Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку домогосподарств

3.1 Загальний стан домогосподарств в економіці України

У сучасних цивілізованих країнах світу найпрогресивнішою суспільною системою вважається змішана економіка. Вона передбачає співіснування в межах однієї держави різних економічних секторів. Одним з таких секторів є домашні господарства.

Сьогодні інтерес до них посилюється як з боку науковців, так і з боку практиків. Візьмемо хоча б для прикладу той факт, що нині спостерігаються надзвичайно високі темпи зростання питомої ваги продукції особистих підсобних господарств у сукупному сільськогосподарському продукті. З утвердженням товарних відносин і плюралізму форм власності роль домашніх господарств у економічному розвитку все більше зростає. Цим і визначається актуальність даної проблеми. На сучасному етапі, коли в Україні відбувається перехід до ринкової системи господарювання, домашні господарства мають посісти чільне місце в економічній політиці держави.

Для вивчення теми важливе значення має з'ясування суті поняття «домогосподарство». У вітчизняній навчальній літературі немає визначення цього терміна. Така ситуація склалась невипадково. Адже в різних культурах практично не існує єдиного поняття, яке б визначало термін «домогосподарство». Виникають труднощі з поняттям сумісного проживання, власності, загального доходу, відтворювальних відносин. Для остаточного з'ясування суті категорії «домогосподарство» найкраще звернутись до трактування цієї категорії в матеріалах ООН. Згідно з рекомендаціями домогосподарство визначається як «особа або група осіб, поєднаних з метою забезпечення всім необхідним для життя», тобто об'єднаних спільним веденням господарства. Поняття «домогосподарство» ні в якому разі не слід ототожнювати з поняттям «сім'я» [13, c. 214-215].

Домогосподарству як одному з суб'єктів мікроекономіки належить надзвичайно важлива роль у системі економічних відносин. В Україні з розвитком ринкових відносин домогосподарство опинилося в нових умовах функціонування.

По-перше, задоволення потреб домогосподарства у матеріальних та нематеріальних благах виступає природною метою виробництва. Попит домогосподарств є одним з найвагоміших компонентів сукупного попиту на кінцеві блага. По-друге, домогосподарства як власники виробничих факторів передають їх діловим одиницям (підприємствам), які мають здійснювати їхнє ефективне поєднання. По-третє, частина доходу, що не використовується домогосподарством впродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і може за певних обставин стати потужним джерелом економічного зростання країни. Можна констатувати, що домогосподарство виконує в економіці три основні функції: споживання, постачання факторів виробництва та заощадження. Отже, домогосподарство - це економічна одиниця, що складається з одного та більше чоловік, які ведуть спільне господарство, що забезпечує економіку факторами виробництва і використовує зароблені на цьому кошти для поточного споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб. Проте з погляду мікроекономічного рівня господарювання провідною виступає, безумовно, функція споживання [18, c. 336-337].

Для того щоб проаналізувати, як домогосподарство здійснює цю функцію, економічна наука вдається до ряду абстракцій, що дають можливість вивчити поведінку об'єкта аналізу в чистому вигляді. По-перше, вважається, що домогосподарство виступає єдиним економічним суб'єктом і реалізує свої потреби як єдине ціле; тобто не береться до уваги його внутрішня структура, воно ототожнюється з поняттям "індивід". По-друге, допускається, що домогосподарство отримує доходи за рахунок продажу факторів виробництва, точніше, їхніх послуг, за використання або перерозподіл між членами суспільства і витрачає їх повністю на споживання, не роблячи заощаджень. По-третє, вважається, що воно може споживати всі споживчі блага, які виробляються на цей момент виробничим сектором, і ці блага вважаються при цьому безкінечно подільними;наявна повна інформація про споживчі властивості благ. По-четверте, не беруться до уваги такі дії домогосподарства, які можуть вплинути на його поточне споживання, а саме: збільшення або зменшення майна, взяття кредиту, вкладання частини доходів у запаси споживчого призначення.

За таких обставин домогосподарство ставиться в умови вибору:

йому треба розподілити наявні грошові доходи між різними благами, що задовольняють його потреби. Саме цей процес насамперед і цікавить економістів, тобто, як домогосподарство приймає рішення щодо певної структури споживання.

Можливості вибору домогосподарства обмежені багатьма факторами:

• рівень і структура виробництва;

• структура потреб цього домогосподарства і рівень насичення деяких з них (так, досить швидко насичуються за нормальних умов потреби у базових продуктах харчування, тоді як духовні та соціальні потреби практично не знають межі насичення;

• в міру задоволення фізичних потреб споживання переключається на потреби більш високого рівня);

• рівень доходів домогосподарства, адже в умовах ринкової економіки переважна більшість економічних благ надається лише в обмін на гроші;

• рівень цін, встановлений ринком, на який домогосподарство через те, що воно є лише одним з численної множини споживачів благ, вирішальне впливати не може, отже, приймає його таким, яким він є [23, c. 5-8].

Сукупність наборів благ, доступних за умов таких обмежень домогосподарству, і є той простір, в якому домогосподарство має свободу дій щодо споживчого вибору. Отже, домогосподарство має вирішити проблему: при певній структурі та рівні потреб і доходів знайти таку комбінацію споживчих благ, яка б максимально відповідала його потребам.

