Основні категорії моральної свідомості

1 Моральні норми, принципі і ціннісні орієнтації

2 Добро-провідна ідея моральної свідомості

3 Справедливість як філософська та правова категорія.

4 Честь, гідність, совість, обов’язок як категорії моральної свідомості

1 Адекватно осягнути мораль як цілісний феномен можна лише з допомогою системи категорій етики. Категорії – це такі основоположні поняття, які виступають водночас і відображенням найзагальніших властивостей дійсності, й актуальними формами діяльності свідомості, яка зданим аспектом дійсності має справу. Існування категорій моральної свідомості свідчить про певну буттєву вкоріненість людської свідомості, про її реальні витоки. Німецький філософ Г.-В.-Ф. Гегель зазначав у цьому зв’язку, що категоріальний устрій взагалі долає відмінності між суб’єктом і об’єктом, утверджує «тотожність мислення і буття».

Моральна норма формулюється як однаковою мірою адресоване всім людям повеління, яке слід неухильно виконувати за будь-якої ситуації. Об’єк­тивною основою моральної норми є необхідність одно­типної поведінки людей у повторюваних ситуаціях. Вона спрямована на те, щоб стати нормою людської поведінки.

Сформульована як більш-менш чітке повеління мо­ральна норма стає моральним правилом (імперативним положенням, яким керуються у співжитті, праці, поведінці), а за детальнішої конкретизації — мораль­ним приписом (своєрідним каноном). Моральні правила і приписи іноді набувають форми заповідей.

Заповідь є повелінням, що належить авторитетній особі або приписується їй. Така особа іноді може бути уявною. Будучи письмово вираженими в конкретних моральних висловлюваннях, заповіді набувають нети­пової для усних форм моральних вимог визначеності, втрачаючи водночас гнучкість і універсальність. Це ілюструє одна з десяти заповідей Божих — «Не убий». Дотримуючись її буквально, необхідно було б розпусти­ти армії, знищити зброю, що зробило б безкарними аг­ресорів, злочинців, маніяків.

Моральні вимоги, хоч би в якій формі вони виявля­лися, мають імперативний, зобов’язуючий характер. Будучи поінформованою про моральну вимогу (хоч би в якій формі вона фігурувала), особистість може її не приймати за самовимогу, а переадресувати іншим лю­дям. При цьому об’єкт моральної вимоги перетворюєть­ся на суб’єкт, і його устами висловлюватиметься гро­мадська думка. Навіть будучи адресованою людиною самій собі, моральна вимога не стає моральною самовимогою, моральним феноменом, якщо стосуватиметься лише її мислення, залишаючи байдужими почуття і во­лю. Знання і логічна переконливість моральної вимоги мають бути підсиленими ціннісним ставленням до неї і передбачуваного вчинку, до якого вона спонукає. Крім того, діяльність, що відповідає найвищим моральним вимогам, може бути й позаморальною, якщо суб’єкт її не мав вибору.

Розв’язання загально філософської проблеми вибору пов’язане із з’ясуванням природи і сутності людини, її свободи — здатності людини діяти відповідно до своїх інтересів і цілей, враховуючи знання законів об’єктив­ної необхідності.

Моральний вибір — акт моральної діяльності, який полягає в то­му, що людина, виявляючи свою суверенність, самовизначається стосовно системи цінностей і способів їх реалізації в лінії поведін­ки чи окремих вчинків.

Моральним вважають лише такий вибір, за якого лю­дина керується моральним мотивом ( від. лат.— при­водити в рух, штовхати) — внутрішньою, суб’єктивно-особистісною спонукою до дії, зацікавленістю в її реалі­зації і орієнтацією на моральні чинники. Споріднені з ним поняття «стимул», «намір», «ціль» характеризу­ють ідеальний аспект вчинку. Мотив відіграє при цьому особливу роль, оскільки він є духовно-емоційною під­ставою вчинку. Реалізується мотив у цілі, хоч у мораль­ній діяльності можливе не збігання цілі і мотиву.

Керуючись моральними мотивами, людина орієнту­ється на найвищі, безумовні вселюдські цінності, зва­жає на ймовірність морального осуду в разі недотри­мання моральних вимог. Оскільки моральний осуд не передбачає примусових, організаційних санкцій, то су­б’єкт морального відношення може здійснювати цей вибір самостійно.

Будучи морально свобідною, здійснюючи моральний вибір, людина реалізує себе як творча особистість. Тому вона змушена відповідати за свій вибір, свою поведінку. Оскільки вибір має моральний характер, то й відпові­дальність за нього є моральною відповідальністю.

У понятті «моральний обов’язок» моральні вимоги пізнаються, визнаються й оцінюються якнайзагальніше і якнайабстрактніше, що виявляється в принципово­му визнанні людиною необхідності рахуватися з громад­ською думкою, у схильності до позитивного оцінювання моральних норм та їх прийняття. Проте моральний обов’язок реально виявляється в численних обов’язках, а бути самовимогливим у всіх сферах життєдіяльності нелегко. Одні люди вважають священними моральні обов’язки щодо сім’ї, але недооцінюють або ігнорують моральні вимоги в інших сферах життя, наприклад на виробництві. Інші нехтують моральними вимогами у сі­мейних стосунках, проте є морально самовимогливими в інших сферах життєдіяльності.

Поняття «цінність» функціонує у філософській, психологічній науках і в його основу покладено наявність у певних предметах, явищах, довколишній природі ознак і властивостей, які відображають їхню значущість для людини чи суспільства, тобто якість чи властивість предметів, явищ і т.д., котрі становлять актуальну потребу особистості. Цінності набувають соціального сенсу, реалізуються і справляють вплив на свідомість і поведінку особистості лише в тому разі, якщо вони глибоко усвідомлюються і сприймаються особистістю як ціннісні орієнтації в світі людських потреб, насамперед моральних. Ціннісна орієнтація – є вибір особистістю такого типу поведінки (вчинку), в основі якого лежать певні, з тою чи іншою глибиною усвідомленні (чи взагалі неусвідомлені) цінності. Ціннісна орієнтація може бути спрямована як на справжні, високі цінності, так і на хибні, ниці, навіть на «анти цінності».