Історія

Згідно з археологічними даними люди почали жити на території, яку зараз займає парк, принаймні 11 000 років тому. Сучасні дослідники вперше з'явилися в регіоні в 1805 році (експедиція Люіса і Кларка), а в 1807 році Джон Колтер, учасник експедиції, виявив геотермальні джерела. Повідомлення про джерела і гейзери вважалися недостовірними аж до 1860-х років, коли наукова експедиція Девіда Фолсома в 1869 році піднялася вздовж річки Єллоустоун до озера Єллоустоун. За нею послідували відразу кілька експедицій, і в 1872 році президент Улісс Грант підписав закон, що встановлює природоохоронну зону — перший в США національний парк — у місцевості біля озера Єллоустоун[1]. Широку популярність природні пам'ятки парку отримали завдяки картинам художника Томаса Морана, на честь якого пізніше була названа одна з гір в Єллоустоні.

Першим суперінтендантом парку було призначено Натаніель Ленгфорд. Йому не було виділено достатньо ресурсів (йому навіть не платили зарплату), і в результаті браконьєрство стало настільки серйозною проблемою в парку, що Ленгфорд змушений був піти у відставку в 1877 році. Його наступник, Філетус Норріс, домігся того, що Конгрес США, нарешті, виділив фінансування для парку. Зокрема, на ці гроші були побудовані дороги і перші туристичні об'єкти. У 1880-ті роки до північного виходу (а в 1908 році до західного виходу) була підведена залізниця, що істотно збільшило кількість відвідувачів (залізничне сполучення було закрито у 1960-ті роки).

Для боротьби з браконьєрством та руйнуванням природних пам'яток в 1886 році в парк прибули частини армії США, які побудували поселення Кемп Шерідан (згодом перейменоване на Форт Єллоустоун) поблизу Мамонтових гарячих джерел. У 1916 році була створена Служба національних парків США, яка використала досвід армії в управлінні парком. 31 жовтня 1918 року національний парк Єллоустоун був переданий в її підпорядкування.

Під час Великої депресії для штучного збільшення зайнятості були створені спеціальні цивільні частини (Громадянський корпус охорони навколишнього середовища), в завдання яких, серед іншого, входило створення туристичної інфраструктури в національних парках. З 1933 по 1941 вони побудували інформаційні центри, кемпінги та сучасну мережу асфальтованих доріг. Після короткого занепаду в 1940-ті роки, пов'язаного з війною, число відвідувачів знову збільшилося. Для розширення інфраструктури управлінням національних парків в 1956 році була прийнята десятирічна програма розвитку, «Місія 66». Останній за часом туристичний комплекс, Кеніон Веллі, був побудований в 2006 році.

Географія

Приблизно 96 відсотків території парку знаходиться в штаті Вайомінг, 3 відсотки в штаті Монтана, і ще 1 відсоток у штаті Айдахо. Парк має приблизно прямокутну форму. З півночі на південь протяжність Єллоустонського парку становить 102 кілометри, зі сходу на захід 87 кілометрів. Протяжність асфальтованої дороги («Великої Петлі»), що проходить через основні визначні пам'ятки парка, 230 кілометрів; сюди не входять ні під'їзди до виходів з парку, ні бічні відгалуження, ні перемичка між Норріс і Кеніон. Якби парк (з площею 8983 км²) був європейською державою, то в упорядкованому за площею списку розташувався б між Чорногорією (удвічі більше) і Люксембургом (втричі менше). Річки та озера займають 5 відсотків території парку, при цьому найбільше озеро, Озеро Єллоустоун (352,2 км², глибина 122 м, берегова лінія 177 км, висота над рівнем моря 2357 м) є найбільшим високогірним озером в Північній Америці. Ліси займають 80 відсотків території, на більшій частині решти площі знаходяться степи.

Дві третини території парку, включаючи озеро Єллоустоун і майже всі туристичні визначні пам'ятки, належать до басейну Атлантичного океану (річка Єллоустоун, що витікає з однойменного озера — найбільша притока річки Міссурі, яка, у свою чергу, є найбільшою притокою Міссісіпі). Інша третина належить до басейну Тихого океану. Річка Снейк, що протікає через територію парку — найбільша притока річки Колумбія.

Парк розташований на Єллоустонському плато, на середній висоті приблизно 2400 м над рівнем моря. Майже з усіх боків плато обмежено хребтами Скелястих гір висотою від 2700 до 3400 метрів над рівнем моря: хребет Галлетін (англ. Gallatin Range) на північному заході, гори Ведмежого Зуба (англ. Beartooth Mountains) на півночі, хребет Абсарока (англ. Absaroka Range) на сході, хребет Тітон (англ. Teton Range) і хребет Медісон (англ. Madison Range) на південному заході і заході. Найвища точка парку — Орлиний пік (англ. Eagle Peak) заввишки 3462 м над рівнем моря; найнижча знаходиться в долині струмка Різ (англ. Reese Creek), 1610 м, все це утворює активний вулкан Єллоустоун.

В Єллоустонському парку (північно-східна частина) знаходиться один з найбільших у світі скам'янілих лісів: при виверженні, що стався кілька тисяч років тому, дерева потрапили в золу і їх деревина мінералізована. З 290 водоспадів заввишки 15 футів (4,5 метра) і вище, найвищий і найбільший по витраті води — Нижній водоспад на річці Єллоустоун, висотою 94 метри.

Через плато вода проклала два глибоких каньйони — каньйон річки Єллоустоун на північному сході парку (в ньому знаходяться Верхній і Нижній водоспади), і каньйон річки Льюїс на півдні.