Кримінальна відповідальність військовослужбовців.

З

Кримінальна відповідальність особи (військовослужбовця) - це закріплений в законодавстві обовязок правопорушника, який скоїв злочин, дати звіт про свої суспільно небезпечні діяння, піддатися кримінальному покаранню та стерпіти позбавлення певних суспільних цінностей та благ.

метою зміцнення законності та правопорядку у Збройних Силах та інших військових формуваннях України, боротьби зі злочинами та іншими правопорушеннями в нашій державі разом із засобами виховання, переконання і в поєднанні з ними застосовуються передбачені законодавством заходи державного

примусу. Одним з таких примусових заходів є виникнення кримінальної відповідальності військовослужбовців і як наслідок застосування покарання за скоєні ними злочини.

Цілями кримінальної відповідальності є :

• виправлення та перевиховання осіб, які скоїли злочин.

• попередження злочинів (як з боку осіб, які їх скоїли так і інших громадян).

• підтримання злочинності на мінімальному рівні.

Кримінальній відповідальності підлягає особа (військовослужбовець) яка :

• вчинила передбачений законом злочин;

• винна у вчинені цього злочину;

• повинна і може відповідати за свої діяння.

Лише при наявності складу злочину виникає підстава кримінальної відповідальності.

Всі ознаки та підстави кримінальної відповідальності визначаються лише законом.

Склад злочину - єдина підстава кримінальної відповідальності. Оскільки злочин є видом правопорушення, йому притаманні всі ознаки складу правопорушення і тому ми розглядати їх не будемо, але дамо визначення та головні ознаки злочину. Поняття злочину визначається його суспільною природою, походженням, витоками, змістом, а також суспільним призначенням його законодавчого визначення.

Із законодавчого визначення злочину, а саме ст. 11 Кримінального кодексу України, витікають головні ознаки злочину :

• злочинність діяння;

• суспільна небезпечність;

• протиправність;

• винність;

• к

  Злочином є передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

  Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

  араність.

У кримінальному праві класифікація злочинів проводиться за різними підставами.

Основними з них є :

За ознаками та видами об’єктів :

• Злочини проти основ національної безпеки України (ст.ст. 109-114);

• Злочини проти життя та здоров’я особи (ст.ст. 115-145);

• Злочини проти волі, честі та гідності особи (ст.ст. 146-151);

• Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи (ст.ст. 152-156);

• Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина (ст.ст. 157-184);

• Злочини проти власності (ст.ст. 185-198);

• Злочини у сфері господарської діяльності (ст.ст. 199-235);

• Злочини проти довкілля (ст.ст. 236-254)4

• Злочини проти громадської безпеки (ст.ст. 255-270);

• Злочини проти безпеки виробництва (ст.ст. 271-275);

• Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту (ст.ст. 276-292);

• Злочини проти громадського порядку та моральності (ст.ст. 293-304);

• Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення (ст.ст. 305-327);

• Злочини у сфері державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації (ст.ст. 328-337);

• Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань (ст.ст. 338-360);

• Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин, комп’ютерів, систем та комп’ютерних мереж (ст.ст. 361-363);

• Злочини у сфері службової діяльності (ст.ст. 364-370);

• Злочини проти правосуддя (ст.ст. 371-400);

• Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) (ст.ст. 401-435);

• Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного порядку (ст.ст. 436-447).

За формою вини ;

• навмисні - крадіжка, хуліганство, зґвалтування тощо;

• необережні - халатність, порушення правил безпеки тощо;

• вчинені як навмисно так і необережно - вбивства, заподіяння тілесних ушкоджень, знищення майна тощо.

За мотивами вчинення ;

• корисливі - викрадення, хабарництво та інші;

• за мотивами помсти –(наприклад - вбивство та інші);

• вчинки з хуліганських спонукань.

За ознаками тяжкості :

• злочини невеликої тяжкості;

• злочини середньої тяжкості;

• тяжкі злочини;

• особливо тяжкі злочини.

