7. Система планів підприємства
План - це кількісне відображення цілей і розробка шляхів їхнього досягнення. Інакше кажучи, це результат планування, мотивована модель дій, створена на основі кон'юнктурного прогнозу економічного середовища й поставленої мети.
План підприємства - це завчасно розроблена система заходів, що передбачає мети, зміст, збалансований взаємодію ресурсів, обсяг, методи, послідовність і строки виконання робот по виробництву й реалізації продукції або надання послуг. План дає можливість підприємству оцінити - наскільки реально досягнення поставлених цілей, що допомагає, а що заважає їхньому досягненню.
Результатом процесу планування є система планів.
План включає основні показники діяльності, які повинні бути досягнуті в плановому періоді. По суті, план - це набір інструкцій для менеджерів, що описують, яку роль кожна частина організації повинна грати в процесі досягнення цілей фірми.
Процес планування складний і різноманітний. Цим визначається комплексний характер системи планів, яку можна розділити на наступні елементи:
Об Стратегічний або генеральний план підприємства.
© Плани розвитку підприємства (поточні, тактичні, оперативні).
€> Програми (плану-програми) і бізнес-плани.
Кожен вид плану має свої особливості й порядок складання, систему показників.
Стратегічний план відображає основну мету розвитку підприємства й носить концептуальний характер.
Він включає місію, основні цілі, способи їхнього досягнення й розрахований на тривалий період реалізації (5-10 років). Стратегія ґрунтується на реальних можливостях підприємства, його реакції на об'єктивні внутрішні й зовнішні обставини діяльності. Важливо розуміти, що стратегія - це не функція часу, а, у першу чергу, функція напрямку. Відповідальність за розробку стратегії несе, насамперед, вище керівництво підприємства, тому що стратегічне планування вимагає високої кваліфікації, масштабного охоплення проблем виробництва, обліку багатьох факторів внутрішнього й зовнішнього середовища.
Основна мета стратегічного планування - моделювання майбутньої успішної діяльності підприємства, що може мати або наступальний, або оборонний характер.
Вітчизняні й закордонні вчені проводять грань між стратегічним і довгостроковим плануванням. Такий поділ є обґрунтованим, тому що стратегічне планування передбачає напрямок руху підприємства, а довгострокове -указує на обрії планування.
^ Довгострокове планування охоплює період 5-15 років. Вибір тривалості планового періоду обґрунтовується істотними змінами в науково-технічному розвитку, змінами основних фондів, потреб споживачів і т.д.
^ Середньострокове планування здійснюється на найближчі 3 - 5 років і конкретизує довгострокові плани або більш детально передбачає різні напрямки діяльності підприємства (виробництво, збут, фінанси, витрати й т.д.).
З На основі середньострокових планів розробляють короткострокові плани розвитку підприємства на період до 1 року й до 3 років. Їхня особливість складається в можливості коректувати показники щодо змін середовища.
Тривалість планового періоду залежить від тривалості життєвого циклу продукції, виробничого циклу її виготовлення. Плани довгострокового характеру для одних підприємств можуть бути короткостроковими для інших. .
По ознаці обрію планування (періоду часу) стратегічне планування може бути довго-, середньо-, короткостроковим й оперативним.
Плани розвитку підприємства припускають формування тактичних планів реалізації стратегічних завдань на певний період і поточні плани соціально-економічного розвитку підприємницької структури. По своєму змісті плани розвитку підприємства мають наступальний характер.
Тактичне планування - процес реалізації стратегії підприємницької структури на певний період часу (1-2 року). Тактичні плани припускають конкретні способи використання ресурсів підприємства, необхідних для досягнення довгострокових цілей. Зміст тактичних планів деталізується по кварталах і місяцям.
Тактика - маневрування силами, ресурсами, необхідними для досягнення певних цілей. Тактичне планування пов'язане з оптимальним об'єднанням або поділом ресурсів на короткий період часу.
Основна відмінність між стратегічним і тактичним плануванням полягає в тому, що стратегічне планування пов'язане з визначенням того, чого хоче домогтися підприємницька структура, а тактичне планування зосереджене на тім, як саме досягти цього стану.
Т.е. основна відмінність - це відмінність між цілями й способами.
Тактичні плани є менш суб'єктивними, тому що при їхньому складанні використають достовірну інформацію. Тактичні плани виражаються конкретними цифровими результатами, їх легше й простіше оцінити.
