3. Вплив освітньої політики росії на стан розвитку шкільництва лівобережної україни . Педагогічні погляди т. Г. Шевченка.

Визвольна війна українського народу 1648 - 1654 рр закінчилася прийнятям історичного рішення про возз`єднання України з Росією. Згідно з ним лівобережні українські землі, Київ з його околицею, Запорізька Січ закріпилися за Росією. Правобережна Україна потрапила знову під владу Польщі. Тому при аналізі розвитку освіти в Україні ми будемо розглядати стан освіти на Лівобережній і Правобережній Україні.

Велике прогресивне значення мали заходи щодо організації шкільної освіти.  Ще на початку своєї діяльності Петро I відряджає кілька груп молоді за кордон на навчання кораблебудування і морехідному справі. Перші дві групи в кількості 50 чоловік були направлені в 1697 р . до Голландії, Англії і в Італії. У цьому ж році він у складі «великого посольства» сам виїхав за кордон вчитися кораблебудування. Практика посилки молоді за кордон для навчання та удосконалення в науках тривала і в наступні роки. Так, в 1716 р . було командировано для навчання за кордон 30 хлопців, в числі яких перебували В. Н. Татищев і відомий своїми мемуарними записками І. І. Неплюєв. Вони побували в Голландії, Італії, Іспанії, де вивчали іноземні мови, військове та морське справа, математику, навчалися фехтування і танців.  Проте основна увага зверталася на організацію російських державних світських шкіл, в яких би готувалися всі потрібні державі фахівці. Є відомості, що в першій половині XVIII ст. відкрито 133 школи, що становить значну цифру по тому часу. Зміст освіти мало яскраво виражене

реально напрямок. На першому місці було вивчення математики та інших наук, що мали застосування в морському і військовій справі, у будівництві, промисловості та техніці. Загальна освіта в школах поєднувалося зі спеціальним.  Знов відкриті школи закладали міцну основу подальшого розвитку російської школи. Було покладено початок розвитку спеціальної освіти: морського, артилерійського, інженерного, медичного, гірничозаводського. Столичні міста, Москва і Петербург, стали великими центрами шкільної освіти та наукової думки.  Організовані в першій чверті XVIII ст. державні світські школи були новим типом навчальних закладів. Релігія в них поступалася місце загальноосвітнім і спеціальних предметів. Хоча при комплектуванні державних шкіл уряд особливу увагу звертала на залучення до них перш за все дітей дворян, проте до цих шкіл приймали дітей та інших станів. Це давало можливість отримати освіту більш широким верствам населення і сприятливо позначилося на формуванні рядів демократичної інтелігенції, з числа якої вийшло багато видатних діячів російської освіти.  Звичайно, не всі починання царського уряду мали успіх. Багато шкіл припинили своє існування незабаром після їх установи. Не увінчалася успіхом спроба створити в країні мережу арифметичних шкіл для навчання дітей різних станів. Принципи, на основі яких працювали тоді школи, багато в чому були недосконалими.  У першій чверті XVIII ст. підвищилася роль держави в управлінні шкільним справою. З цього часу школи перебувають у віданні тих вищих державних органів (наказів, а потім колегій), для яких вони готували фахівців. Держава відкривало і містило школи, комплектувати склад учнів і розробляло інструкції, визначали зміст освіти і порядок навчальних занять. Воно прагнуло спрямовувати і контролювати роботу і духовних шкіл.  При створенні навчальної літератури та розробці методів навчання широко використовувався зарубіжний досвід, зокрема педагогічну спадщину Яна Амоса Коменського. Особливо велику роль у його поширенні відіграли російські просвітителі і педагоги того часу - Л. Ф. Магніцький, Ф. Полікарпов, Ф. Прокопович, В. М. Татищев та ін.

