31.Демократичний політичний режим

У поняття "демократія” має декілька визначень. Одне з них належить американському президенту Аврааму Лінкольну (1809-1865):

демократія - це "правління народу, обране народом і

для народу”. Найчастіше  демократію розуміють та пояснюють як "влада народу” або "народовладдя”

(греч. demos-народ + cratos - влада). Словникове визначення: це політичний режим,

при якому встановлене та здійснюється на практиці народовладдя, закріплені в законах свободи та рівноправ’я громадян.

Першою історичною формою демократії була антична демократія. Первиннерозуміння 

демократії розвинулоь після реформ Клісфена в 507 р. до н.е Вона досяглакласичних форм у Стародавніх Афінах,  місті-державі. 

Час найбільшої могутності Афін танайвищий  розвиток демократії припадають на добу Перікла. Перікл писав: " У насдержавний

 устрій такий, що не схожий на інші: швидше ми самі є прикладом для інших... Іназивається  наш устрій 

демократією, тому що утворюється не з меншості, а за інтересамибільшості; за законами в приватних суперечках всі мають 

однакові права, не буває такого,що людина, яка може  принести користь державі, позбавлена до цього можливості, бо 

некористується достатньою повагою внаслідок бідності". За часів Перікла (5ст. до н.е.)інститути афінської демократії 

відрізняла найбільша завершеність. Арістотель, який вивчавполітичний устрій грецьких міст-держав, бачив в установі народного суду вирішальнийкрок до установлення демократії в Афінах.

Основними характеристиками класичної афінської демократії були:

1)рівні права громадян у здійсненні законодавчої та судової влад;

2)суверенна влада належала всім громадянам поліса;

3)поширення суверенної влади на всі сфери діяльності міста-держави;

4)різні методи обрання кандидатів на громадські посади  (безпосередні вибори, жеребкування, система ротації);

5)відсутність пільг, за допомогою яких обрані на громадську службу   особи - державні діячі, відрізнялись би від звичайних громадян;

6)короткочасний мандат усіх посад, що їх вибирали;

7)звітність посадових осіб;

8)оплата праці державних функціонерів, обраних на ці посади.

Сучасна демократія це представництво інтересів, а не станів. Як учасники політичного життя, усі громадяни в демократичній державі рівні. З погляду договірної теорії походження держави рівність політичних і цивільних прав пояснюється тим, що кожний з індивідів, що вступив у договір, вважав інших його учасників рівними собі, і тільки на таких умовах міг бути укладений договір, визнаний усіма.

  Рівність ця двоякого роду: рівність перед законом і рівність політичних прав. Не випадково богиню правосуддя - Феміду зображують у виді жінки з вагами в руках і пов'язкою на очах - символами неупередженості богині, об'єктивності правосуддя. Рівність політичних прав припускає, що кожний громадянин має право обирати і бути обраним; на усіх рівною мірою поширюються воля слова, друку, зборів, мітингів та інші права, закріплені законом.

Формально юридичними принципами демократичної держави є наступні:

1) визнання народу вищим джерелом влади;

2) виборність основних органів держави;

3) рівноправність громадян (насамперед рівність виборчих прав);

4) підпорядкування меншості більшості при прийнятті рішень.

  Не праві ті, хто вважає демократію ідеальним політичним режимом. На практиці демократія не є владою народу. Керують уряди, урядові чиновники.        Відомий французький державний діяч, історик і літератор Алексис де Токвиль ще в 1835 році помітив, що недоліки і слабості демократичного правління, легко видні, вони доводяться очевидними фактами (складність прийняття рішень, тривалі обговорення того або іншого питання і т.д.), тоді як його сприятливий вплив виявляється непомітним, схованим образом. Недоліки його уражають з першого ж разу, а його гарні якості дізнаються тільки з часом.