3. Синтаксичний розбір речення.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 20

1. Ступені порівняння якісних прикметників.

Якісні прикм.за ступенем порівняння :

• Вищий: проста форма утворюється додаванням суфіксів –ш, - іш до кореня або основи прикметника: довгий- довший , сильний- сильніший. Від деяких прикметників проста форма вищого ступеня утворюються за допомогою різний варіантів суфікса – гладкий- гладший,гладкіший; старий-старший,старіший. Складена форма утворюється додаванням до звичайної прикметникової форми слів більш або менш: менш рішучий, більш зручний, але утворення на зразок: більш дохідливіший, менш витриваліши й вважаються ненормативними.

• Найвищий: проста форма утвор.додаванням префікса най- до форми вищого ступеня: найсильніший, найглибший, складна форма підсилюється додаванням часток що-, як- до простої форми найвищого ступеня: щонайсильніший, якнайкращий.

2. Кличний відмінок, особливості функціонування.

Кли́чний або зверта́льний відмі́нок чи вокати́в (лат. vocativus) позначає звертання до певної особи чи предмета. Кличний відмінок посилює стилістичні функції звертань.

Кличний відмінок мають усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині. У множині форма кличного відмінка збігається з формою називного відмінка: сестри, брати. Рідше утворюється він від іменників третьої відміни, бо це здебільшого назви предметів, понять, до яких ніхто не звертається, хоч і тут існує ця форма (переважно в поезії) із закінченням -е: вісте, змінносте, ноче, смерте. Як правило, обидва слова мають форму кличного відмінка у таких звертаннях, як друже Іване

I відміна

У кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати закінчення

-о (тверда група): дружино, перемого, сестро;

-е (м’яка та мішана групи): воле, земле, Катре;

-є (іменники м’якої групи після голосного та апострофа): Надіє, мріє, Маріє, редакціє, сім’є, а також Іллє;

-ю (деякі пестливі іменники цієї ж групи): бабусю, доню, матусю, татусю.

II відміна

Іменники другої відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е.

На -у закінчуються іменники твердої групи (зокрема з суфіксами -ик, -ок,-ко), власні імена з основою на г, ґ, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): батьку, синку, критику, супутнику, Людвіґу, читачу, товаришу; також ді́ду, та́ту, си́ну й под.

Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Андрію, Василю, Віталію, Грицю, Юрію, краю, Ігорю[Джерело?], розмаю, ясеню, бійцю, знавцю, царю, кобзарю. Утворення типу Андріє, Юріє, Ігоре, наголошує відомий мовознавець Олександр Пономарів, суперечать цьому правилу, тому вони помилкові.

На -е: закінчуються іменники твердої групи (вітре, Дніпре, Мар’яне, Степане, друже, козаче, командире, Києве, Лебедине, Львове, Херсоне),

частина іменників м’якої групи на -ець: (женче — від жнець, хлопче, шевче — від швець),

іменники мішаної групи (пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Дороше, Довбуше).

III відміна

Іменники цієї відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчення

-е: ві́сте, любо́ве, но́че, ра́досте, сме́рте.

IV відміна

Кличний відмінок однини збігається з називним та знахідним відмінками. Іменники четвертої відміни мають закінчення

-я (після шиплячого — -а): галченя́, гуся́, дитя́, ім’я́, козеня́, плем’я́; коліща́, курча́, лоша́.

Звертання з двох слів

Якщо звертання складається:

з імені та по батькові - обидва слова вживаються у кличному відмінку: Олександре Петровичу, Оксано Петрівно.

з іменника та імені - обидва слова мають форму кличного відмінка: друже Іване.

з іменника та прізвища - прізвище завжди має форму називного відмінка: пане Ковальчук.

прикметники та займенники у складі звертання мають форму називного відмінка: шановний пане, моя зіронько.

приклади

Коте!

Києве!

Василю!