На розвиток освіти і школи вплинули освітні реформи Петра І:

1. Орфографічна реформа (введення громадського шрифту);

2. Створення в Росії системи освіти, що включає:

• Елементарні школи (цифірні);

• Система професійних училищ- у 1709 р. розпочинає роботу школа математичних і навігаційних наук;

• Вища освіта представлена у Росії відкриттям у 1755 р. Московського університету (разом з академією створенням гімнзії).

Додаткоіа інформація

Розглянемо детальніше ці школи.

Школа математичних і навігацьких наук. Морська академія  Важливою подією в розвитку науки і освіти було відкриття в Москві Школи математичних і навигацких наук. Указ про заклад «математичних і навигацких, тобто морехідних хітростних наук вчення», був виданий ПетромI 14 січня 1701 р .  До школи приймали «добровільно бажаючих», а також набирали примусово хлопчиків та юнаків у віці від 12 до 17-20 років з дворян і «різних чинів»: наказових, посадських, церковнослужителів і ін незаможним видавали гроші на «корм» залежно від досліджуваного предмета і успіхів у його засвоєнні. Контингент учнів спочатку був визначений в 200 чоловік, але згодом виріс до 500 і більше. Так, в 1712 р . у школі навчалося 538 осіб. У школі були встановлені суворі порядки, за порушення яких школярів карали штрафами і різками. Перші роки школа знаходилася у веденні Збройової палати і постійне спостереження за її роботою здійснював дяк А. А. Курбатов. У 1706 р . школу передали наказу морського флоту, а потім - Адміралтейської колегії.  Для викладання спеціальних математичних і навігаційних наук до Москви з Англії були запрошені професор А.Д. Фарварсон, що став директором цієї школи, і фахівці з морських наук С. Гвін і Р. Грейс. Фарварсон, великий знавець своєї справи, надав відомий вплив на постановку математичного і морської освіти в Росії. Що ж стосується С. Гвінеї та Р. Грейса, то, за свідченням О. А. Курбатова, вони «ставилися до справи недбало, які навчаються остропонятно, тих лають і велять чекати менших» (тобто відстаючих).  Душею школи був один з найосвіченіших людей свого часу, видатний російський математик Леонтій Пилипович Магніцький, який з великим успіхом вів викладання математичних предметів. Він же відав і всієї навчально-виховною роботою школи. Л. Ф. Магніцький дотримувався прогресивних педагогічних поглядів, був знайомий з творами Я. А. Коменського. На основі прогресивних педагогічних ідей та методичних принципів він написав чудовий підручник «Арифметика, сиріч наука обчислювальна».  У Школі математичних і навигацких наук заняття починалися з вивчення російської грамоти та рахунки в підготовчих класах, отримали назву «російської школи». Потім в математичних класах («цифирной школі») учні опановували знаннями з арифметики, геометрії, тригонометрії плоскої і сферичної. У старших, навігаторскіх класах навчали навігації, морської астрономії, географії (головним чином математичної), геодезії, фехтування. Більшість учнів, головним чином недворянського походження, обмежувалося проходженням російської та цифирной шкіл і надходженням на службу.  Як правило, тільки дворянські діти продовжували навчатися навігаторській науці у вищих класах. У школі була прийнята класно-предметна угруповання учнів: навчальні предмети вивчалися послідовно, у міру вишколу учнів переводили «з однієї науки в іншу», а зі школи випускали по мірі готовності до справи або на вимогу різних відомств. На вакантні місця відразу ж приймалися нові учні. Певних термінів прийому та випуску учнів тоді ще не було.  Підручники та навчальні посібники видавалися учням для постійного користування. У навчанні застосовувалися наочні посібники: глобус, географічні карти, таблиці, прилади та інструменти. Для занять з астрономії була обладнана обсерваторія, де був кращий для того часу телескоп. Тут під керівництвом Л. Ф. Магницького і А. Д. Фарварсон велися астрономічні спостереження. Велика увага зверталася на практичну підготовку учнів до мореплаванню і геодезичних робіт. Навігатори проходили практику на морських кораблях щорічно від лютого до жовтня. Для підвищення загальної культури майбутніх навігаторів при школі був влаштований театр. Група акторів, виписана з Данцига, разом з учнями влаштовувала вистави.  Закінчили школу визначали у флот, направляли в артилерію, гвардію, призначали інженерами, топографами, вчителями, а також посилали вчитися за кордон. Важливе державне значення Школи математичних і навигацких наук було особливо підкреслено в указі Петра I 1710 р ., В якому говорилося: «Школа она не тільки потребна до єдиного мореплавству і інженерству, але і артилерії і громадянством ...».  У 1715 р . вищі (морехідні, або навігаторскім) класи школи були переведені до Петербурга, де на основі їх утворена Морська академія. До цього часу школа підготувала близько 1200 фахівців морської справи. З 1716 р . вона вважалася підготовчі училищем Морської академії й навчала головним чином математики. У такому вигляді школа проіснувала до 1752 р . За часом виникнення Школа математичних і наві цкіх наук була першою і найбільшою реальною школою в Європі. Її вихованці стали також організаторами і першими вчителями багатьох нових шкіл, які створюються в країні.  Відкриття в 1715 р . в Петербурзі Морської академії було важливим кроком у розвитку шкільної освіти в Росії. Для викладання в ній були переведені з Москви О. Д. Фарварсон, С. Гвін і вісім російських навігаторів. Загальне керівництво Морський академією здійснював А. А. Матвєєв.  Зміст освіти в Морський академії визначено офіційним розпорядженням ПетраI від 11 січня 1719 р .: «... Вчити ... арифметики, геометрії, навігації, артилерії, фортифікації, географії ». Математика вивчалася за «Арифметиці» Л. Ф. Магницького і записок А. Д. Фарварсон. При навчанні артилерії, фортифікації, навігації використовувалися також переведені на російську мову книги іноземних вчених. А. Д. Фарварсон був написаний підручник з геометрії «евклідова елементи, з дванадцяти Невтонових книг вибрані ...» (1719), а Г. Г. Кушнірів-Писарєв, викладав в Академії артилерію і механіку, склав перший російський підручник з механіки - «Наука статична, або Механіка» (1722). 

