Радянська школа в 60-ті роки

В окреслений період увага була звернута на необхідність посилення керівництва науково-дослідною роботою в галузі педагогічної науки з боку Міністерства освіти, науково-дослідних інститутів педагогіки та психології України, залучення до роботи в згаданих інститутах наукових кореспондентів із числа кращих учителів шкіл, працівників органів народної освіти та викладачів педагогічних інститутів та університетів, проведення наукових педагогічних з’їздів і конференцій; поліпшення наукового дослідження важливих педагогічних проблем, створення фундаментальних наукових праць з психології, педагогіки, історії педагогіки й методик; вивчення й узагальнення передового педагогічного досвіду тощо. Постала проблема у створенні республіканського педагогічного музею, республіканської науково-педагогічної бібліотеки.

Постановою ЦК КПРС і Ради міністрів (10.08.1964), що мала назву “Про зміни терміну навчання в середніх загальноосвітніх трудових політехнічних школах з виробничим навчанням” зменшувався термін навчання в середній школі на базі 8 класу, а саме: навчання мало тривати вже 2 роки, а не три як це було до цього. Таким чином, школа знову стала 10-річною. Причини, що послужили прийняттю такого рішення були різні, зокрема демографічна криза, за отриманим фахом у виробництво йшов незначний відсоток випускників. Матеріально-технічна база виробничого навчання була надто слабкою; у багатьох школах виробниче навчання не було органічно пов’язане з вивченням основ наук.

У 1966 році були внесені часткові зміни в “Закон про школу”, за якими обов’язкова професійна підготовка в загальноосвітніх школах скасовувалася.

Іншим документом, який передбачав покращення стану освіти, була Постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР “Про заходи подальшого вдосконалення роботи середньої загальноосвітньої школи” (10.11.1966). Курс був узятий на запровадження в країні до 1970 року загальної обов’язкової освіти. Цією постановою були визначені заходи зі зміцнення матеріально-технічної бази загальноосвітньої школи (будівництво нових навчальних приміщень, випуск обладнання для шкільних приміщень, випуск обладнання для шкільних кабінетів і майстерень тощо); основні напрями раціоналізації шкільної мережі, що забезпечувала б охоплення середньою освітою всіх школярів старшого віку; система навчальних закладів, які повинні давати повну середню освіту; завдання щодо приведення змісту освіти у відповідність з вимогами розвитку науки, техніки і культури; перебудова навчально-виховного процесу: систематичний курс основ наук став вивчатись з четвертого, а не п'ятого класу; завдання з підготовки нових навчальних планів і програм; факультативні курси з окремих навчальних предметів, починаючи з 7-го класу, що вибирались за бажанням учнів; порядок організації диференційованого навчання: створення певної кількості шкіл і класів з поглибленим теоретичним і практичним вивченням в 9-10-х класах фізики, математики, хімії, біології, гуманітарних предметів; термін розробки нового положення про нагородження медалями випускників шкіл, в якому було необхідно передбачати впровадження похвальних грамот за успіхи з окремих предметів (відміна з 08.12.1968 р. срібних медалей); завдання виховання свідомої дисципліни і культури поведінки, перетворення школи в організаційний центр виховної роботи в мікрорайоні, введення посади організатора позакласної і позашкільної виховної роботи з дітьми (на правах заступника директора).

У цей період запроваджувалася кабінетна система навчання, вводилися нові форми та методи викладання навчальних дисциплін, а саме: програмоване навчання, проблемне навчання, дослідницький метод, тематичний облік успішності учнів, залучення старшокласників до дослідницької роботи, у навчанні використовувалися технічні засоби навчання.

З 1966-1967 навчального року в системі освіти починається новий етап переходу до загальної середньої освіти. Це вимагало розширення мережі шкіл усіх типів і збільшення контингенту учнів; виконання планових завдань щодо будівництва шкіл і зміцнення їх навчально-матеріальної бази; забезпечення шкіл учителями й поліпшення підготовки педагогічних кадрів; вдосконалення навчально-виховної роботи в школах.

У 1967 р. навчалося понад 14 млн. осіб (без урахування дітей дошкільного віку), близько 9 млн. з них навчалися в загальноосвітніх навчальних школах, працювало майже 100 тис. науковців (“Рад Укр.”, 1967, 1 лютого). Підготовку вчителів здійснювали 8 університетів, 32 педагогічні університети, 40 педагогічних училищ, 4 політехнічних і 2 сільськогосподарських інститути (готували викладачів основ промислового та сільськогосподарського виробництва), 4 консерваторії (готували учителів співів і музики), 1 художній інститут (готували учителів малювання), 2 інститути фізкультури і спорту (готували вчителів фізичного виховання).

У 1968 році відбувся Республіканський з’їзд учителів, на якому активно обговорювали питання подальшого розвитку освіти.