Визначення військового злочину витікає із загального поняття злочину як суспільно небезпечного, протиправного, винного та караного діяння. Разом з тим воно вказує на особливості військового злочину, які відрізняють його від інших загальнокримінальних злочинів.

Кримінальним законодавством України визначено поняття військового злочину (ст. 401 Кримінального Кодексу України).

Військовий злочин - це злочин проти встановленого порядку несення військової служби скоєний військовослужбовцем або військовозобов’язаним під час проходження навчальних або спеціальних зборів.

Поняття військового злочину має всі ознаки, які властиві загальному визначенню злочину, що зазначається у ст. 11 Кримінального кодексу України. Крім того, воно має додаткові специфічні ознаки.

Такими ознаками є :

• спеціальний об’єкт злочину, тобто встановлений порядок несення військової служби.

• спеціальний суб'єкт злочину - військовослужбовець або військовозобов’язаний під час проходження зборів.

• специфічні види покарання за військові злочини.

Ось чому, для наявності будь-якого військового злочину, крім загальних ознак, необхідна сукупність вищезазначених ознак.

Спеціальним об’єктом військових злочинів є встановлений порядок проходження військової служби. Цей порядок закріплений у Конституції України, законах та нормативно-правових актах, що регулюють питання проходження військової служби.

Безпосереднім об’єктом конкретного військового злочину є ті відносини військової служби, проти яких здійснюється протиправне діяння.

Кримінальне законодавство не передбачає особливої системи покарання військовослужбовців. До військовослужбовців (військовозобов’язаних, призваних на збори) винних у скоєнні злочинів застосовуються тіж самі покарання, що і до всіх інших громадян України. Особливість кримінального покарання для цих категорій осіб (військовослужбовців) полягає в тому, що до них застосовуються ще й покарання за військові злочини. Але це не обмежує, а навпаки збільшує обсяг їх кримінальної відповідальності. У той же час, виходячи зі специфіки проходження військової служби, до військовослужбовців застосовуються не всі передбачені законодавством покарання. За військові злочини, встановлені наступні види покарання :

• позбавлення волі,

• направлення у дисциплінарний батальйон;

• службові обмеження тощо.

Істотною особливістю норм, що регламентують відповідальність військовослужбовців за військові злочини, є широке різноманіття умов і меж відповідальності за військові злочини в залежності від часу, місця і обставин їх вчинення. Так, підвищується відповідальність та застосовуються більш суворі заходи покарання, за вчинки у воєнний час або у бойовій обстановці таких злочинів, як непокора (ст. 402), опір начальнику, вчинений групою осіб із застосуванням зброї (ст. 404), дезертирство (ст. 408) та інші дії. Це обумовлено підвищенням їх суспільної небезпечності в умовах, коли необхідна максимальна чіткість, стійкість, висока дисципліна всіх військовослужбовців. Разом з тим особа , що вчинила злочин передбачений статтями Особливої частини розділу 19 Кримінального кодексу України, може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 44 Кримінального кодексу України із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Передбачені в кримінальному законодавстві військові злочини посягають на різні сторони (складові частини) встановленого порядку несення військової служби. Це дає можливість всі військові злочини систематизувати по групам :

Злочини проти порядку підлеглості та статутних взаємовідносин між військовослужбовцями :

ст. 402 непокора;

ст. 403 невиконання наказу;

ст. 404 опір начальникові або примушування його до порушення службових обов’язків;

ст. 405 погроза або насильство щодо начальника;

ст.406 порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості .

Злочини, щодо ухилення від несення обов’язків військової служби :

ст. 407 самовільне залишення військової частини або місця служби;

ст. 408 дезертирство;

ст. 409 ухилення від військової служби шляхом самоскалічення або іншим способом.

Злочини проти встановленого порядку користування військовим майном та його збереження :

Ст. 410 викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем;

Ст. 411 умисне знищення або пошкодження військового майна;

Ст. 412 необережне знищення або пошкодження військового майна;

Ст.413 марнотратство або втрата військового майна.

