26. Філософія життя” – формування нової філософської парадигми.

«Філософія життя» Наприкінці XIX — у першій чверті XX ст. в Європі набула популярності «філософія життя», найпомітнішими представниками якої були Ф. Ніцше, 3. Фрейд, А. Бергсон, які відійшли від онтологічної та характерної для класичної філософії гносеологічної проблематики. Їх мало цікавив об'єктивний світ і наукова істина, а більше хвилювали людина, світ людського життя. А сама людина розглядалася ними насамперед як земна біологічна істота — з волею, інстинктами, підсвідомим.

Філософія життя виникає у 2 пол. ХIХ ст. переважно в Німеччині та Франції.

Головними представниками були: А.Шопенгаузер; Ф.Ніцше; А. Бергсон.

Шопенгаузер був прихильником Канта. На його думку світ складається з 2 частин: світ феноменів, явищ, які ми сприймаємо; світ ноуменів – він недоступний нашим відчуттям, проте саме він є сутністю буття. За Шопенгауером сутність особи становить незалежна від розуму воля – сліпе хотіння, невіддільне від тілесного існування людини, котра є проявом психічної світової волі, основою та істинним змістом усього сущого.

Таємничий шлях до сутності світу у нас самих, заглибившись у себе , ми зрозумієм, що в основі всього, що з нами робиться є вольовий імпульс.

Справжньою сутністю буття є воля. Вона присутня у всьому живому, а людина є її найвищим втіленням. Світ постає ареною, на якій стикаються живі істоти в боротьбі за існування та домінування, тому все життя є страждання.

Прогрес людства частково полегшує страждання, але він може повністю від нього звільнитись. Шопенгаузер задавав питання: як же позбутися страждання і панує 2 можливі шляхи:

• Через мистецтво (зниження волі через мистецтво – в мистецтві є чисте незацікавлене споглядання і в цей момент людина звільняє свій інтелект і служіння Богу)

• Мораль (моральний шлях вимагає: -співчуття; - аскетизм)

Найефективнішим шляхом позбавлення від волі є аскетизм, вгамовуючи прагнення свого тіла, ми тим самим вгамовуємо волю.

Той в кому зародилось заперечення волі до життя проникається внутрішньою радістю та істинно небесним спокоєм.

Фрідріх Ніцше(1844-1900рр). Одним із центральних понять філософії Ніцше є поняття воля до влади, яка на його думку є головним двигуном життя. Все існуюче він бачить як сили органічного та неорганічного світу, що постійно суперечать між собою за домінуванням.

Той хто послідовно буде викликати в собі волю до влади еволюціонує до надлюдини. Надлюдина – це схильна особистість, яка сама творить норми за якими треба жити, а не підпорядковується чужим нормам.

Отже, одним з головних ворогів надлюдини є християнство, тому, що його головним ідеалом є слабка, низька, потворна істота.

Завданням філософії життя було осмислення буття людини ”в плині життєвого потоку” методологічними засобами філософії, а не науки. Отже, ”філософія життя” – це філософія, що виникла на противагу класичному раціоналізму, в певному розумінні під впливом біології.

Поняття "життя" використовувалось також для побудови нової картини світу. На початку XX ст. великої популярності набуває вчення французького мислителя А.Бергсона, в якому центральне місце займало поняття життя, витлумачене як безперервне творче становлення.

Для Бергсона життя — це метафізичний космічний процес, могутній потік творчого формування: із послабленням напруги життя розпадається, перетворюючись на матерію, тобто бездушну масу. Людина трактується Бергсоном як творча істота, здатність до творчості якої визначається ірраціональною інтуїцією, що як Божий дар дається лише обраним. Так Бергсон приходить до елітарної концепції творчості та культури.

Основою філософії Бергсона, оскільки вона представляє щось більше, ніж просто поетичний і образний погляд на світ є його навчання про простір і час. Навчання про простір потрібно йому для того, щоб засудити інтелект. Якщо ж йому не удасться засудити інтелект, то інтелекту удасться засудити його, тому що між ними війна.