- •1.Сутність системного аналізу
- •2.Концепція політичної системи д. Істона
- •3.Модель політичної системи г. Алмонда
- •4.Структура політичної системи
- •5. Функції політичної системи
- •6. Закономірності формування політичної системи
- •7. Типологія політичних систем
- •8.Сутність та основні ознаки держави
- •9..Наки держави темиуванняеми0000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000000Основні концепції походження держави
- •9. Функції держави
- •Функції держави
- •11. Вищі органи сучасної держави і поділ державної влади
- •12.Поділ державної влади
- •15. Організація державної влади в Україні
- •17.Становлення теорії громадського суспільства
- •18. Структура громадянського суспільства
- •19. Взаємозв'язок держави і громадянського суспільства
- •20. Проблеми становлення правової держави і громадянського суспільства в Україні
- •21. Сутність і види влади
- •22. Концепції влади
- •23. Ресурси політичної влади
- •24.Ознаки легітимності політичної влади
- •25.Типи легітимності політичної влади
- •26."Політична і економічна влада в Україні, їх сутність і взаємодія"
- •27.Політичний режим : сутність,характеристика
- •28.Типи політичних режимів
- •29.Тоталіризм як політичний режим
- •31.Демократичний політичний режим
- •32.Політичні принципи демократі
- •33.Основні концепції демократії
- •34.Трансформація політичних режимів
- •35.Політичний режим в Україні
- •36.Поняття політичної еліти
- •37. Сучасні концепції політичних еліт
- •40.Еліта і бюрократія
- •41.Шляхи формування політичних еліт
- •42.Особливості сучасної української еліти.
- •43.Сутність політичного лідерства
- •44.Витоки політичного лідерства
- •45.Функції політичного лідерства
- •46.Типологія політичного лідерства
- •47. Механізми формування політичного лідерства
- •48. Особливості політичного лідерства в Україні.
- •49.Політичні партії як різновид суспільних об'єднань.
- •54. Взаємозв 'язок форм правління, партійних і виборчих систем
- •55. Партійна система України
- •56. Поняття «групи інтересів»
- •57. Типологія груп інтересі
- •58.Політичне представництво груп інтересів
- •61. Основні типи й види політичної поведінки
- •62. Основні форми політичної участі
- •63.Політична участь в україні
- •64.Сутність політичної культури
- •Структура політичної культури
- •65.Поняття політичної свідомості
- •Буденна й теоретична політична свідомість
- •Індивідуальна, групова й масова політична свідомість
- •67.Типологія політичної культури є. Вятра
- •68.Функції політичної культури
- •69. Політична культура України
- •§ 5. Політична культура сучасної України
- •70. Сутність політичної соціалізації
45.Функції політичного лідерства
2. Політичне лідерство виконує в суспільстві ряд важливих функцій:
-формування в суспільстві спільних цілей і цінностей та об’єднання навколо них громадян;
-формулювання та прийняття політичних рішень;
-забезпечення зв’язку влади та мас в процесі здійснення влади;
-мобілізація мас на виконання поставлених завдань;
-формування в масах оптимізму та ентузіазму, готовності і бажання виконувати поставлені завдання;
-соціальний патронаж, захист та підтримка мас.
Для того, щоб стати лідером, людина повинна мати певні психологічні та соціально-політичні якості, які виділяють її поміж інших. Серед бажаних соціально-психологічних якостей лідера досить часто виділяють почуття гумору, такту, вміння звернути на себе увагу, впевненість у собі. М.Вебер, зокрема, зазначав, що є три основних якості, які є визначальними для політика: пристрасть /небезсторонність, орієнтація на суть справи, здатність бачити цю суть, відчувати її/; почуття відповідальності, без якого немислима будь-яка політична діяльність; кругозір, який включає відчуття реальності, внутрішню зібраність і певну дистанцію відносно речей і людей.
Що стосується соціально-політичних якостей, то лідер повинен мати власне бачення дійсності, мати власну політичну програму та бажання працювати на її виконання. Звичайно ж, для цього потрібні певні інтелектуальні задатки, воля, наполегливість і цілеспрямованість. Якщо немає вказаних рис у бажаному обсязі, то лідер формує у послідовників впевненість у їх наявності, тобто використовує популістські гасла та заклики, намагаючись досягти популярності та підтримки. Це і є два виділені М.Вебером способи зробити з політики свою професію: або жити "для” політики, або жити "за рахунок” політики і "політикою”.