Числових (арифметичні) школи  На початку XVIII ст. уряд Петра I зробило першу спробу створити на всій території Росії мережу державних загальноосвітніх початкових шкіл, які давали б учням знання в читанні, листі, арифметиці, підготовляли їх до державної світської і військову службу, для роботи на заводах і верфях, до навчання у професійних школах . Організація загальноосвітніх шкіл проводилася через Військову, Адміралтейську та інші колегії, магістрати, а також церква, у розпорядженні якої були необхідні для цього кошти (приміщення, вчителя, відомий педагогічний досвід). Державні школи для навчання дітей грамоті і рахунку створювалися при архієрейських будинках, при верфях, гірських заводах, військових частинах.  Перші школи подібного типу були відкриті з ініціативи О. А. Курбатова в 1711 р. . в Архангельську, де він виконував посаду віце-губернатора.  28 лютого 1714 р . ПетрI видав указ про відкриття в усіх губерніях при архієрейських будинках і у великих монастирях арифметичних, або арифметичних, шкіл, в яких належало «вчити цифірі і деяку частину геометрії». Цим актом вводилося обов'язкове навчання для «дворянських і наказного чину, дяче і подьяческіх дітей від 10 до 15 років». Незабаром до навчання в арифметичних школах стали залучатися діти духовенства і купецтва.  Організація шкіл натрапила на великі перешкоди. Збереглася велика переписка з цього питання говорить про те, що дуже багатьма це сприймалося як тяжкий тягар. Місцева влада нерідко відмовлялися надавати приміщення для них і виділяти кошти на утримання вчителів.  Великі труднощі виникли і з набором учнів, так як батьки, частіше за все дворяни, відмовлялися віддавати хлопчиків у школи, що знаходилися на великій відстані від їх місця проживання. Жорстокі дисциплінарні заходи, які застосовуються в школах, також не мали до них дітей і батьків. Вчителям пропонувалося видавати учням після закінчення школи «засвідчення листи за своєю рукою» і стежити, щоб без таких свідчень їм не давали «вінчання пам'ятей» (тобто дозволу одружитися).  Суворі заходи не принесли бажаних результатів, і вчителі арифметичних шкіл постійно скаржилися на відсутність учнів. Одне стан за іншим просило царя про звільнення від примусової повинності вчити синів у нових школах. У 1716 р . від обов'язкового навчання в арифметичних школах звільняються дворянські діти. У 1720 р . з різних міст стали надходити чолобитні про звільнення дітей посадского населення від обов'язкового навчання в арифметичних школах. ПетрI задовольнив прохання купців і наказав приймати у вчення посадських дітей тільки за бажанням їхніх батьків. Разом з тим Петро I у "Регламенті Головного магістрату» (1721) зажадав не нехтувати державними школами, усіляко сприяти їм і магістратам всіх міст піклуватися про зміст малих шкіл для навчання дітей читання, письма та арифметики.  Числових школи не змогли утвердитися. Вони не отримали підтримки в колах дворянства і духовенства, які прагнули відокремити своїх дітей від інших станів. Для посадських жителів школи були дуже незручними, оскільки знаходилися далеко від торгових центрів і посадів, гуртожитків та інтернатів при них не було. Ці школи не мали достатніх коштів на утримання вчителів та учнів. Грубі примусові заходи, застосовувані при наборі в школи і в процесі навчання, створювали також негативне ставлення до них. 

