13 Лабораторна робота № 13.

ПОБУДОВА ГЕОЛОГІЧНОГО РОЗРІЗУ ПО КАРТІ

З ПРОСТОЮ СКЛАДЧАСТОЮ БУДОВОЮ ЗА ЕЛЕМЕНТАМИ ЗАЛЯГАННЯ

Мета роботи. Навчитися будувати геологічні розрізи через ділянки з простою складчастою будовою з метою встановлення глибинної будови території.

Основні теоретичні положення

При складчастому заляганні порід, на відміну від горизонтального і моноклінального, геологічні границі не мають закономірної залежності від рельєфу. Тип кожної складки визначається за віком порід, що виповнюють ядро: в синклінальних складках ядро виповнене молодшими, ніж на крилах породами, а в антиклінальних в ядрі відслонюються більш давні породи, ніж на крилах. У сусідніх синклінальної і антиклінальної складок одне крило спільне, а осі складок мають майже паралельне простягання (рисунок 13.1)

Напрямки геологічних розрізів через складчасті структури орієнтують вхрест простягання осей складок.

Якщо лінія розрізу проходить не вхрест простягання границь шарів, необхідно ввести поправки на величину кута падіння за таблицею 10.1).

Розріз будується у масштабі, що відповідає масштабу карти. Спочатку вздовж обраної лінії розрізу будують топографічний профіль. На лінію профілю наносять точки перетину лінії розрізу з геологічними границями, з цих точок короткими засічками проставляють кути падіння у відповідності до азимутів падіння.

Якщо вздовж геологічної границі стоять елементи залягання з різними кутами падіння, а лінія розрізу проходить посередині, то приймають середню величину кута падіння. У випадках, коли елемент залягання проставлений тільки вздовж однієї геологічної границі цілої серії шарів, він приймається таким для всієї серії границь.

Рисунок 13.1 - Геологічна карта із складчастим заляганням шарів і геологічний розріз

В ядрах складок лінії падіння продовжують до перетину. в отриманих кутах складок проводять бісектриси, які являють собою осі складок.

Рисунок 13.2 - Лінія профілю, елементи залягання і осі складок

Побудова розрізу починається з синклінальних складок; після побудови однієї синкліналі до ядра суміжної антикліналі - переходять до другої синклінальної складки і т.д., а після цього проводять границю підошви порід в ядрах антиклінальних складок

Дуже важливо максимально точно побудувати замки в ядрах синклінальних складок; для цього вздовж осі складки від точки перетину віссю лінії профілю ( n ) відкладають у масштабі товщину шару ( H ), взяту із стратиграфічної колонки (рисунок 13.3). Ця товщина може бути більша ніж відстань від рельєфу до кута складки ( а ), дорівнювати цій відстані ( б ) і бути набагато меншою ( в ).

У першому і в другому випадках замок проводять плавно заокруглюючи границі підошви шару з перегином в точці n , яка лежить на осі складки. В третьому випадку складка буде мати широкий плоский замок.

Границі наступних більш давніх шарів проводять виходячи з завданих елементів залягання, дійсної товщини і ширини виходу шарів (рисунок 13.1).

Рисунок 13.3 - Побудова замків синклінальних складок при різних товщинах шару