46.Типологія політичного лідерства
3. М.Веберу належить і досить поширена і своєрідна класифікація політичного лідерства, яку він виводить із типів панування чи способів легітимації влади:
1.традиційне лідерство, в основі якого лежать звичай і звичка, традиції і вірування. Традиційними лідерами були свого часу вожді племен, старійшини, монархи.
2. харизматичне лідерство, коли за лідером визнаються надзвичайні якості і здібності, іноді магічні. Люди вірять, що правитель покликаний здійснити наперед визначену місію і його влада практично не обмежена. Особливо ефективним таке лідерство є в кризові, переломні періоди.
3.раціонально-легальне лідерство, що ґрунтується на правилах і законах. Такого лідера обирають шляхом демократичних процедур і його влада обмежена. За зловживання повноваженнями він несе відповідальність перед тими, хто його обрав.
47. Механізми формування політичного лідерства
|
|
У загальному вигляді механізми формування політичного лідерства зводяться до проблеми політичної соціалізації як процесу засвоєння індивідом політичної науки. Явище лідерства відоме й на побутовому рівні, де воно грунтується майже виключно на особистих якостях лідера. Умовно можна виокремити чотири групи таких якостей: по-перше, розвинений розум, кмітливість, досвід, які мають бути вище від середнього рівня тієї спільності людей, до якої належить лідер; по-друге, здатність не тільки швидше за інших оцінювати ті чи інші проблемні ситуації, а й пропонувати оптимальний шлях і засоби їх вирішення; по-третє, здатність переконувати оточення у правильності пропонованого, воля та організаторські здібності; по-четверте, моральні якості: здатність слухати і зрозуміти ближнього, співпереживати з ним, піти на безкорисливу допомогу, бути людяним, вірним товаришем10. Звичайно, в реальному житті окрема людина може й не мати всієї сукупності зазначених якостей. Найчастіше буває та чи інша їх комбінація, що й зумовлює багатоманітність типів лідерства. Трансформація цих якостей у сферу політичного тісно пов'язана з політичним вихованням. Ідеться як про політичне виховання в межах існуючої системи освіти, яка дає знання про суспільство, його політичні інститути, державний устрій, так і про навчання через участь у діяльності політичних організацій, де набувається досвід громадської й політичної діяльності. Результатом загального й політичного виховання стає набуття індивідом особистісних і соціальних якостей політичного лідера. До них, зокрема, належать: велика працездатність; висока аналітичність розуму; компетентність; яскраво виражена схильність до громадської і державної діяльності; твердість принципів і переконань разом зі здатністю до сприйняття альтернатив і пошуку нового; вміння
10 Див.: Тимошенко В. И. Общественно-политическое лидерство // Со-ииально-полит. науки. 1990. № 1. С 50.
переконувати й вести за собою людей; оптимізм; увага до людини11. Ці риси тією чи іншою мірою притаманні не тільки політичним, а й іншим лідерам. До специфічних рис політичного лідера, зокрема, належать: вміння враховувати, виражати й обстоювати погляди тієї чи іншої групи; здатність поставити суспільні інтереси вище за особисті (саме це значною мірою створює лідеру авторитет); вміння організувати дії; комунікабельність та ораторські здібності; політична культура12. Можна, звичайно, виокремлювати й інші якості політичного лідера. Та очевидно, що за наявності відповідних рис необхідні ще й конкретні механізми, які б забезпечували просування їх носія на керівну посаду, перетворення неформального лідера на політичного керівника. Головним із таких механізмів у сучасному демократичному суспільстві є вибори. Реальні особисті якості кандидата відіграють у його перемозі на виборах вирішальну роль лише в межах незначних територіальних громад — села, селища, невеликого міста тощо, де наявні безпосередні контакти кандидата з виборцями. З розширенням кола електорату дедалі відчутнішу роль починають відігравати імідж кандидата як поєднання реальних і приписуваних йому рис, підтримка його засобами масової інформації, політичними партіями, громадськими організаціями, підприємницькими структурами. Одним із найважливіших механізмів формування політичного лідерства є також партійно-політична діяльність. У розвинених демократичних державах політичні партії виступають головними суб'єктами виборчого процесу. Вони складають списки кандидатів у депутати на виборах за пропорційною виборчою системою, висувають кандидатів у депутати за мажоритарної системи виборів, ведуть передвиборну агітацію, надають кандидатам фінансову підтримку тощо. Навіть у тих країнах, де вибори відбуваються за мажоритарною виборчою системою, наприклад у США чи Великобританії, без партійної підтримки кандидат має дуже мало шансів на перемогу.
