дитини відповідного ставлення до себе.

Педагогічні оцінки бувають кількох видів:

• предметні - стосуються того, що робить або вже зробила дитина, але не її особистості;

• персональні - відносяться до суб'єкта й відзначають індивідуальні якості людини;

• матеріальні - включають матеріальне стимулювання дітей за успіхи (гроші, речі, розваги тощо);

• моральні - містять характеристику дій дитини з погляду їх відповідності прийнятим нормам моралі;

• результативні - відносяться до кінцевого результату діяльності (що вийшло);

• процесуальні - стосуються самого процесу діяльності (як зроблено);

• кількісні - співвідносяться з обсягом виконаної роботи;

• якісні - стосуються якості, точності, акуратності й інших показників досконалості роботи.

У більш загальному вигляді можна виділити три основні групи оцінок (за О. Луньковим):

• особистісні - коли оцінюється просування учня стосовно його середнього рівня навчальних досягнень, мислення, тобто дитина порівнюється сама із собою;

• порівняльні - коли учні порівнюються між собою;

• нормативні - коли досягнення дитини оцінюються щодо якоїсь безособової норми виконання завдання.

Особистісні оцінки - це основний вид оцінювання, яким варто користуватись, оскільки в цьому випадку в дитини є стимул перебороти свої ж власні досягнення, а у випадку неуспіху не виникає почуття особистого ущемлення, заздрості, агресії й інших можливих наслідків, як у випадку її порівняння з іншими дітьми.

Варто сказати, що небажано, щоби джерелом порівняльних оцінок був учитель. Нехай ці оцінки мають непрямий характер, що можливо, наприклад, відповідності до відритої таблиці засвоєння теми, яка дає наочний матеріал для порівняльних оцінок. Але це вже будуть внутрішні висновки, які може робити (або не робити) сам учень, а вчитель як би не бере участі в цьому співставленні дітей за успішністю.

Нормативні оцінки використовуються 1-2 рази за тему в ході виконання письмових контрольних робіт.

38.Основні тенденції вікової зміни значущості педагогічної оцінки

• Із віком росте розуміння необхідності нових знань і вмінь.

• У міру дорослішання, особливо у шкільні роки, зростає роль соціально-психологічних стимулів.

• Із віком з'являється тенденція до поступового переходу від орієнтації на зовнішні стимули до врахування внутрішніх стимулів.

У дитячому й ранньому віці найбільш дієвою є емоційно-експресивна оцінка, передана за допомогою жестів, міміки, пантоміміки й інтонації. У молодшому та дошкільному віці оцінка доповнюється соціально-психологічними факторами (прагнення виграти змагання, одержати публічне схвалення, привернути до себе увагу). У старшому дошкільному віці стають значущими педагогічні оцінки, пов'язані з дотриманням правил поведінки та демонстрацією навчальних досягнень, у категоріях «добре», «погано». Тут свідома перевага одних видів педагогічних стимулів перед іншими ще не спостерігається.

У молодшому шкільному віці найбільш важливі оцінки, що даються не всіма, а значущими дорослими (учитель, батьки) у відношенні наявних навчальних досягнень.

У підлітковому віці діти більше реагують на оцінки, що даються однолітками та друзями. У старшокласників значущість педагогічних оцінок дорослих зростає, але міняється їх ієрархія: більш істотні оцінки особистісного плану, а не знань і вмінь. Оцінки інших людей стосовно себе в цьому віці відбиваються через самооцінку та власне сприйняття себе.