Злочини проти порядку поводження, збереження та правильної експлуатації зброї та військової техніки:

ст. 414 порушення правил поводження зі зброєю, а також з речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення;

ст. 415 порушення правил водіння або експлуатації машин;

ст. 416 порушення правил польотів або підготовки до них;

ст. 417 порушення правил кораблеводіння.

Злочини щодо порушення правил несення служби військ:

ст. 418 порушення статутних правил вартової служби чи патрулювання;

ст. 419 порушення статутних правил несення прикордонної служби;

ст. 420 порушення статутних правил несення бойового чергування;

ст. 421 порушення статутних правил внутрішньої служби.

Злочини щодо розголошення державної таємниці:

ст. 422 розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрата документів чи матеріалів, що містять такі відомості.

Військові посадові злочини:

ст. 423 зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем;

ст. 424 перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень;

ст. 425 недбале ставлення до військової служби;

ст. 426 бездіяльність військової влади.

Злочини в районі бойових дій та проти звичаїв та законів війни (МГП):

ст. 427 здача або залишення ворогові засобів ведення війни;

ст. 428 залишення гинучого військового корабля;

ст. 429 самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю;

ст. 430 добровільна здача в полон;

ст. 431 злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні;

ст. 432 мародерство;

ст. 433 насильство над населенням у районі воєнних дій;

ст. 434 погане поводження з військовополоненими;

ст. 435 незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними.

Кримінальна відповідальність за скоєні військові злочини настає у відповідності до статті Кримінального кодексу, по якій кваліфікується злочин. Кримінальним кодексом визначаються основні ознаки кожного виду військового злочину і встановлюються вид та розміри кримінального покарання, що призначається винному.

Командир (начальник) має право давати накази, підлеглі зобов’язані беззастережно підкорятися начальникам. Непо­кора є небезпечним військовим злочином, що посягає на уста­новлений порядок підлеглості і породжує неорганізованість і безладдя у військах (силах), порушує статутний порядок, не­гативно позначається на боєготовності та боєздатності військ (сил).

Відкрита відмова від виконання наказу виражається в усній або письмовій заяві підлеглого про небажання викону­вати одержаний ним наказ чи мовчазне демонстративне вчине­ння дій, які свідчать про те, що наказ не буде виконуватися.

Суспільна небезпечність (злочинність) діяння відсутня, якщо непокора являє собою невиконання незаконного наказу (відданого неналежною особою, не в належній формі тощо). Кримінальна відповідальність виключається і в разі, коли причиною непокори є наказ, виконання якого пов’язане із вчиненням злочину.

Злочином визначається невиконання чи неточне виконання наказу. При невиконанні наказу відсутні ознаки, які необхідні для визнання діяння непокорою. Відсутні також відкрита заява про небажання виконувати наказ і демон­стративні дії, що свідчать про небажання підлеглого коритися наказу свого начальника.

На відміну від непокори (ст.402), яка вчинюється тільки навмисно, невиконання наказу (ст.403) характеризується лише необережною формою вини.

Опір начальнику або примушування його до порушення службових обов’язків є одними із найбільш небезпечних злочинів у Збройних Силах. Підвищена суспільна небезпечність цих злочинів полягає в тому, що винний відкрито і зухвало втручається в службову діяльність начальника (командира) або іншого військовослужбовця, що здійснюється в інтересах військового порядку, з метою зупинити або змінити її законний характер.

Під погрозою як військовим злочином слід розуміти такий вплив на начальника (командира), який має на меті залякати його вбивством, спричиненням тілесних ушкоджень чи нанесен­ням побоїв з метою домогтися від нього в інтересах погро­жуючого відмови від належного виконання обов’язків по військовій службі. Для складу цього злочину необхідно, щоб погроза була адресована начальнику (командиру); висловлена у зв’язку із виконанням ним обов’язків по військовій службі; полягала в залякуванні начальника (командира) вбивством, за­подіянням тілесних ушкоджень чи побоїв; була реальною. При відсутності однієї із вказаних ознак нема складу розглядуваного злочину.

