Стилістична диференціація української лексики

Сфери суспільного функціонування української літературної мови широкі й різноманітні. Використання СУЛМ в найрізноманітніших суспільних сферах зумовило її функціонально-стильову диференціацію, що виявляється на всіх структурних рівнях, але особливо виразно на рівні лексичному. Вона, як і будь-яка інша розвинена літературна мова, становить систему функціональних стилів, що існують і розвиваються в постійній взаємодії та взаємопроникненні. Під функціональним стилем розуміється такий різновид літературної мови, який визначається сферою її функціонування й характеризується специфічними виражальними засобами, що різняться між собою експресивно-оціночними властивостями.

У сучасній українській літературній мові виділяються такі основні функціональні стилі: розмовний, публіцистичний, науковий, офіційно-діловий, художній стиль, конфесійний стиль. Кожен із них розпадається у свою чергу на дрібніші жанрово-стильові різновиди. У художньому стилі виділяються поетичний і прозовий різновиди, у науковому стилі – окремі різновиди, властиві мові наук суспільних, природничих, фізико-математичних, у публіцистичному – інформаційний жанр і т.д. Диференційними ознаками функціонального стилю мови виступають не тільки слова, лексика, ними можуть бути і синтаксичні конструкції, вимова, інтонація, а іноді навіть морфологічні категорії та засоби словотвору. Проте найважливіше місце тут належить саме лексичним одиницям.

 

Лекція №  13-14

Лексикографія української мови

 

Мета: ознайомити студентів із типами і різновидами словників, особливостями їх будови, навчити користуватися словниками й довідниками; спонукати до точного і стилістично виправданого використання слів, заохотити до самоосвіти.

 

 

Основні питання:

1. Староукраїнська лексикографія

2. Класифікація лінгвістичних словників

3. Енциклопедичні словники, їхня будова

4. Електронні словники, їхня будова

 

Література

1.     Коваль А. П. Ділове спілкування. —К.: Либідь, 1992.

2.     Коваль А. П. Практична стилістика сучасної української мови. — К.: Вища шк., 1998.

3.     Кочан І. М., Токарська А. С. Культура рідної мови. — Львів: Світ, 1996.

4.     Культура мови на щодень. — К.: Довіра, 2000.

5.     Культура української мови: Довідник. — К.: Либідь, 1990.

6.     Словник-довідник з культури української мови. - Львів: ФЕНІКС, 1996.

7.     Український правопис. - К: Наук. думка, 1996.

8.     Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. - К.: Довіра, 1998.

Короткий зміст

Термін лексикографія (від гр. lexikon - словник, grapho - пишу) називає:

а)   розділ мовознавства, що визначає теоретичні принципи укладання словників, вивчає типи словників;

б)  процес збирання слів певної мови, упорядкування їх опис словникового матеріалу;

в)   сукупність словників певної мови і наукових праць з цієї галузі.

Коротко зміст розділу "лексикографія" визначають кількома словами: це наука про словники, наукова методика та мистецтво складання словників.

Словник – довідкова книга, яка містить зібрання слів (чи морфем, словосполучень, ідіом і т.д.), розташованих по визначеному принципу, і яка дає відомості про їхні значення, вживання, походження, переклад на іншу мову і т.п. (лінгвістичні словники) чи інформацію про поняття і предмети, ними що позначаються, про діячів у яких-небудь областях науки, культури й ін.

Словники відіграють велику роль у сучасній культурі, у них відбиваються знання, накопичені суспільством протягом століть. Вони служать цілям опису і нормалізації мови, сприяють підвищенню правильності і виразності мови його носіїв.