35. Загальна характеристика педагогічної діяльності Педагогічна діяльність — це цілеспрямований виховуючий та навчаючий вплив вчителя на учнів з метою особистісного, інтелектуального та діяльнісного його розвитку, а також основа його саморозвитку та самовдосконалення. Педагогічна діяльність має ті самі характеристики, що й інші види людської діяльності: це цілеспрямованість, вмотивованість та предметність. Н.В. Кузьміна однією з особливих специфічних характеристик педагогічною називає продуктивність. В залежності від продуктивності в педагогічній діяльності виділяють п'ять рівнів: репродуктивний (мінімальний)— педагог вміє передати іншим те, що знає сам; адаптивний (низький, малопродуктивний) — педагог вміє пристосувати своє повідомлення відповідно особливостям аудиторії; локально-моделюючий (середній, середньо продуктивний)— педагог володіє стратегіями навчання учнів знанням, умінням, навичкам з окремих розділів курсу (тобто формулювати педагогічну мету, розуміти бажаний результат та добирати систему і послідовність включення учнів в учбово-пізнавальну діяльність); системно-моделюючий знання учнів (високий, продуктивний) —педагог володіє стратегіями формування необхідної системи знань, умінь та навичок з даного предмету в цілому; системно-моделюючий діяльність та поведінку учнів (найвищий, високопродуктивний) — педагог володіє стратегіями перетворення свого предмету в засіб формування особистості учня, його потреб у самовихованні, самоосвіті, саморозвитку. Психологічний зміст педагогічної діяльності включає мотиви, мету, предмет, засоби, продукт та результат. Предметом педагогічної діяльності є організація навчальної" діяльності учнів, яка спрямована на засвоєння предметного соціокультурного досвіду. Засобами педагогічної діяльності є наукові (теоретичні та емпіричні) знання, за допомогою яких формується тезаурус учнів. Носіями знань можуть бути тексти підручників, а також відповідні уявлення, які виникають у учнів під час цілеспрямованого спостереження (на лабораторних, практичних) заняттях. Допоміжними є технічні, комп'ютерні, графічні та ін. засоби. Засобами передання є пояснення, показ (ілюстрація), спільна робота з учнями під час вирішення учбових задач, безпосередня практика (лабораторна, польова) тренінги. Продуктом педагогічної діяльності є індивідуально сформований досвід учня. Він перевіряється та оцінюється на екзаменах, заліках. Під час вирішення учбових задач, контрольних робіт. Результатом педагогічної діяльності повинен бути особистісний індивідуальний розвиток учня, його вдосконалення. Одним з важливих компонентів педагогічної діяльності є її мотивація. В педагогічній діяльності виділяють ті ж мотиваційні орієнтації, що і в учбовій. У першу чергу, зовнішні мотиви (наприклад мотив досягнення, престижу роботи у відповідних навчальних закладах) та внутрішні мотиви (орієнтація на процес і результат своєї діяльності, особистісно-професійного росту, самоактуалізації). Специфічним мотивом виступає орієнтація на домінування, мотив влади. Так, Г.А. Мюррей виділив основні ознаки потреби у домінуванні та відповідні їм дії. Ознаками, чи ефектами потреби домінування є бажання: — контролювати своє соціальне оточення; — впливати на поведінку інших людей та спрямовувати її за допомогою порад, переконання чи наказу; — спонукати інших діяти відповідно до своїх потреб та почуттів; — схиляти до співробітництва; — переконувати інших у своєї правоті. Н.А. Амінов відзначає відповідність цим бажанням певних дій, які за Г.А. Мюрреєм згруповані в такі групи: — схиляти, вести, переконувати, умовляти, регулювати, організовувати, керувати, наглядати; — підкоряти, правити, диктувати умови, судити. Встановлювати закони, вводити норми, складати правила поведінки, приймати рішення; — забороняти, обмежувати, протидіяти, відмовляти, карати, позбавляти волі; — очаровувати, покоряти, примушувати прислуховуватися до себе, встановлювати моду. Мотиваційно-споживацька сфера може бути інтерпретована в термінах центрації за А.Б. Орловим. На його думку, особистісна центрація вчителя с "інтегральною та системно утворюючою" характеристикою діяльності педагога. Характер центрації визначає стиль, відношення, соціальну перцепцію вчителя. Виділяється 7 основних центрацій, які можуть домінувати у педагогічній діяльності в цілому, чи в окремих, конкретних ситуаціях: — егоїстична (на інтересах свого "Я"); — бюрократична (на інтересах адміністрації, керівництва); — конфліктна (на інтересах колег); — авторитетна (на інтересах, запитах батьків учнів); — пізнавальна (на вимогах навчання на виховання); — альтруїстична (на інтересах, потребах учнів); — гуманістична ( центрація вчителя на інтересах (проявах) своєї сутності та сутності інших людей (адміністрації, колег, батьків, учнів). Найбільш прогресивною є гуманістична центрація, яка висвітлює підхід гуманістичної психології до особистості в порівнянні з першими, які відтворюють реальність традиційного навчання.