Архієрейські школи  Вірним соратником Петра I по перетворенню церкви, перетворення її в надійне знаряддя держави став Феофан Прокопович, один з чільних діячів церковного освіти, гарячий прихильник нових суспільних реформ. Ф. Прокопович склав «Духовний регламент». Затверджений царем 25 січня 1721 р., Цей документ докорінно змінив становище православної церкви в державі і по-новому визначив її роль в суспільному житті взагалі, у справі освіти зокрема. Церква ставилася повністю в залежність від держави, від імператора. Управління нею доручалося Духовної колегії, перейменованої невдовзі до Синоду. Вона була відсторонена від керівництва державними світськими школами.  Ще в 1701 р . за вказівкою Петра I провів реорганізацію Московської Слов'яно-греко-латинської академії. Були відновлені «навчання латинські», викликані відомі латиніст з Києва (латинська мова в той час був міжнародною мовою науки). Академія перетворена у велике вищий навчальний заклад. У 1717 р . в ній значилося 290 учнів, а в 1725 р . - 629. Петро I неодноразово брав вихованців цієї академії для комплектування світських шкіл і для роботи в державних установах. Іншим вищим духовним навчальним закладом залишалася Київська академія.  У першій чверті XVIII ст. була створена мережа нових духовних шкіл. Вони відкривалися спочатку за ініціативою окремих єпископів, які підтримували урядові перетворення. Ці початкові духовні школи отримали назву архієрейських (влаштовувалися під наглядом архієреїв, часто при їх будинках). За прикладом Московської Слов'яно-греко-латинської академії в деяких з цих шкіл вводилося вивчення латинської та грецької мов.  У «менших школах» учні заучували спочатку буквар Ф. Прокоповича, а потім вчили часослов і псалтир. Навчання грамоті йшло за звичним для того часу буквослагательному методу. У Каргопольський школі понад те навчали слов'янської граматики, в Новоторзької - грецької мови, а в Великолукскому - риториці.  За «Духовному регламенту» єпископам ставилося в обов'язок відкривати архієрейські школи для підготовки священиків при всіх архієрейських будинках. На кожну школу покладався один вчитель, «який би дітей навчав не тільки чисто, ясно і точно в книгах честь ... але навчав би честь і розуміти. На утримання вчителів та учнів єпископам дозволялося у своїй єпархії проводити особливий хлібний збір з монастирських земель. У архієрейських школах пропонувалося навчати дітей читання, письма, слов'янської граматики, а також арифметиці і частини геометрії .. 