Тактичні плани включають основні показники діяльності, яких хоче досягти підприємство до кінця планового періоду. Це, по суті, набір способів і послідовність їхнього впровадження для досягнення стратегічних цілей і прогнозування їхнього впливу на всі сторони діяльності підприємницької структури.
Тактичне планування є логічним продовженням стратегічного, передбачає календарну послідовність реалізації заходів, досягнення стратегічних цілей, конкретизує зміст стратегічних дій.
Поточне соціально-економічне планування передбачає розробку планів підприємства у всіх напрямках діяльності й на всіх рівнях його керування.
Основне завдання поточного соціально-економічного планування складається в збалансованості планових завдань в усіх напрямках діяльності (виробнича, науково-технічна, фінансова, соціальна й т.д.) при умовах максимально можливого використання внутрішніх ресурсів і забезпечення подальшого розвитку .
підприємства.
Прийняття рішень на рівні поточного соціально-економічного планування є менш суб'єктивним, тому що ґрунтується на реальній, конкретній інформації, менше залежить від ринкової невизначеності. Виконання поточних рішень зв'язано, як правило, з рішенням внутрішніх проблем. Поточні плани легше оцінюються, тому що виражаються конкретними чисельними результатами, які з різних сторін характеризують діяльність підприємства.
Різновидом поточного планування є оперативно -виробниче планування, що забезпечує календарний зв'язок між виробничим процесом і структурними підрозділами підприємства з урахуванням послідовності й параметрів технологічного процесу. Поняття «оперативне» підтверджує, що планування окремих операцій у єдиному господарському процесі здійснюється в короткий строк (день, тиждень, місяць) і охоплює окремі сфери діяльності підприємства, наприклад, планування виробництва, планування маркетингу, складання бюджетів і так далі.
Оперативні плани орієнтовані на короткий період часу, до року, і містять конкретні поточні виробничі завдання основних цехів, ділянок, робочих місць. Вони забезпечують реалізацію короткострокових планів за допомогою чітко певних способів і ресурсів.
Програми (плану-програми) визначають розвиток одного з найважливіших аспектів діяльності підприємства. Це можуть бути програми по вдосконаленню технології, програми випуску нової продукції, програми перекваліфікації кадрів і т.д.
Бізнес-плани характеризуються всебічним обґрунтуванням необхідності впровадження нових ідей, пропозицій, орієнтуються на певний аспект життєдіяльності й розвитку підприємства. Вони реалізують підприємницьку ідею або їхню сукупність і припускають просування на ринок нової продукції, послуг, робіт. Складання бізнес - планів здійснюється відповідно до спеціальних методик.
Програми, узагальнені результати бізнес-планів використаються при формуванні поточних і стратегічних планів діяльності організації.
Інвестиційні проекти - плани капітальних вкладень, спрямованих на створення нових виробничих потужностей, мають довгостроковий характер. Механізм планування й підготовки інвестиційних проектів має свій інструментарій.
Система планів підприємства
Можливості планування діяльності підприємства обмежуються різними суб'єктивними й об'єктивними причинами.
Причини, які обмежують можливості планування:
Невизначеність ринкового середовища.
Невизначеність - ознака ринкового господарювання, розмаїтість відмінностей інтересів і дій суб'єктів ринку. Планування виступає інструментом подолання невизначеності ринкового середовища.
Кожне підприємство у своїй діяльності прагне визначити вплив зовнішніх факторів на свою діяльність й, як правило, такі зусилля приносять певний успіх, зменшують невизначеність. 2
Усунення або зниження невизначеності досягається
декількома способами, найбільш ефективними з яких є:
+ Вертикальна інтеграція учасників виробництва певного
виду продукції (робіт, послуг); . + Контроль над попитом; + Контрактні відносини між товаровиробником і його
контрагентами; + Створення підприємницьких мереж.
1. Вертикальна інтеграція припускає об'єднання, приєднання або поглинання
планіруючою організацією підприємств контрагентів (постачальників, замовників, реализаторов і т.д.), які входять до складу єдиного процесу виробництва кінцевого продукту певного виду. Це сприяє:
+ об'єднанню всіх учасників виготовлення продукції загальною метою;
+ перетворенню зовнішніх відносин у внутрішні, що дає гарантію постійних і стабільних поставок сировини й матеріалів;
+ рівномірному й гарантованому забезпеченню роботою.