Здавалося б, оцінку економічного становища домогосподарств логічно ґрунтувати на розмірі доходу на одного члена домогосподарства. Цей показник є найоб'єктивнішим, а також має просту пряму інтерпретацію (чим вищий рівень доходів на одного члена сім'ї, тим кращим є економічне становище сім'ї). Проте відповіді на прямі запитання стосовно розміру заробітної плати, щодо розміру загальних доходів сім'ї й доходів на одного члена домогосподарства, як правило, ненадійні. Наприклад, аналіз споживання в домогосподарствах, проведений Київським Міжнародним Інститутом соціології у межах двох великомасштабних досліджень доходів і витрат домогосподарств України, показав, що витрати сім'ї в середньому кількаразово перевищують заявлені доходи. Напевне, це пов'язано, першою чергою, з тим, що значна кількість людей залучена до тіньового сектора економіки, розміри якого, за офіційними заявами українського уряду, досягають 60%. Розміри таких "додаткових" (неофіційних) доходів важко враховувати (вони можуть бути нерегулярними й мати не грошову, а "натуральну" форму), можуть перевищувати доходи офіційні, і люди подібні доходи афішувати просто не вважають за потрібне (попри всі запевнення про анонімність опитування).

Характерно, що матеріальне становище власної сім'ї респонденти стабільно оцінюють значимо вище, ніж становище економіки країни. При цьому за динамікою загальні (для всієї вибірки) оцінки економічної ситуації в країні та економічного становища сім'ї доволі схожі. Найнижчими середні оцінки економічного становища власної сім'ї були у 1996-1998 роках.

У розподілі середніх значень оцінок вікових груп існує закономірність — чим "молодшою" є група, тим вищою (значимість розбіжностей на рівні не менше 0.05) є середня оцінка економічного становища своєї сім'ї.

Необхідно відзначити, що колишня система, що існувала до 1990 року, практично гарантувала людям невисокий, але стабільний заробіток, місце роботи, безплатну освіту для дітей, певний мінімум безплатного медичного обслуговування. Водночас колишня система обмежувала підприємницьку діяльність (точніше, будь-яку підприємницьку активність було фактично заборонено), обмежувала змогу вибирати місце проживання і місце роботи, обмежувала споживання (насамперед, переважну частину товарів і послуг було складно, ба й неможливо купити за гроші — існував дефіцит товарів і послуг), обмежувала свободу слова і свободу обміну інформацією. Нова система, що виникла після здобуття країною незалежності й проведення певних реформ, скасувала або принаймні пом'якшила ці обмеження. Одначе тепер люди реально, а не просто з газетних статей, познайомилися з такими поняттями, як безробіття, конкуренція на ринку праці, страйки, соціальне розшарування. За умов, коли існує чимало юридично нерегульованих сфер життя, коли немає механізмів і традицій дотримання законів, люди опинилися віч-на-віч із доволі жорсткою реальністю, яка до того ж швидко змінюється [36, c.70-71].

Загалом більшість респондентів вважають, що за 15 років, що передують, економічне становище їхньої сім'ї значно погіршилося. Люди відзначають, що купівельна спроможність заробітної плати і пенсії значно зменшилася. Розмір більшості пенсій і навіть у деяких випадках розмір заробітної плати такі, що грошей бракує на оплату житла й найпростіше харчування.

Багато сімей втратили значні суми грошей внаслідок інфляції (банківські заощадження, страхові внески). Найтрагічнішими є втрати людей похилого віку, котрі заощаджували гроші "на старість". Адже люди похилого віку здебільшого не мають змоги адаптуватися до нових умов, дістати нову кваліфікацію, шукати нову роботу тощо. Чи не єдиним джерелом існування для них є пенсія.

Необхідно відзначити, що люди зовсім не ідеалізують ситуацію, що існувала 15років тому. Більшість респондентів чітко пам'ятають і невеличкий розмір заробітної плати, і постійний дефіцит продуктів і товарів, і довжелезні черги в магазинах.

Люди втратили відчуття стабільності, соціальної захищеності. Колишня проблема "де купити? " зникла, однак з'явилася нова проблема "де і як заробити гроші?". Втративши свої внески в банках, люди перестали робити нові заощадження. Постійні затримки й невиплати зарплати не дають змоги реально планувати свій сімейний бюджет.

Виникла невідома раніше проблема пошуку роботи й пошуку можливостей заробити гроші. Навіть той, хто зміг зберегти той рівень життя, який мав десять років тому, має підстави для незадоволення.

Структурна перебудова економіки породила достатньо нове явище -безробіття. Хоч офіційні цифри рівня безробіття невеликі (4.2% у середньому за 2005 рік), поряд із "офіційно зареєстрованим" безробіттям існує безліч форм прихованого безробіття (починаючи від просто незареєстрованих безробітних і аж до тих, хто формально працює, але не отримує зарплати — наприклад, перебуває у довгостроковій відпустці без оплати — і при цьому працює у тіньовій економіці). Тому реальний рівень безробіття оцінити вельми важко. Як правило, такі оцінки кількаразово перевищують офіційний рівень. Загроза втратити і швидко не знайти нормально оплачувану роботу для багатьох стала реальністю, а безробіття — безпосередньою загрозою [29, c. 265-267].