18. Поняття місця проживання.

При реалізації правоздатності, набутті і захисті суб’єктивних прав суттєве значення має місце проживання фізичної особи. Наприклад, воно враховується при визнанні особи безвісно відсутньою, визнання її померлою і т.д. За законодавством місце проживання – це місце, де громадянин постійно або переважно проживає. Якщо таке місце визначити неможливо, то місцем проживання вважається місце знаходження майна особи або основної частини її майна. Повнолітня дієздатна особа самостійно вибирає собі місце проживання, реалізуючи тим самим особисте немайнове право вибору місця проживання. Однак неповнолітні, тобто ті, що не досягли 15 років, а також недієздатні такої можливості не мають. Місцем їх проживання визнається місце проживання батьків, усиновителів або опікунів. Слід відзначити, що прописка, реєстрація і т.д. не є визначними факторами при встановлення місця проживання. Місцем проживання буде вважатися місто фактичного знаходження громадянина.

19. Порядок здійснення цив. Прав і обов’язків недієздатних і обмежено дієздатних громадян.

Цивільне законодавство України передбачає можливість визнання громадянина недієздатним, якщо він внаслідок душевної хвороби або недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Суд має надіслати копію рішення про визнання громадянина недієздатним органові опіки та піклування для призначення над ним опікуна. Від імені недієздатного укладає угоди опікун (видача довіреності, заповіт), договори пов’язані з особою громадянина, визнаного недієздатним (договір доручення), припиняють свою дію. За шкоду, заподіяну цим громадянином, відповідають його опікун або організація, які зобов’язані здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини. Будь-які дії особи, визнаної недієздатною, не мають юридичного значення і не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків. Разом з тим після визнання громадянина в судовому порядку недієздатним він не виключається із числа суб’єктів права, тому що є правоздатним. Обмежена дієздатність полягає в тому, що зменшується обсяг дієздатності, який мала особа. Обмежено дієздатний громадянин лише за згодою піклувальника може: а) укладати угоди з розпорядження майном (купівля-продажу, позики, дарування, комісії тощо); б) одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними, за винятком дрібних побутових угод.

20. Поняття та ознаки юридичної особи.

Юридична особа – це організація, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді. Ознаками юр. особи є: 1. Організаційна єдність. Юр. особа – це певним чином організований колектив людей. Принципи формування цього колективу можуть бути різними: укладення трудового договору робітниками і службовцями з адміністрацією державного підприємства, добровільне об’єднання громадян на основі членства в кооперативі тощо. Але кожна організація характеризується наявністю певної системи істотних соціальних взаємозв’язків її членів, внутрішньою структурою і функціональною диференціацією. 2. Наявність відокремленого майна. Кожна юр. особа має своє майно, відокремлене, по-перше, від майна членів трудового колективу даної організації; по-друге, від майна держави чи автономного утворення, територіальної громади; по-третє, від майна інших організацій, у тому числі вищестоящих органів. 3. Виступ у цивільному обороті від свого імені. Кожна юр. особа має своє найменування. Від свого імені вона набуває майнових та особистих немайнових прав і несе обов’язки, вступаючи в різні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. 4. Здатність нести самостійну майнову відповідальність. Здатність організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах, самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки зумовлює і самостійну відповідальність юр. особи за своїми зобов’язаннями. 5. Здатність бути позивачем або відповідачем у суді. Широка участь господарських організацій у майнових та особистих немайнових відносинах, можливість покладання на них цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань, заподіяння шкоди іншим особам та ін.