Насильницькі дії щодо начальника, якому підлеглий, відповідно до вимог військових статутів, повинен виявляти повагу і якого повинен захищати в бою, є дуже грубою формою пору­шення військової дисципліни, яке ускладнює виконання на­чальником (командиром) своїх обов’язків по військовій службі та спричиняє шкоду його здоров’ю. У багатьох випадках насильницькі дії щодо начальника (командира) пов’язані з помстою за його справедливу вимогливість. Ось чому кримінальний закон відносить розгляду­ване діяння до тяжких злочинів.

Дотримання правил військової ввічливості треба розглядати як складову частину військової дисципліни. Тому образа начальника підлеглим, а так само начальником підлеглого є посяганням не тільки на честь і особисту гідність іншого військовослужбовця, але й на військовий правопорядок, на військову дисципліну.

Захист честі і гідності військовослужбовця забезпечується всім укладом військового життя, а особи, що посягають на них, притягуються до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності.

Кримінальний кодекс також передбачає відповідальність за порушення ста­тутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями, рівними за службовим станом та військовим званням, а також між старшим і молодшим, але таких, що не перебувають у відносинах підлеглості (ст. 406).

Самовільне залишення військової частини полягає в тому, що військовослужбовець строкової служби, не одержавши дозволу відповідного командира (начальника), залишає територію військової частини.

Для осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців військової служби за контрактом самовільним залишен­ням військової частини є залишення ними без дозволу командира (начальника) розта­шування військової частини або місця служби в службовий час, території навчального центру (табору) або корабля у будь-який час.

Дезертирство - один із найбільш небезпечних військових злочинів, що належать до категорії тяжких.

Дезертирство вчинюється з метою ухилитися від військової служби і може початися або шляхом залишення військової частини чи місця служби, або шляхом нез’явлення у військову частину чи до місця служби при призначенні, переводі, із відрядження, із відпустки або лікувального закладу. Дезертирство є триваючим злочином, який починається з моменту самовільного залишення військової частини або нез’явлення у військову частину при переводах, відрядженнях, відпустках та закінчується затриманням дезертира чи його явкою з повинною. Для закінченого складу злочину тривалість незаконної відсутності військовослужбовця у військовій частині або місці служби значення не має.

Самовільне залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби в бойовій обстановці є проявом боягузтва, невико­нання військового обов’язку в бою, свідчить про прагнення винного уникнути військової служби у найбільш відповідальний час. Такі дії можуть негативно позначитися на виконанні військовою частиною (підрозділом) бойового завдання.

Ухилення військовослужбовця від несення обов’язків військової служби шляхом спричинення собі якогось покалічення полягає в тому, що винний шляхом штучного заподіяння шкоди своєму здоров’ю створює підстави для звільнення від військової служби, оскільки військовослужбовці, що мають фізичні недоліки або хворіють, підлягають звільненню від виконання обов’язків військової служби у зв’язку з лікуванням або визнаються непридатними до військової служби і звільнюються з неї. Самоскалічення може бути вчинене шляхом штучного пошкодження будь-яких органів чи тканин тіла або захворювання, загострення чи посилення хвороби, яка вже була у винного.

Ухилення від несення обов’язків військової служби шляхом симуляції полягає в неправдивому удаванні хвороби або окремих її симптомів військовослужбовцем, який в дійсності на це не хворіє. Можлива симуляція як фізичних, так і психічних захворювань.

Важливим статутним обов’язком кожного військовослужбовця є збереження військового майна.

Порушення установленого порядку охорони, зберігання, використання або відчуження військового майна становить військове правопорушення.

Знищення - це приведення предметів військового майна у повну непридатність, коли вони не можуть бути відновлені та використані за їх цільовим призначенням.

Під пошкодженням військового майна слід розуміти приве­дення його в часткову непридатність, коли воно втрачає бойові, технічні, господарські властивості і стає знову придатним для використання за призначенням тільки після ремонту.