У Нижньогородській школі було влаштовано три «школи» (класу): букварного, слов'яно-російська і елліно-грецька. У тому ж 1721 р . Феофан Прокопович відкрив школу в Петербурзі, у своєму домі, для дітей «всякого звання». Це була найкраща для свого часу школа як з обладнання, так і по організації навчання. У ній викладали слов'янську, російську, латинську та грецьку мови, а також риторику, логіку, «римські давнини», арифметику, геометрію, географію, історію, малювання і музику. Учні влаштовували концерти і сценічні вистави. Навчальна робота проводилася за інструкцією, спеціально складеної Ф. Прокоповичем, в якій було визначено порядок навчальних занять і відпочинку, встановлювалися правила нагляду за школярами, давалися настанови про поведінку їх у школі, гуртожитку, церкви, про дотримання правил гігієни.  У 1721-1725 рр.. було відкрито 13 архієрейських шкіл, а всього до початку другої чверті XVIII ст. їх було близько 45 з 3 тисячами учнів. У більшості цих шкіл навчали слов'яно-російської грамоті і церковній службі, нерідко арифметиці і геометрії. Багато хто з цих шкіл спочатку поміщалися разом з арифметичних і як би доповнювали один одного. Після видання «Духовного регламенту» в архієрейські школи перейшла значна частина учнів з арифметичних (головним чином діти духовенства).  У 20-х рр.. деякі архієрейські школи стали перетворюватися в середні духовні навчальні заклади - семінарії, в яких окрім духовних дисциплін вивчалися логіка, географія, історія та інші загальноосвітні предмети. Духовні семінарії виникали в більшості єпархій, з них виходило не тільки підготовлене нове духовенство, але і ряд світських діячів. 

Києво-Могилянська академія була заснована на базі Київської братської школи. 1615року ця школа отримала приміщення від шляхтянки Галшки Гулевичівни. Деякі вчителі Львівської та Луцької братських шкіл переїхали викладати до Києва. Школа мала підтримку Війська Запорозького і зокрема гетьмана Сагайдачного^[4].

У вересні 1632 року Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою. У результаті було створено Києво-Братську колегію. Київський митрополит Петро Могила побудував в ній систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема польській та латини. Станових обмежень для отримання освіти не було. Згодом колегія іменувалася Києво-Могилянською на честь свого благодійника та опікуна.

Навчання в академії було відкритим для всіх станів суспільства. Рік починався 1 вересня, але студентів приймали також пізніше протягом року.

Процес навчання в Київській Академії складав дванадцять років. Предмети поділялися на так звані ординарні та неординарні класи. До ординарних належали: фара, інфіма, граматика, синтаксима, поетика, риторика, філософія та богослов'я. В неординарних класах викладались грецька, польська, німецька, французька, єврейська та російська мови, історія, географія, математика (курси включали алгебру, геометрію, оптику, діоптрику, фізику, гідростатику, гідравліку, архітектуру, механіку, математичну хронологію), музика, нотний спів, малювання, вищого красномовства, медицини, сільської та домашньої економіки. В 1751 р. в академії почали викладати російську мову та поезію, в1784 р. було заборонено читати лекції українською мовою ^.

Випускникам академії надавався сертифікат з підписами ректора та префекта.

______________________________________________________________

Після возз`єднання України з Росією розпочинається політика русифікації українського народу. У 1720 р. Вийшов указ Петра І про заборону друкувати книги українською мовою.

Остання чверть XVIII ст. у розвитку початкової освіти в Україні позначилась впливом загальнодержавної шкільної реформи, яку проводив уряд Катерини II.

