3/ Посів жовчі.

Дослідження білікультури проводять з метою виявлення бактеріоносіїв та встановлення формування стійкого бактеріоносійства у реконвалесцентів.

Жовч отримують шляхом дуоденального зондування. Для бактеріологічного дослідження беруть дві (А і В) або три ( А, В, С) порції жовчі. Кожну з порцій можна сіяти окремо або суміш усіх трьох порцій жовчі у кількості 5-10 мл посіяти у флакон з 50-100 мл селенітового бульйону.

4/ Посів кісткового мозку.

У фазі паренхіматозної дифузії збудників черевного тифу та паратифів можна виділити з кісткового мозку⁶. Для бактеріологічного дослідження взяти 0,5-0,75 мл пунктату з грудної кістки та посіяти у 5-10 мл середовища Рапопорта.

Дослідження мієлокультури дає позитивні результати частіше ніж дослідження гемокультури, тому дослідження мієлокультури бажано застосовувати при легких та стертих клінічних формах захворювання.

5/ Посів вмісту розеол.

Виділення розеолокультури використовують у випадках невиразного перебігу хвороби, коли дослідження гемокультури та білікультури не дали позитивних результатів, а на шкірі хворого є типова висипка. Шкіру в місці локалізації розеоли протерти спиртом, розеолу скарифікувати скальпелем до появи крапельок лімфи, стерильною піпеткою нанести кілька крапель жовчного бульйону, змішати і суміш швидко втягнути у пастерівську піпетку. Матеріал посіяти біля ліжка хворого у 50 мл селенітового бульйону.

6/ Посів секційного матеріалу.

Секційний матеріал (кров із серця, шматочки паренхіматозних органів, вміст тонкої кишки) розтерти у ступках зі стерильним піском, перевести у рідку фазу і посіяти одночасно на вісмут-сульфітний агар, середовища Плоскірева, (Ендо, Левіна) та у селенітовий бульйон.

Матеріал, який посіяно у середовище Рапопорта, селенітовий бульйон, на диференціально-діагностичні середовища інкубувати у термостаті при t=37°С протягом 18-24 годин.

ІІ етап ─ виділення чистої культури:

1/ Виділення гемокультури та мієлокультури.

Після інкубації вивчити характер росту збудника на середовищі Рапопорта: при рості сальмонел черевного тифу спостерігається почервоніння та помутніння середовища Рапопорта (внаслідок ферментації глюкози), а при рості збудників паратифів А і В одночасно відбувається утворення газу, який нагромаджується у поплавках. Для прискорення відповіді з середовища Рапопорта приготувати тимчасовий препарат, пофарбувати його за методом Грама та приготувати препарат "висяча крапля". При виявленні грамнегативних рухливих паличок, зміні кольору середовища або наявності газу можна дати першу попередню відповідь.

Культуру, що виросла на середовищі Рапопорта, пересіяти на вісмут-сульфітний агар, середовище Плоскірева, (Ендо, Левіна), для вивчення культуральних властивостей збудника та відразу у середовище Олькеницького (вважаючи, що з крові та кісткового мозку виділено чисту культуру і можна приступити до її ідентифікації). Посіви поставити на інкубацію у термостат (t=37°С) на добу.

При відсутності росту у середовищі Рапопорта флакони залишити у термостаті до 10 днів, а при підозрі на утворення L-форм – до 3-4 тижнів. Наступні висіви культури на диференціально-діагностичні середовища зробити через 48 годин, 72 години, на 5 добу та на 10 добу.

Після добової інкубації посівів вивчити культуральні властивості збудника, характер ферментації глюкози, утворення сірководню на середовищі Олькеницького та поставити орієнтовну реакцію аглютинації на склі збудника з аглютинуючою полівалентною О-сироваткою до сальмонел груп АВСDЕ.

Колонії збудників черевного тифу та паратифу А на середовищі Плоскірева безбарвні, на середовищі Ендо безбарвні або блідо-рожеві ніжні круглі гладенькі прозорі. У S.schottmuelleri колонії на цих середовищах грубіші та по периметру утворюють слизовий валик. На вісмут-сульфітному агарі черевнотифозні бактерії утворюють чорні блискучі колонії і зафарбовують середовище під колонією у чорний колір, а колонії паратифозних бактерій на цьому середовищі коричневі або зеленуваті.

Збудник черевного тифу глюкозу середовища Олькеницького ферментує до кислоти, не ферментує лактозу та сахарозу, переважно утворює сірководень, а збудники паратифів А і В ферментують глюкозу до кислоти та газу. Збудник паратифу А не утворює сірководень.

На підставі вивчення культуральних властивостей збудника, змін на середовищі Олькеницького та позитивної реакції аглютинації на склі з аглютинуючою полівалентною О-сироваткою до сальмонел груп АВСDЕ дати другу попередню відповідь.