Військові статути Збройних Сил вимагають неухильно виконувати правила безпеки під час використання зброї, в роботі з технікою та в інших випадках. За порушення військовослужбовцем правил поводження зі зброєю, а також з речовинами і предметами, які є підвищено небезпечними для оточуючих, якщо це призвело до вказаних у законі наслідків, встановлена кримінальна відповідальність за ст.414 як за військовий злочин.

Військова присяга та військові статути зобов’язують кожного військовослужбовця зберігати державну таємницю. Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, може спричинити велику шкоду інтересам безпеки держави, бойовій готовності Збройних Сил.

Під зловживанням владою чи службовим становищем слід розуміти умисне використання начальником або іншою службо­вою особою свого службового становища всупереч інтересам служби. При цьому службова особа вчинює такі дії, які перебу­вають в межах її службових повноважень, але в цьому конкрет­ному випадку скоєно протиправно.

Вчиненими всупереч інтересам служби вважаються дії, які не викликалися службовою потребою, суперечили вимогам зако­ну, військових статутів, наказів.

Перевищення влади або службових повноважень полягає в навмисному вчиненні службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй законом, військовими статутами, положен­нями, інструкціями, наказами командування прав і повноважень.

Перевищення влади чи службових повноважень може полягати у вчиненні дій, які входять до компетенції вищестоящого на­чальника або службової особи іншого органу (центрального органу виконавчої влади), або вчинення таких дій, що визнаються правомірними тільки за наявності певних умов, які в цьому випадку відсутні.

Бездіяльність влади полягає у вчиненні службовою особою дій, які вона могла і повинна була зробити в силу покладених на неї законами, військовими статутами і іншими нормативно-правовими актами обов’язків. Бездіяльність влади може проявитися також і в неперешкоджанні порушенням закону, військового обов’язку, військового порядку іншими особами, якщо відвернення таких дій входило в обов’язки службової особи.

Халатним ставленням до військової служби є невико­нання або неналежне виконання службовою особою своїх обов’язків, які передбачені законами, військовими статутами, положеннями, наказами командування внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення.

Невиконання обов’язків означає невиконання дій, які входять в коло службових обов’язків. Неналежне виконання означає нечітке, формальне або неповне здійснення обов’язків.

Халатність тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, коли настала істотна шкода.

Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю є злочинне порушення військового обов’язку. Цей злочин посягає на порядок поводження військовослужбовців під час бою, порядок, який забезпечує виконання ними свого військового обов’язку в бою.

Злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні передбачає відповідальність за три самостійні військові злочини:

1) добровільну участь військовополоненого в роботах, які мають воєнне значення (ч.”1”);

2) вчинення військовополоненим, що перебуває на становищі старшого, насильства над іншими військовополоненими (ч.”2”);

3) вчине­ння військовополоненим дій, які спрямовані на шкоду іншим військовополоненим (ч.”3”).

Мародерство - це викрадення речей, що знаходяться при вбитих і поранених, тобто у таємному чи відкритому, з насильством чи без насильства заволодінні військовослужбовцями на полі бою предметами особистого користування або обмундируванням, що знаходяться при вбитих або поранених. Вилучення у вбитих і поранених зброї, боєприпасів, документів і інших предметів з метою їх подальшого використання для ведення бойових дій не утворює складу злочину.

Мародерство вчинюється тільки на полі бою, під час бою або відразу ж після його завершення.

Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. (статті 33 і 53), резолюція Генеральної Асамблеї 00Н від 9 грудня 1970 р. “Основні принципи захисту цивільного населення в період збройних конфліктів” (ст.2, 3, 7) забороняють будь-яке залякування, терор, пограбування та репресії щодо цивільних осіб на окупо­ваній або захопленій території. Забороняється знищення рухо­мого і нерухомого майна, якщо це не викликалось воєнною необхідністю; примусове переміщення або інші посягання на недоторканність громадян. Женевська конвенція про поводження із військовополоненими від 12 серпня 1949 р. установлює такий порядок поводження з військовополоненими, при якому охоро­няється їх життя, здоров’я, честь і гідність. У відповідності з цією Конвенцією у Кримінальному кодексі України передбачена кримінальна відповідальність за погане поводження з військовополоненими.

