18. Загальна характеристика античних уявлень про державу і право

Державність Стародавньої Греції виникла в І тис. до н. є. на початку так званої «героїчної епохи», коли історичний процес усвідомлювався залежним не тільки від богів, а й від діянь героїв, що уподібнювалися богам.

Міф із світовідчуття і способу пояснення світу поступово перетворився у літературний засіб. Започаткувалась тенденція до понятійного сприйняття і пояснення світу. Однією з провідних світоглядних ідей стала ідея Космосу. Якщо зануритися у зміст розмаїтих думок і поглядів давньогрецьких мислителів, то впадає в око, що їхньою домінантою було розуміння світу як завершеної, прекрасно упорядкованої цілісності - на протилежність хаосу. Всі елементи буття розташовувалися в ієрархічних структурах космосу, поєднуючись в єдиний, пронизаний життям організм, в якому панує всеохоплююча космічна справедливість, яка заперечувала будь-яке насилля і панування однієї частини над іншою. Всеохоплююча космічна справедливість мис-лилась вищим принципом людського буття. Відповідно з космічним світовідчуттям закони людського суспільства розглядались не як божественний винахід, а як існуючий звичай. Боги ж лише виконували обов'язок охоронців всеохо-плюючої справедливості.

Доба античності - це класичний період полісної організації суспільства, яка досягла апогею свого розвитку в \МУ ст. до н. є.- доби Афінської держави. Поліс - це місто-держава, форма соціально-економічної і політичної організації суспільства в Стародавній Греції та в Стародавній Італії. У площині своєї внутрішньої організації античний поліс об'єднував вільних громадян міста, що утворювали своєрідний союз власників економічно самостійних домогоспо-дарств. за межами якого перебували не тільки раби, а й чу-жинці-іноземці, навіть вихідці з інших грецьких полісів. Для вільних громадян поліс був своєрідним мікрокосмом із власними формами політичного устрою, звичаями, традиціями, правом. Кожний громадянин був зобов'язаний брати участь у політичному житті поліса.

Вищим органом влади у полісі слугували народні збори (демос), на яких обиралися особи з дорученням виконувати громадські обов'язки по управлінню життям громади. Всі обранці були, по-перше, підзвітними громаді, а, по-друге, не мспи в своїх руках важелів економічної влади над іншими членами соціуму. Інакше кажучи, полісне суспільство як союз приватних власників, керуючись інтересами громади, сам контролює і створює (зрозуміло не завжди вдало, про що свідчить утвердження олігархічних і тиранічних режимів у численних містах-державах Стародавньої Греції) форми політичного устрою, які функціонують в інтересах усіх громадян-власників, які мають рівні права і обов'язки. Це є поясненням тому, що в полісному суспільстві переважали республіканські форми управління: аристократія, демократія, олігархія, плутократія тощо.

За такої системи доки поліс не буде підпорядкованим якійсь зовнішній силі або не підпаде під владу тирана (По-лікрата на Самосі, Пісістрата в Афінах, Діонісія в Сираку-зах), кожний з його громадян має найширші можливості творчої самореалізації не лише в духовній, айв економічній і політичній діяльності. Перешкодою цьому може стати лише сама полісна громада - верховний власник полісної землі та розпорядник полісного життя.

Отже, характерною рисою суспільства античного полісу вирізнялося те, що над особою та її власністю стояла не монополізована бюрократичною державою верховна влада - власність (що було притаманним для країн Стародавнього Сходу), а влада-власність, репрезентована громадсько-політичними органами самоврядування.

Утвердження суспільно-політичних відносин, що об'єктивно складалися в Стародавній Греції, супроводжувалось правотворчою діяльністю. Основною формою правотвор-чості був позитивний закон (писаний закон), позбавлений будь-якої містичної чи релігійної оболонки.

Для стародавніх греків поліс був формою втілення ідеї всеохоплюючої космічної справедливості. Критерієм справедливості виступало право - сукупність індивідуальних прав громадян, що відповідають звичаю.

Поліс заповів людству три великі політичні ідеї, які й сьогодні не втратили актуальності, а мислителі Стародавньої Греції дали тлумачення сутності цих ідей. По-перше, ідея громадянського суспільства. Суть її полягає в усвідомленні кожним громадянином полісу своїх прав і громадянських обов'язків, належності до життя усієї громадянської общини. Поза полісом - формою втілення вищих прин ципів справедливості, індивід не мислив свого існування і був зобов'язаний чинити все для спільного блага, забезпечуючи, у такий спосіб благо власного існування. По-друге, ідея демократії. У полісі вперше в історії цивілізації виникла уява про народоправство і відповідальність кожного громадянина перед суспільством (полісом). По-третє, ідея республіканізму. В полісі вперше в історії людства був запроваджений у життя принцип виборності всіх органів управління. Три основні складові політичного життя полісу -виборність, колегіальність, короткотерміновість магістратур інтегрувались у ідею республіки. Ця ідея віднайшла своє громадсько-політичне втілення в Стародавньому Римі періоду республіки.

Історія розвитку державно-правової думки Стародавньої Греції відобразилась в трьох періодах, які відповідають розвиткові державності Стародавньої Греції та розвитку власне грецької античної філософії.

1. Ранній період (ІХ-УІ ст. до н. є.), період становлення давньогрецької державності. На цей час міфологічні уявлен ня про світ поступаються місцем раціоналізації політико-правових вчень, формується філософське розв'язання проблем держави і права з народженням теоріїміста-держави.

2. Час розквіту політичної філософії (V - перша полови на IV ст. до н. є.) і античного полісу, коли виникає патріархальна теорія держави Арістотеля. політичний право

3. Доба пізнього еллінізму (II пол. IV ст. до н. є.- II ст н. є.) - започаткувала занепад давньогрецької державності з поступовим підпорядкуванням грецьких полісів Македонії, а згодом - могутньому Риму; діяльність римських юристів, сприяла виникненню юстиції як суспільної інституції.¹

В цілому державно-правова думка за доби античності розвивалася від міфологічних уявлень (Гомер і Гесіод) до філософських поглядів («сім мудреців», Піфагор, Геракліт, Демокріт), раціоналістичної інтерпретації (софісти), логічно-понятійного аналізу (Сократ і Платон), емпірично-наукового (Арістотель) та історико-політичного дослідження (Полібій) держави і права. Майже всі мислителі античності були єдиними в твердженні, що поліс (місто-держава) - досконалий засіб і необхідна умова найвищого розвитку людських здібностей, а його метою і завданням с втілення космічної всеохоплюючої справедливості в межах всієї полісної громади (громадянської спільноти).