Вертикальна інтеграція ринкового типу переслідує інтереси окремого підприємства шляхом звуження сфери діяльності законів ринкового господарювання, що приводить до зменшення витрат на складання договорів, усунення господарського ризику.
Але можливості вертикальної господарської інтеграції щодо усунення або зменшення невизначеності в сучасних умовах обмежена, виходячи з таких причин:
- орієнтується на більші розміри підприємств;
- зводить «на ні» позитивні наслідки конкуренції;
знижує конкурентноздатність продукції;
не змушує підприємство знижувати свої витрати.
2. Контроль над попитом означає, що підприємство в стані контролювати обсяг реалізованої продукції шляхом різноманітного впливу на попит:
1. Установлення монополії на ринку. Підприємство, що є основним постачальником товару на ринок, самостійно регулює обсяг попиту й моделює реакцію покупців на свою продукцію. Але монопольний вплив на попит є нестійким і нетривалим. конкуренція, Що Розвивається, з одного боку, і антимонопольна діяльність держави, - з іншої протистоять монопольному контролю над попитом.
2. Ефективним і діючим способом впливу на попит є маркетингова діяльність підприємства, тобто не
тиск на попит, а пристосування виробника до купівельної спроможності населення.
3. Контрактні відносини є ефективним способом подолання невизначеності й кращим способом використання можливостей планування діяльності підприємства в порівнянні з вище перерахованими способами. Суть контрактних відносин полягає в тому, що потенційний виробник продукції спочатку веде пошук покупців продукції, а після цього її робить.
s зменшує ризик зробити продукцію й не реалізувати її;
S створюються можливості обліку індивідуальних особливостей продукції замовника;
V здійснюється переорієнтація масового виробника на випуск по індивідуальних замовленнях;
S створення умов для забезпечення ефективної технічної підготовки виробництва;
S виникає необхідність впровадження гнучкого модульного обладнаний комп'ютерних систем;
S підвищується відповідальність сторін за виконання умов контракту V забезпечується фінансова стабільність підприємства, можливості
передбачення негативних тенденцій у його діяльності;
S порушення умов контракту гарантує відшкодування збитків у судовому порядку.
4. Створення підприємницьких мереж сприяє зниженню невизначеності зовнішнього середовища. Підприємницькі мережі поєднують підприємства, які економічно зацікавлені одне в іншому. Вони працюють на основі довіри й зберігають при цьому свою економічну і юридичну самостійність.
Основою для створення підприємницької мережі є єдина технологічна й комерційна схема, що поєднує підприємства. Підприємницькі мережі зберігають переваги вертикальної інтеграції, використовуючи гнучку, добре адаптовану до умов ринку структуру.
В основі підприємницьких мереж лежить взаємна довіра підприємців, їхня готовність до відкритих дій, обміну інформації. До конкретних переваг даної форми зменшення невизначеності ставляться:
швидке поширення й створення нової й необхідної для виробництва інформації;
швидке впровадження інновацій;
розподіл ризику між учасниками підприємницької мережі.
Кожний з перерахованих факторів у певній мері знижує вплив невизначеності на діяльність підприємства й розширює обрії планування.
Обрії планування визначаються також величиною витрат на його організацію й реалізацію. Одним з недоліків планової діяльності є необхідність додаткових витрат на проведення досліджень, організацію підрозділу по плануванню, залучення додаткового персоналу, значні витрати часу.
Мінімальними витратами на планування варто вважати такі витрати, які забезпечують виживання підприємства, а інші додаткові витрати повинні забезпечувати його розвиток. Т.е. додаткові засоби повинні використатися тільки в тому випадку, якщо вони приведуть до додаткового позитивного ефекту.
Мінімальним результатом планування є відхилення від грубих помилок в економічній діяльності підприємства, тобто придбання досвіду передбачення небажаних явищ і тенденцій. Виходить, додаткові засоби повинні витрачатися лише в тім випадки, якщо вони створять додатковий позитивний ефект.
При визначенні оптимальних витрат на планування виникає проблема, що полягає в тому, що за допомогою кількісних методів важко визначити доход, отриманий від планування діяльності підприємства. Ефект від планової діяльності, досвідчені керівники визначають використовуючи якісні й суб'єктивні методи оцінки.