 

. 7..Психологія немовлячого періоду.

Анатомо-фізіологічні показники розвитку новонародженого (від народження до 1 місяця). Дитина, з’явившись на світ, сповіщає про це оточуючих своїм криком. Це перший критичний період розвитку дитини – період новонародженості. Криза новонародженості – це проміжний період між утробним (пренатальним) та поза утробним (постнатальним) способом життя. Перехід до нового способу існування забезпечується тільки дорослим.

Новонароджена дитина має такі анатомо-фізіологічні ознаки: вага – 3-4 кг, довжина тіла – 50-58 см., м’язи та зв’язки ще дуже слабкі, кісті не зміцнілі, не сформовані нервові механізми, що забезпечують рухи рук і самостійне пересування дитини.Вага головного мозку становить 370-400 г. з перших днів життя у дитини функціонує система безумовних рефлексів: харчових, захисних та орієнтувальних. Найважливішими з них, є ті, що регулюють внутрішнє середовище організму – дихання, кровообіг, температуру тіла, рефлекс на положення тіла під час годування. До захисних рефлексів належать – зажмурення очей від яскравого освітлення, рефлекс чіпляння у відповідь  на тактильне подразнення долоні малюка, хапання, плавання (атавістичний рефлекс).

Основи соціалізації дитини в ранньому віці. Процес бондінгу (емоційного зв’язку новонародженого з батьками) - фундамент майбутніх стосунків. Це поглажування, погойдування, дотикання до маляти, ніжне вербальне загравання сприяють налагодженню між дитиною і батьками емоційного родинного взаємозв’язку.

Психічний розвиток новонародженого. Мозок продовжує розвиватися, але відчуття дитини не диференційовані: нерозривно пов’язані з емоціями. Основним пізнавальним органом маляти у перші місяці його життя є ротик, а пов’язані з харчуванням рухи найбільш сформовані й енергійні, в процесі годування бере участь широкий комплекс рефлексів: нюхових, смакових, температурних, тактильних – що позитивно впливає не лише на її швидкий фізичний, а й на психічний розвиток.

На 2-3 тижні життя з’являється слухове зосередження (різкий звук викликає зупинку рухів, дитина завмирає). На 3-4 тижнітака ж реакція виникає на голос людини, дитина повертає голову в бік джерела звуку. На 4-5 тижні з’являється зорове зосередження, дитина затримує погляд на яскравому предметі.

Стійке зорово-слухове зосередження викликає в дитини перші позитивні емоції (наприклад при наданні тілу дитини вертикального положення).

«Комплекс пожвавлення» - це емоційно-позитивна реакція, яка виникає, коли мати нахиляється до маляти, у дитини з’являється посмішка, вона глибоко дихає, інтенсивно перебирає ручками і ніжками. Це перша соціальна реакція дитини, яка з’являється на початку 2-го місяця життя дитини. Комплекс пожвавлення знаменує собою кінець новонародженості і початок нової стадії розвитку – стадії немовляти (з 2 місяця до 1 року).

Ріст здорової дитини-немовляти за перший рік життя становить 80-90 см. Вага – 9-10 кг. Інтенсивно розвивається нервова система, вага мозку до кінця першого року життя 850-900 г. швидко розвиваються аналізатори. Соціальна ситуація сумісного життя дитини з матір’ю призводить до виникнення нового типу діяльності – безпосереднього емоційного спілкування дитини і матері, яке повинно носити емоційно-позитивний характер. Перша потреба, яка формується у дитини, - це потреба в іншій людині. Дефіцит спілкування в немовлячому віці має негативний вплив на все наступне психічне життя дитини. Відсутність вражень, емоційного контакту з дорослими призводить до затримки рухового, розумового і фізичного розвитку, це явище називається – госпіталізм.

Здорова дитина в 3-4 місяці дитина розрізняє інтонації дорослого, починає реагувати на різні кольори, в 5-6 місяців захоплює рукою предмети та маніпулює