В.1.2. М. Вебер

Німецький соціолог МАКС ВЕБЕР (1864—1920 рр.) «Протестантська етика і дух капіталізму» (1904 р.)

засновник «розуміючої соціології»

(метод розуміння діючих у суспільстві людей);

закладає основи «економічної соціології», «соціології релігії»

Найважливішим у соціології є логічне розуміння соціальних проце-сів і їх наукове осмислення.

Завдання — розібратися в суб’єктивних мотивах діяльності, зрозу-міти зміст духовного світу суб’єкта соціальної дії. Зрозуміти і пояснити: (об’єднує «пояснення» і «розуміння»):

— за допомогою яких осмислених дій люди здійснюють свої прагнення;

— які зрозумілі наслідки мали їх прагнення для «осмислено зістав-леної поведінки інших людей».

Суспільство утворюють соціальні дії окремих індивідів.

Основна категорія «соціальна дія», яка передбачає:

• суб’єктивну мотивацію (чому?)

•та орієнтацію на інших (очікування) «експектацію».

До соціальної дії не належать:

— дії індивіда, якщо вони не є результатом його творчого во-левиявлення, але здійснюються під впливом імпульсів, не осмисле-них у термінах раціональної мети;

— одноманітна поведінка багатьох людей, якщо вона не є результа-том свідомої орієнтації один на одного, не заснована на взаємних очікуваннях.

Без мотивації і експектації не може бути факту соціальної дії.

Чотири типи соціальної дії:

— традиційна (визначається звичкою);

—афективна (емоціями, несвідомими психологічними імпу-льсами, відчуттями);

— ціннісно-раціональна (свідомою вірою у певну етичну, ес-тетичну, релігійну цінність поведінки незалежно від успіху); — цілераціональна (людина чітко уявляє мету і засоби її досягнен-ня і виникає у відповідь на реакцію інших людей на свої дії. Крите-рій раціональності — успіх).

Відповідно до цих чотирьох видів дії розглядаються і форми куль-тури, аналізуються історичні процеси.

Соціологію М. Вебер визначає як науку, що намагається пояснити свій предмет — соціальну дію — на основі розуміння її. Розуміння являє собою специфічну категорію, за допомогою якої можна пояснити людську поведінку окремого індивіда або групи індивідів. Окремий індивід та його поведінка розглядаються як "клітинка" соціології, "атом" її, "найпростіша єдність", яка не підлягає роздрібненню. такі поняття, як "держава", "суспільство", "феодалізм" та ін., позначають певні категорії спільної діяльності людей. Отже, завдання соціології полягає в тому, щоб звести їх до "зрозумілої" поведінки, тобто до поведінки окремих людей, І які беруть участь у цій діяльності.

Однак зрозуміти можна тільки таку поведінку, що має смисл для її суб'єкта. Отже, предметом розуміючої соціології є осмислена дія, дія, пов'язана із "суб'єктивно передбачуваним смислом". Звідси випливає соціологічно обґрунтована потреба "в інтерпретуючому розумінні свідомо орієнтованих людських дій". Таке розуміння, за М. Вебером, може бути або безпосереднім, або пояснюючим. До безпосереднього розуміння належать також дії лісоруба, людини, яка простягає руку до дверей, щоб закрити їх, мисливця, який цілиться, щоб влучити у звіра, та ін.

Порівняно з безпосереднім розумінням пояснююче розуміння являє собою вищий рівень пізнання людських дій. Воно орієнтоване не на з'ясування змісту самого акту дії, а на пізнання мотивів, якими користується індивід, виконуючи певний акт. У такому разі йдеться не про те, що індивіди роблять, а про те, чому вони це роблять.

У структурі людських дій німецький учений виокремлює особливий клас дій — соціальні дії. (орієнтована на поведінку інших індивідів). Поведінка індивіда не є соціальною, якщо вона орієнтована тільки на речові об'єкти. Крім того, не всі типи взаємин людей маютьсоціальний характер. Зіткнення двох велосипедистів, наприклад, не більш як пригода, подібна до явища природи. Водночас намагання будь-кого з них уникнути цього зіткнення є вже соціальною дією.

Залежно від наближення соціальної дії до певної межі, за якою вона може бути названа осмислено орієнтованою, М. Вебер вирізняє чотири дії. Ближче всього до цієї межі, а найчастіше на самій межі, знаходяться традиційна та афективна дії. Далі від межі розміщуються раціональні дії, які М. Вебер поділяє на ціннісно-раціональну і ціле раціональну.

Традиційні дії ґрунтуються на тривалій звичці людей. Більшу частину їхньої повсякденної поведінки можна віднести до цього типу. В той же час у ряді випадків традиційна дія може наближатися або трансформуватися в афективну дію. Остання обумовлена афектами або емоційним станом індивіда. традиційні й афективні дії нерідко межують, з одного боку, з поведінкою суто реактивною, несвідомою, а з іншого — з раціональною поведінкою, в рамках якої люди або вірять у самодостатню цінність незалежно від наслідків дії (ціннісно-раціональна дія), або осмислено добирають відповідні засоби для реалізації поставленої мети, враховуючи можливі наслідки (цілераціональна дія).

Ціннісно-раціональними є дії того, хто вірить у самодостатню цінність — релігійну, естетичну або будь-яку іншу, незважаючи на можливі наслідки. Цей тип дії завжди підпорядкований "заповідям" або "вимогам", у підкоренні яким вбачає свій обов'язок індивід. Цілераціональна дія властива тим індивідам, поведінка яких орієнтована на мету, засоби та побічні результати цієї дії. В цьому разі індивід діє не традиційно, не афективно, не за обов'язком, а на підставі осмисленого, раціонального розрахунку, співвіднесення достатності наявних засобів для досягнення поставленої мети, а також передбачення можливих побічних результатів такої дії.

На думку М. Вебера, цілераціональна дія є, по суті, лише граничним випадком, відносно якого інші зазначені типи дії завжди ірраціональні. Разом з тим усі веберівські типи соціальної дії являють собою сконструйовані для соціологічного дослідження "понятійно чисті типи, до яких більшою або меншою мірою наближається реальна поведінка" людей. Отже, тлумачення соціальних дій ґрунтується не на необхідності, а на ймовірності здійснення їх.

У цілому для категорій веберівської "розуміючої соціології" ("розуміння", "дія", "смисл" та ін.) характерна антипсихологічна спрямованість. Психологія взагалі не може бути основою розуміючої соціології, оскільки займається ірраціональною складовою поведінки людей, а не "раціоналістичним розумінням" її смислу. Внаслідок цього соціальні інститути і культурні значення не можна пояснити на основі психологічних факторів. Навпаки, саме соціальні інститути і культурні значення можуть сприяти поясненню психіки людей.

Висуваючи раціональність, раціоналізацію, цілераціональну поведінку як ключові методологічні засади розуміючої соціології, М. Вебер водночас не доходить "висновку про переважання раціонального у повсякденному житті", однак пов'язує долю сучасного світу зі зростаючими раціоналізацією та інтелектуалізацією. Такою є, на його думку, об'єктивна тенденція історичного процесу, укорінення на Заході капіталізму та раціоналізму у всіх сферах життя.