11 Див.: Тимошенко В. И. Общественно-политическое лидерство. С. 50. 12 Див.: Трофимов М. И. Политическое лидерство // Социально-полит, науки. 1991. № 2. С. 39.
Залежно від ступеня представництва в парламенті партія впливає на його функціонування. У разі отримання більшості парламентських мандатів вона контролює не лише законодавчу, а й тією чи іншою мірою виконавчу владу, висуває своїх представників на найважливіші посади в державі і таким чином сприяє формуванню політичних лідерів. Лідерство формується також всередині політичних партій. Вони мають змогу просувати своїх представників на керівні посади в державному апараті навіть тоді, коли не представлені в парламенті, але підтримують високих посадових осіб — главу держави чи прем'єр-міністра. Подібне відбувається як на загальнодержавному рівні, так і в межах окремих адміністративно-територіальних одиниць. У сучасних демократичних державах партії так чи інакше контролюють усе політичне життя. Будь-яке лідерство від початку прагне заявити про себе, мати якомога більше прихильників, формалізуватися і увійти до існуючої політичної системи. Важливим механізмом формування політичного лідерства є діяльність у громадсько-політичних організаціях і рухах. На базі рухів і громадських організацій нерідко формуються політичні партії. Процес формалізації рухів та їхніх лідерів проходить кілька стадій. Спочатку це виникнення громадських рухів і висування їхніх лідерів. Далі — утворення партій, напрацювання їх програмних настанов та організаційних принципів, формування ієрархії партійно-політичного керівництва. Нарешті, це боротьба за владу і прихід партії до влади, просування партійних лідерів на керівні державні посади, поява лідерів-керівників. Велику роль у механізмах формування політичного лідерства відіграють засоби масової інформації, особливо телебачення. Вони формують імідж лідера, через них ведеться передвиборна агітація, боротьба між різними політичними силами. Конкретизацією механізмів формування політичного лідерства є політичні технології як системи послідовних дій, спрямованих на досягнення необхідного політичного результату. Політичні технології включають як кінцеві цілі, на досягнення яких вони спрямовані, так і методи й засоби досягнення цих цілей. Існує багато різновидів політичних технологій: прийняття політичних рішень, вибори, лобію-вання, розподіл влади, формування іміджу, комунікативні тощо. Найбільшу роль у формуванні політичного лідерства відіграють технології виборів і формування іміджу. Політичні технології є об'єктом дослідження окремої галузі політологічних знань — практичної політології. Оскільки лідерство є результатом взаємодії, з одного боку, рис самого лідера, а з іншого — зовнішніх стосовно нього чинників, як то: членство в політичній партії чи громадській організації, підтримка засобів масової інформації, наявність джерел фінансування тощо, які нерідко відіграють вирішальну роль у формуванні лідера, то не виключено висунення в лідери й на керівні посади далеко не найкращих людей. Свої особливості має лідерство в переломні періоди суспільного розвитку, коли на хвилі радикальних перетворень на керівні посади можуть підійматися вуличні демагоги, «захисники» інтересів народу, «борці» за демократію тощо. Як і завжди, на поверхні політичного життя в такі періоди перебувають кон'юнктурники всіх мастей. Демократичне суспільство має створювати умови для захисту від негідних лідерів та їх свавілля. Для цього створюються інститути демократії, правової держави і громадянського суспільства. Але найбільшого значення набуває політична культура суспільства, високий рівень якої передбачає нетерпиме ставлення до будь-яких порушень норм суспільного життя політичними лідерами. Переважання політичної культури, орієнтованої на активну участь у політиці, наявність стійких демократичних традицій, незалежного від держави громадянського суспільства звужують можливості для некомпетентного політичного лідерства, виявів волюнтаризму і зловживання владою лідерами. Можливість ненасильницьким шляхом усунути від влади негідного лідера є однією з ознак демократії.
