54. Особливості наукового пізнання. Методи наукового пізнання.

Наук. Пізн – це цілеспрямований процес, який вирішуе чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізн.

Особливості наукового пізнання:

• об'єктивність. Принцип об'єктивності вимагає звільнення наукового знання від усього суб'єктивного та «надприродного». Об'єктивність означає реальність, узгодженість із фактами дійсності, незалежність від суб'єкта, абстрагування від нього;

• раціональність (аргументованість). У загальному розумінні це означає ненастанну апеляцію до розуму та здорового глузду, максимальне виключення емоцій, пристрастей, особистих уподобань з процесу здобуття пізнавальних тверджень;.

• есенціалізм,тобто спрямованість наукового знання на відтворення сутності, справді важливих, основних закономірностей об'єкта;

• системність наукового знання, що передбачає його впорядкованість у формі теорій та численних наукових понять.

В наук. пізн. формуються і набувають самостійності такі форми, та засоби, як:

Ідея - це форма наук. пізн., яка відображае зв”язки, закономірності, дійсності і спрямована на її перетворення. Ідея не просто відображае дійсність такою, як вона існуе такою, як вона існуе тут і тепер, але і її можливий розвиток. Проблема – це форма і засіб наук. пізн., що е едністю двох змістовних ел-тів: знання про незнання і передбачення можливості наук. відкриття. Проблема е відображенням проблемної ситуації, яка об”ективно виникає в процесі розвитку сус-ва, це суб”ективна форма вираження необхідності розвитку знання, яка відображае суперечність між знанням і дійсністю або протиріччя в самому знанні, вона е одночасно засобом і методом пошуку нових знань. Гіпотеза – це форма та засіб наук. пізн., за допомогою яких формуеться один з можливих варіантів вирішення проблеми. Гіпотеза е засобом переходу від невідомого до відомого, від незнання до знання. Концепція – це форма та засіб наук. пізн., яка е способом розуміння,пояснення основної теорії. Теорія – це найбільш адекватна форма наук. пізн., сис-ма достовірних та конкретних знань про дійсність. Теорія на відміну від гіпотези е знанням достовірним, істинність якого доведена і перевірена практикою. Усі форми та засоби наук. пізн. – ідея, проблем, гіпотеза, концепція, теорія діалектично взаемопов”язані , і взаемообумовлюють одна одну.

У наук. пізн. розрізняють 2 рівні: емпірічний та теоретичний. На емпіричному рівні здійснюеться спостережння об”ектів, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються емпіричні співвідношення та закономірні зв”язки між окремими явищами.

На теоретичному рівні об’ект відображаеться з боку його внутр. зв”язків та закономірностей, які осягаються шляхом раціональної обробки даних емпір. пізнання. Абстрактне мислення е тут не лише формою вираження результатів пізнавальної діяльності, а й засобом одержання нового знання.

До структури наукового знання, окрім емпіричного та теоретичного рівнів, зазвичай відносять:

• ідеали і норми пізнання, які відображають цінності та цільові настанови науки;

• наукову картину світу, яка складається як результат синтезу знань, здобутих різними науками,та вміщує загальні уявлення про світ, що продукуються на відповідних стадіях історичного розвитку науки;

• філософські підвалини науки, які включають філософські ідеї та принципи, що обґрунтовують як ідеали та норми науки, так і змістовні уявлення щодо наукової картини світу, а також забезпечують включення наукового знання у культурний контекст.

Надзвичайно важливим у науковому пізнанні є вибір методів. Методи поділяються на: методи емпіричного, теоретичного пізнання та емпірико-теоретичні методи. Методи емпіричного пізнання:спостереження,вимірювання, експеримент.

Спостереження —це певна система фіксування та реєстрації властивостей і зв'язків досліджуваного об'єкта в природних умовах. Здійснення спостереження передбачає постановку та усвідомлення пізнавальної мети, а також фіксування вихідних відомостей про об'єкт.

Вимірювання — це процес визначення відношення однієї кількісної характеристики об'єкта до іншої однорідної з нею, прийнятої за одиницю виміру.

Експеримент — це метод емпіричного рівня наукового пізнання, коли явища вивчають за допомогою доцільно обраних чи штучно створених умов, що забезпечують перебіг у чистому вигляді тих процесів, спостереження за якими необхідне для встановлення закономірних зв'язків між явищами.

Методи теоретичного пізнання: абстрагування, узагальненя, індукція(з одиничних фактів до загальних), дедукція(від загальних фактів до одиничних), ідеалізація, історичний, логічний та ін.

Абстрагування — це відволікання від певних властивостей та відношень об'єкта і одночасно зосередження основної уваги на тих властивостях та відношеннях, які є безпосереднім предметом наукового дослідження.

Узагальнення — це метод наукового пізнання, за допомогою якого здійснюється сходження до загальних ознак та властивостей певного класу об'єктів, перехід від одиничного до особливого і загального, від менш загального до більш загального.

Індукція — це такий метод наукового пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне, це спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обгрунтованість висунутого припущення чи гіпотези. В реальному пізнанні індукція завжди виступає в єдності з Дедукцією, органічно пов'язана з нею.

Дедукція — це метод пізнання, за допомогою якого на основі загального принципу логічним шляхом з одних положень як істинних з необхідністю виводиться нове істинне знання про окреме. За допомогою цього методу окреме пізнається на основі знання загальних закономірностей.

Ідеалізація — це спосіб логічного моделювання, завдяки якому створюються ідеалізовані об'єкти. Ідеалізація спрямована на побудову уявних об'єктів.

Історичний метод передбачає розгляд об'єктивного процесу розвитку об'єкта, реальної його історії з усіма її особливостями; це певний спосіб відтворення в мисленні історичного процесу в його хронологічній послідовності та конкретності.

Логічний метод — це метод, за допомогою якого мислення відтворює реальний процес розвитку об'єкта пізнання. За допомогою логічного методу відображуються основні етапи історичного розвитку об'єкта, його якісні зміни.

Аналіз методів наукового пізнання, їхнього змісту, специфіки, значення для пізнання дає змогу визначити науковий метод як внутрішню закономірність руху людського мислення, або як "пересаджену" та "переведену" в людську свідомість об'єктивну закономірність, що використовується як знаряддя пояснення та перетворення світу. Методи обумовлюються особливостями об'єкта та предмета пізнання, законами їх розвитку, зафіксованими у свідомості суб'єкта пізнання. Метод пізнання має спрямовувати наукову думку відповідно до природи досліджуваного об'єкта, бути адекватним йому. Метод формується та розвивається в процесі активного впливу суб'єкта на об'єкт, твориться суб'єктом, але визначається об'єктом пізнання.