Лейшманіози.

Це група протозойних антропо - та зоонозів, для яких характерне

утворення виразок на шкірі або ураження внутрішніх органів з хронічним

перебігом. Розрізняють шкірний і вісцеральний лейшманіози, кожен з яких

має декілька форм: зоонозний шкірний (сільського типу), антропонозний

шкірний (міського типу) і вісцеральний (індійський та

середземноморський).

Актуальність. Лейшманіози завдають значної шкоди здоров'ю

населення, де вони поширені (території з тропічним і субтропічним

кліматом). В умовах сучасних інтенсивних міжнародних зв'язків можливе

завезення лейшманіозу в Україну.

Етіологія. Збудником зоонозного шкірного лейшманіозу є Leishmania

tropica, антропонозного шкірного – L.t. minor, вісцерального - L.donovani.

Лейшманії проходять дві стадії розвитку: безджгутикову - в організмі

хребетного господаря і джгутикову - в організмі кровосисної комахи

(москіта). В організмі тварин і людей лейшманії паразитують внутрішньоклітинно

(у макрофагах). В довкіллі швидко гинуть.

Джерелом збудника при шкірному лейшманіозі міського типу є хвора

людина, при інших лейшманіозах - дикі гризуни (пісчанки, бабаки) та хижі

тварини (лисиці, собаки).

При наявності виразок на шкірі людина заразна упродовж усієї хвороби

(приблизно 1 рік), тварини - від 6 місяців до 3 років.

Механізм і шляхи передачі. Механізм передачі трансмісивний. Зараження

відбувається при укусі самок москітів (у людей - переважно у відкриті ділянки

тіла).

Прояви епідемічного процесу. Лейшманіоз - природно-осередкова інвазія.

Вона поширена передусім у тропіках і субтропіках. Хворіють переважно

діти, оскільки у дорослих сформувався стійкий імунітет після перенесеної

раніше хвороби. Можливі масові захворювання серед приїжджих осіб.

Чіткої сезонності немає, бо москіти в ендемічних районах активні

протягом усього року.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. Шляхом медичного

огляду діагностують можливі захворювання у людей, котрі перебувають в

безпосередньому оточенні хворого. Звертають увагу на наявність москітів.

Протиепідемічні заходи. У боротьбі з лейшманіозом використовують

комплекс заходів, спрямованих на усі ланки епідемічного процесу.

Нейтралізують джерело шляхом:

- виявлення й ізоляція хворих, у недоступних для москітів кімнатах та

лікування;

- накладання пов'язок, які закривають уражену ділянку тіла;

- здійснення дератизації.

Щоб унеможливити передачу паразита через москітів:

- в осередку лейшманіозу проводять комплекс дезінсекційних заходів;

- запобігають укусам людей москітами шляхом механічного захисту та

застосування репелентів.

Зараженню сприйнятливих людей запобігає їх щеплення.

Специфічна профілактика. Розроблена вакцинопрофілактика живою

культурою з лейшманій, яка забезпечує перехресний імунітет до обох

типів шкірного лейшманіозу.

Інфекції зовнішніх покривів.

При інфекціях зовнішніх покривів збудники, завдяки прямому контакту з

джерелом або за допомогою об'єктів довкілля (непрямий контакт),

попадають на шкіру чи слизову оболонку сприйнятливої людини. При

прямому контакті людина чи тварина, що є джерелом збудника, ураженою

ділянкою тіла торкається сприйнятливого організму. Факторами передачі

при непрямому контакті служать побутові інструменти (гребінець, бритва),

постіль, одяг, посуд та інші предмети, що забруднені слизом, гноєм й лупою

хворого (парші, трахома, мікози). Ранові інфекції (правець, бешиха)

пов'язані з травмами, при яких пошкоджується шкіра. Ряд інфекцій

(гепатити В і С) передаються під час медичних маніпуляцій (діагностичних й

лікувальних), що супроводжуються ушкодженням шкіри і слизових

оболонок. Це так званий парентеральний шлях передачі збудника. Важливо

зазначити, що в одних випадках збудник осідає в місці проникнення у шкіру

чи слизову оболонку та викликає місцевий запальний процес, в інших -

потрапляє у кров і може фіксуватися у різних органах й системах,

викликаючи захворювання без ознак ураження зовнішніх покривів.

За джерелом збудника ця група інфекцій ділиться на антропонози

(короста, бешиха, гонорея, сифіліс й ВІЛ-інфекція) та зоонози (сказ,

правець, ящур, газова гангрена та ін.).

У профілактиці цих хвороб застосовують різні заходи: виявлення,

ізоляція та лікування хворих, якісна стерилізація медичних інструментів,

дотримання правил особистої гігієни, виявлення й знищення хворих тварин

та запобігання травматизмові. Стосовно деяких інфекцій зовнішніх покривів

розроблена ефективна імунізація.