1786 р. було затверджено "Статут народних училищ у Російській імперії". За цим статутом у губернських містах запроваджувались головні народні училища (чотирикласні з 5-річним курсом навчання), а в повітових – малі народні училища (двокласні з 2-річним курсом навчання). Навчальна програма малих училищ відповідала першим двом класам головних училищ. Зміст навчання мав загальноосвітній і реальний характер. Саме навчання у цих школах оголошувалось безстановим і безплатним.

Шкільна реформа 1786 р. мала на меті дати освіту, перш за все, міському населенню, що диктувалось потребами виробництва, розвитком торгівлі, а також намаганням царського уряду і церкви підпорядкувати собі третій стан, який народжувався. На початку XIX ст. головні народні училища були реформовані у гімназії, а малі – у повітові училища.

Статут 1786 р. сприяв відкриттю нових шкіл у ряді українських міст: Ніжині, Новгород-Сіверському, Полтаві, Прилуках, Глухові, Охтирці, Сумах і ін. Але охопити все населення Лівобережжя ці школи не могли і не стали тут масовими. Населення України негативно ставилось до головних і малих народних училищ. Вони носили антинародний характер, тут заборонялась українська мова, ігнорувались народні традиції, звичаї. Ці школи стали знаряддям русифікації українського населення.

Реформа не відміняла існуючі в Україні народні початкові школи. Вони функціонували, хоч і значно в меншій кількості. Зразком для них були програми малих народних училищ. Але уряд вживав всіляких заходів, щоб їх не було. Хоч український народ волів по-старому навчати своїх дітей у дяківських школах, але дітям заборонялось до них ходити. Як уже відомо, школи-дяківки за реформою перетворювались у парафіяльні.

На початку XIX ст. царський уряд Олександра I здійснив реформування освітньої системи Росії. 1804 року було прийнято "Статут університетів" і "Статут навчальних закладів, підпорядкованих університетам", які регламентували структуру і принципи побудови народної освіти в країні і які прямо відображувалися на українському шкільництві.

За прийнятими статутами у Росії вперше запроваджувалась державна система народної освіти. Вся країна поділялась на шість учбових округів, два з яких Харківський і Віленський розміщувались на території України. Реформа передбачала такі типи навчальних закладів у кожному окрузі: парафіяльні училища (1-річні), повітові училища (2-річні), гімназії (4-річні), університет. На чолі кожного округу призначався опікун, а всі навчальні заклади в окрузі підпорядковувались університету.

Об’єктивно статути 1804 р. були прогресивними. Ними проголошувались безстановість і наступність всіх типів навчальних закладів, державність освіти (безплатність на всіх ступенях). Серед негативних рис реформи були багатопредметність навчання при його обмежених термінах, декларативність програм, недостатнє фінансування навчальних закладів. Добре фінансувались лише гімназії і університети, де навчались, як правило, діти вищих станів.

Невдовзі після опублікування шкільного статуту було зроблено його додаткові тлумачення. Оголошувалось, що доступ в університети та гімназії кріпакам і вихідцям із нижчих станів є закритим. Нерозв’язаним залишалося питання про надання права на вищу освіту жінкам.

У Віленському окрузі навчальні заклади хоч і діяли за новими статутами, але з деякими особливостями, які випливали з того, що дані території перед цим були під Польщею. Зокрема, викладання велось польською мовою (російська мова була окремим предметом навчання). Але після польського повстання 1830-1831 рр. у всіх школах округу запроваджувалося викладання лише російською мовою.

У губерніях Харківського навчального округу освіта розвивалася нерівномірно. У зв’язку з реформою на початку XIX ст. тут було створено всього 18 повітових училищ і 8 гімназій. Перші гімназії відкрито у Харкові, Чернігові, Новгород-Сіверському, Полтаві, Херсоні, Катеринославі.

1805 року було відкрито Харківський університет, який понад чверть століття залишався важливим центром освіти, наукової і громадсько-педагогічної думки Лівобережної України. У ньому були такі факультети: історико-філологічний, фізико-математичний, медичний, юридичний. З 1811 р. при університеті утворено педагогічний інститут, а з 1852 р. – кафедра педагогіки.

