70. Сучасний правий радикалізм. Прояви, витоки, перспективи розвитку.

71. Теоретичні та емпіричні методи політологічних досліджень. Серед методів теоретичного пізнання, тобто способів узагальнення і формування системи знання, як правило, виділяють такі: інституціональний метод, який передбачає, що в центрі дослідження повинні знаходитися політичні структури, їхні властивості і взаємозв'язки, а також фіксовані норми, на основі яких функціонують ці інститути; соціологічний метод орієнтований на виявлення соціальної обумовленості політики, вплив на неї економіки, культури, ідеології та соціальної структури; історичний метод, який розглядає політичні явища в процесі їх становлення в минулому і розвитку в теперішньому; системний метод, котрий застосовується при дослідженні складних багаторівневих об'єктів (політичні системи, інститути; порівняльний метод передбачає співставлення однотипних об'єктів (політичних систем або їх окремих структурних компонентів, моделей політичних режимів у різних країнах) у різних народів з метою виявлення подібностей і відмінностей; антропологічний метод, котрий пояснює політику, виходячи з природи і універсальності родових якостей людини; психологічний метод спрямований на вивчення психологічних механізмів політичної поведінки; біхевіоралістський метод, який розглядає політику як поведінку індивідів і груп, що мають певну мотивацію та установки; як уже зазначалося, цей підхід вимагає емпіричної перевірки всіх висновків; нормативно-ціннісний метод оцінює політичні процеси з погляду оптимального варіанту, ідеалу.До емпіричних методів відносять: опитування - один з найпоширеніших методів збору політичної інформації; воно може проводитися у формі розмов, інтерв'ю, анкетування, що дозволяє виявити стан суспільної думки з того чи іншого питання; спостереження, яке дозволяє безпосередньо відслідковувати політичні факти; спостереження буває двох типів: невключеним і включеним; у першому випадку події і факти відслідковуються зі сторони, у другому - передбачається безпосередня участь спостерігача в якій-небудь події або діяльності організації; статистичні методи, за допомогою яких здійснюється накопичення і систематизоване узагальнення різнобічних емпіричних даних, що характеризують різні стани об'єкта; математичні методи, які відкривають можливість для моделювання політичних процесів; метод моделювання: модель - це схематичний зразок об'єкта, що вивчається, який відображає його сутнісні якості. Моделювання дозволяє перевірити гіпотези, скласти прогнози, пояснити чи описати які-небудь політичні явища і процеси.

72. Теорії демократії (колективістські теорії, ліберальні й елітарні концепції, плюралістична теорія, ідентитарні та конкурентні теорії, теорія партисіпаторної демократії). Колективістські погляди на демократію детально відпрацьовані у Жана-Жака Руссо. Його теорія демократії ґрунтується на тезі про незалежність влади народу.Народ як колективна істота може бути представлений тільки загалом, а не обраними представниками. Його загальна воля виражається безпосередньо на зборах, де визначаються закони й діяльність уряду. Ліберальна (індивідуалістична) теорія демократії базується на ідеї автономності особистості, виділенні її з суспільства та держави. Основними положеннями ліберальної концепції є: визнання особистості основним джерелом влади; пріоритет прав людини над правами держави; обмеження сфери діяльності держави, передусім, охороною суспільного порядку, безпеки громадян; пріоритет ринкового регулювання економікою над державним управлінням;розподіл влади як умова контролю громадян над державою. Елітарна теорія - це меншість населення, яка приймає важливі в суспільстві рішення і керує більшістю (П.Шарон), здійснює найбільш важливі функції в суспільстві, має найбільшу вагу і вплив (С.Келер). Плюралістична демократія (від лат. pluralis – множинний) – концепція, за якою політична влада в сучасній державі перетворилася на „колективну владу” багатьох політичних організацій і об'єднань. Ідентитарні теорії демократії (від лат. identitas - тотожність, ідентичність) виходять з того, що існує народ як певне цілісне утворення з єдиною волею, яка повинна бути виражена без опосередкованих ланок. Основний акцент переноситься на пряму демократію, а принцип представництва обмежується або заперечується взагалі. Конкурентна теорія демократії виходить з визнання можливого неспівпадання інтересів різних груп і права виражати власну думку. Визнається законність існування у суспільстві протиріч і конфліктів, завдяки чому і складається політична воля, основою для згоди вважається принцип більшості, але визнається, що меншість має право бути почутою. Теорія партисипаторної демократії: залучення всіх верств суспільства в політичний процес від вироблення рішень до їх здійснення; поширення принципу участі на неполітичні сфери, наприклад, в освіті (доступність отримання освіти), в економіці (самоуправління і робітничий контроль на виробництві); децентралізація прийняття рішень - це означає, що з менш складних питань рішення приймаються через процедури прямої демократії; спрощення процедури виборів, стосовно США ідеологи лівих наполягають на відміні інституту виборців і на перехід до прямих виборців, на відміні системи реєстрації виборців.