Погане поводження з військовополоненими має свій вираз в діях військовослужбовця, якими спричиняється шкода здоров’ю, принижуються права і гідність військовополонених (нанесення побоїв, спричинення тілесних ушкоджень, катування і інші прояви жорстокості).

Женевська конвенція про покращання долі поранених і хворих у діючих арміях від 12 серпня 1949 р. приписує (наказує) сторонам, що воюють, утримуватися від нападу на санітарні формування, транспорт і їх особовий склад, а при веденні бойових дій санітарні заклади повинні по можливості оберігатись і щадитися.

Для кращого розпізнавання санітарні служби мають відмітні емблеми (знак “Червоний Хрест” на білому полі, а в деяких державах “Червоний Півмісяць” на білому полі). Використання подібних знаків з іншою метою і особами, які не мають відношення до санітарної служби, заборонено.

У відповідності з міжнародними угодами передбачена кримінальна відповідальність за зловживання цими знаками. Приписи цих міжнародних угод імплементовані в Законі України “Про символіку Червоного Хреста і Червоного Півмісяця в Україні “, прийнятого 8 липня 1999 року.

Більш детально ці питання будуть розглянуті в розділі “Міжнародне гуманітарне право”.

Кримінальним законодавством встановлені обставини, які виключають кримінальну відповідальність. Вони зовнішньо схожі зі злочинами, мають багато ознак злочину, як правило спричиняють тяжкі наслідки - тілесні пошкодження, знищення майна, а іноді і позбавлення життя. Але оскільки ці діяння спрямовані на усунення небезпеки, відвернення загрози заподіяння значної шкоди, вони не мають суспільної небезпечності і тому не утворюють складу злочину.

Обставини, що виключають кримінальну відповідальність

1. необхідна оборона (ст. 36 Кримінального кодексу України);

2. уявна оборона (ст.37 Кримінального кодексу України);

3. затримання особи, що вчинила злочин (ст.38 Кримінального кодексу України);

4. крайня необхідність (ст. 39 Кримінального кодексу України);

5. фізичний або психічний примус (ст.40 Кримінального кодексу України);

6. виконання наказу або розпорядження (ст. 41 Кримінального кодексу України;

7. діяння пов’язанні з ризиком (ст.42 Кримінального кодексу України;

8. виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст.43 Кримінального кодексу України)

Отже, використання кримінального законодавства у боротьбі з правопорушеннями є однією із необхідних умов підтримання військової дисципліни та статутного порядку. Ось чому правильне застосування норм кримінального законодавства зумовлює тверде його знання командирами (начальниками), які зобов’язані не тільки самі їх вивчати, але й сприяти вивченню цих норм з підлеглими.

Таким чином, по-перше - юридична відповідальність має певні різновиди, кожному з яких притаманні свої особливості. Особливості застосування тих чи інших видів юридичної відповідальності повинні знати всі військовослужбовці, і в першу чергу командний склад Збройних Сил та інших військових формувань України.

По-друге - слід пам’ятати, що юридична відповідальність застосовується до військовослужбовців лише за певних обставин і умов, передбачених законом, тобто за наявності лише підстав відповідальності. Такими підставами є факт вчинення та склад правопорушення.

Знання цих положень буде сприяти підтриманню законності та правопорядку, зміцненню військової дисципліни, статутного порядку у підрозділах та військових частинах (установах) Збройних Сил України.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

5 хв.

Викладач підводить підсумок проведеного лекційного заняття, відмічає позитивні моменти і недоліки, оцінює загальний рівень активності аудиторії і дає загальну оцінку заняття. Викладач ставить завдання на самостійне доопрацювання курсантам (студентам, слухачам)навчального матеріалу.

Наступне заняття : Тема № 3 “Засоби забезпечення законності у Збройних Силах та інших військових формуваннях України”.

Склав доцент кафедри військового права Петрів І.М.