Невдовзі після видання статуту 1804 р. уряд дозволив відкривати дворянські пансіони і гімназії. На Україні у зв’язку з цим почали діяти дворянська гімназія у Харкові, комерційна гімназія в Одесі, вищі гімназії у Кременці та Ніжині. З’являються жіночі станові заклади – інститути шляхетних дівчат, які були першими середніми школами для жінок у всій Росії. На території України перший такий заклад було відкрито 1818 року у Харкові. Такі ж інститути почали працювати і в інших українських містах: у Полтаві, Одесі, Києві. Згодом середня жіноча освіта була представлена ще й жіночими єпархіальними школами, які відкривало духовне відомство, та жіночими гімназіями, що відкривалися міністерством народної освіти. Перша на Україні жіноча гімназія (Фундукліївська) почала роботу 1859 р. в Києві. Існували також середні дівочі школи відомства імператриці Марії.

Царська реакція внаслідок поширення вільнодумства серед селян після війни 1812 р. привела до багатьох змін у народній освіті Росії. 1819 року у парафіяльних і повітових училищах та в гімназіях було скасовано безплатність навчання. Було заборонено природознавство, збільшувався час на вивчення закону божого. Після розправи з декабристами царський уряд провів 1828 року контрреформу освіти, видавши "Статут гімназій і училищ, підпорядкованих університетам". Школи у Росії поверталися "до начал, які ґрунтуються на "чистоті віри, на вірності і обов’язку перед государем і вітчизною". Головне завдання школи Микола I визначив так: підготовка людини до виконання своїх станових обов’язків.

За статутом 1828 р. зберігалися існуючі типи шкіл, але узаконювались становість, монархізм і релігійність освіти. Порушувалась наступність між навчальними закладами (крім гімназій і університетів, які ставали дворянськими навчальними закладами). Новий статут насаджував у школах муштру, зубріння, офіційно дозволяв тілесні покарання у всіх типах шкіл (у гімназіях лише у молодших класах). Учбове навантаження учнів різко збільшувалось, заборонялись зібрання і зустрічі учнів великими групами. Встановлювалась система суворого нагляду за учнями і вчителями.

У першій половині XIX ст. на Лівобережній Україні було створено цілий ряд гімназій (Харків, Чернігів, Новгород-Сіверський, Полтава, Катеринослав, Херсон). Щодо середніх шкіл для дівчат, то першими в Україні були "інститути шляхет­них дівчат". Вже в 1818 році в Харкові існував інститут, де вчи­телював А.Гулак-Артемовський. У цьому році аналогічний інсти­тут було відкрито в Полтаві, у 1825 році в Одесі, у 1833 році - в Києві.

У кінці 50-х років XIX ст. в Україні виник новий тип шкіл для підлітків і дорослих - так звані недільні школи. Перша недільна школа була заснована у Києві у 1859 р., а через рік там існували вже 4 чоловічі та 2 жіночі недільні школи. Процес утворення не­дільних шкіл поширився на інші міста, навіть села. До навчання в цих школах підключилась українська інтелігенція - вчителі, сту­денти і взагалі молодь, серед якої не бракувало українців, які вважали необхідним вести навчання українською мовою. Але недовгим було життя недільних шкіл: у 1862 році розпоряджен­ням міністра освіти всі вони були скасовані.

Усі школи України, від загальноосвітніх до вищих, були ру­сифіковані. Крім того, школа була чужою для нашого народу, не тільки мовою, а й самою методикою викладання. У читанках та підручниках говорилося виключно про руський народ, його гос­подарське життя і звичаї, історію, а про український - і не згаду­валося У школі литина потоапляла в залежну віл неї луховну атмосферу, в чужий світ, де нічого свого рідного вона не бачила. А звідси - слабкий розвиток дитини, невисокий рівень знань.

Про значення освітньої діяльності Петра І і Катерини ІІ для української культури свідчать слова Т. Г. Шевченка:

“Тепер я знаю:

Це той Перший, що розпинав

Нашу Україну,

А вторая доконала

Вдову сиротину.

