Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Istoiya_125_pitan.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
25.04.2019
Размер:
664 Кб
Скачать
☆
  1. Історична школа: причини виникнення, сутність, етапи розвитку та вплив на розвиток господарства Німеччини

Істор школа була особливим феноменом, бо жоден з її прихильників не зробив навіть спроби, користуючись своїм методом, побудувати якусь завершену політекон докт­рину, що могла б замінити класичну.

Засновниками історичної школи були В. Рошер, Б. Гільдебрант, К. Кніс. Критичне ставлення до класичної школи об'єднує їхні тео­рії, але головне — це намагання визначити й простежити тенденції суспільного розвитку, а потім вплинути на нього, не обмежуючись теоретичними узагальненнями.

Історичний метод дослідження представників цієї школи хара­ктеризується аналізом економіки й економічної поведінки з погляду всіх історичних аспектів людського життя: історії розвитку культу­ри, науки, мистецтв, індустрії, релігії, моралі, державних інституцій і т.д..

Лідером історичної школи був Вільгельм Рошер (1817—1894). Рошер ставить собі завдання доповнити й розвинути загально­визнану теорію класичної школи і водночас вплинути на форму­вання національної політики. У його працях наявний глибокий по­рівняльний аналіз історії становлення й розвитку економічних явищ у Німеччині, Англії, Франції.

Рошер високо оцінює переваги індустрії, розвитку транспорту і вказує на породжені ними зміни в економічних відносинах, а також на можливості, що вони відкривають.

Іншим німецьким адептом історичного методу був профе­сор-економіст Бруно Гільдебранд (1812—1878).

Бруно Гільдебранд — автор багатьох книжок із політики, соціо­логії, бізнесу, статистики. Він значно рішучіше, ніж Рошер, нападає на класичну політеко­номію: не визнає об'єктивності економічних законів, універсальнос­ті узагальнень, принципу індивідуалізму і критикує Рошера за те що той намагається примирити свою теорію з класичною.

Історія у Гільдебранда — це не лише засіб доповнення економічних теорій, а зброя повного оновлення науки.

Третій представник історичної школи Карл Кніс (1821—1898). Кніс виходить з того, що рівень економічної могутності суспіль­ства і теоретичні концепції, які відображають стан цього суспільст­ва, є результатами певної передісторії розвитку. Рівень, якого досягало воно на даний момент, є перехідною фазою до його наступного прогресу.

Кніс критикує Рошера за визнання об'єктивності законів та ви­користання класичних методів у дослідженнях, а Гільдебранда — за перебільшення ролі чистої теорії. Але він солідаризується з ними щодо питань аналізу еволюції явища у його взаємозалежності і вза­ємозумовленості з іншими аспектами суспільного розвитку.

Кніс, як і його попередники, поділяв думку про можливість сві­домо впливати на суспільні процеси, за умови, що генезис цих про­цесів добре відомий, а мета, заради якої здійснюватиметься цей вплив, є суспільно значущою.

Політична економія Німеччини тієї доби була пронизана ідеями національної єдності, характерними для всіх аспектів суспільного життя. Досягненням історичної школи було те, що вчені цієї шко­ли широко користувалися історичним та статистичним матеріалом, а також висновками конкретних економічних досліджень.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]