Кати? Кати? Людоїди!”

Тарас Григорович Шев­ченко (1814—1861) - українсь­кий поет, художник, мислитель. Народився у с. Моринцях у має-тностях пана Енгельгардта, з яким у 1831 році переїхав у Пе­тербург. У 1838 році К.Брюллов та В.Жуковський викупили його з кріпацтва. У 1845 році закін­чив академію мистецтв. Через рік вступив до таємної політич­ної організації Кирило-Мефодіївського товариства. У 1847 році був заарештований і висланий у оренбурзькі степи солдатом. Помер у Петербурзі.

За заповітом похований у Каневі.Т.Г.Шевченко ніколи не був вчителем і не писав педагогічних творів, крім "Букваря Южнору-ського", однак у багатьох його віршах, повістях і драмах, у щоден­нику і листуванні з близькими є багато цінних думок про освіту і виховання, які не втратили актуальності і сьогодні. Шевченко зав­жди з великою любов'ю ставився до дітей,

Піддаючи різкій критиці тогочасну систему виховання, Шевче­нко водночас пристрасно мріяв про справжню народну школу, яка давала б учням міцні, глибокі знання і виховувала в дусі любові до рідної мови. Виходець з народу, Т.Г.Шевченко відстоював масову народну освіту, керуючись своїм знаменитим: "І чужому навчай­тесь, і свого не цурайтесь".

Разом з цим, на сторінках творів Тараса Григоровича зображені і сім'ї, у яких виховувались нероби, егоїсти. У гостро сатиричному плані показані батьки, представники середніх верств суспільства, які будь-якими засобами намагалися ввести своїх дітей у "вищий" світ. Так, у п'єсі "Назар Стодоля" він висміює сотника, котрий намагається відати свою дочку Галю за старого, але багатого пол­ковника.

Гнівно писав Шевченко і про тих матерів-аристократок, які безвідповідально ставились до виховання своїх дітей.

Надзвичайно велику увагу Т.Г.Шевченко надавав трудовому вихованню. Тільки в праці людина може знайти справжнє задово­лення, і тому вона повинна займати домінуюче місце в житгі кож­ного. Однак він розрізняв працю, яка задовольняє потреби трудя­щих, і працю, що виснажує і від якої стогнуть мільйони Знедоле­них.

Т.Г.Шевченко в своїх віршах, повістях, драмах, епістолярній спадщині висловив багато цікавих думок про освіту виховання, про роль сім'ї в становленні молодої людини.

Під кінець свого життя поет з великим ентузіазмом зустрів зві­стку про появу недільних шкіл, бо й справді, то був важливий крок у боротьбі за поширення освіти серед трудящих. Покладаючи ве­ликі надії на недільні школи, Шевченко намагався надати їм всіля­ку підтримку. Так, у 1860 році в Петербурзі він, разом з іншими письменниками, виступив на літературному вечорі на користь не­дільних шкіл. Він регулярно передавав їм частину своїх коштів після реалізації видань "Кобзаря".

У листах до М.Костомарова та М.Чалого Шевченко підкрес­лював, що необхідно створити спеціальні підручники для цих шкіл. Сам він взявся за написання одного з них - "Букваря Южно-руського", закінчив роботу над ним в 1860 році, вже тяжко хворим. "Буквар" був виданий у кількості 10 тис. примірників (вартість - З копійки). Усього кільканадцять сторінок нараховує ця книжечка, але це "прощальна лебедина пісня нашого національного генія".

Загалом у "БукварГ Т.Г.Шевченко успішно зреалізував прин­цип народності. Він включив з цією метою народні говірки, прика­зки, короткі бувальщини, та ін. Також, крім читання коротких тво­рів, до "Букваря" вміщено знайомство дітей з числами та прости­ми діями з ними у межах 20. Крім того він мріяв написати популя­рну історію та географію для українських дітей.