49 Років й діти. Хвороба не має сезонності, виявляється у вигляді поодиноких

випадків і групових спалахів. У хворих при клінічному обстеженні

виявляють затяжну гарячку, часті і тривалі проноси, схуднення, системне

збільшення лімфатичних вузлів, нашарування різних інфекційних й

онкологічних захворювань.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. У разі виявлення хворого

чи ВІЛ-інфікованого з'ясовують можливе джерело і шляхи передачі інфекції.

Відтак, до пацієнта виникає чимало запитань, пов'язаних з інтимними

сторонами його життя. Тому дуже важливого значення набуває довіра

ураженої особи до лікаря. Хворого (вірусоносія) попереджують про

кримінальну відповідальність за свідоме зараження іншої особи.

Лабораторна діагностика спрямована на виявлення у сироватці крові

антитіл до ВІЛу, які з'являються вже через 1 місяць після зараження.

Протиепідемічні заходи спрямовані на нейтралізацію джерела збудника

та шляхів його передачі. Для цього ВООЗ розробила глобальну програму

боротьби з ВІЛ-інфекцією, а в Україні запропоновано Національну

програму і прийнято Закон «Про запобігання захворюванню на СН1Д».

Відповідно до цих програм до заходів які направлені на джерело збудника

відносяться:

- хворих та інфікованих якомога раніше виявляють і беруть на облік з

метою лікування та диспансерного спостереження;

- інфіковані зобов'язані утримуватися від сексуальних зв'язків,

вони не можуть бути донорами крові, сперми й інших тканин, при

зверненні за медичною допомогою повинні повідомляти медичних

працівників про інфікованість;

- обстеженню на ВІЛ-інфекцію підлягають усі донори крові, плазми й

інших біологічних тканин і рідин (обов'язково), а також вагітні (за їх

згодою).

Розірвати механізм передачі дозволяє наступне:

- лабораторії СНІДу і спеціалізовані клінічні відділення працюють з

додержанням відповідного протиепідемічного режиму;

- медичним працівникам, які мають професійний контакт кров'ю та

іншими біологічними тканинами, треба дотримуватись правил асептики,

антисептики й використовувати індивідуальні засоби захисту.

Специфічна профілактика. Вчені ряду країн працюють над створенням

вакцин проти ВІЛ-інфекції. Деякі взірці вакцин вже пройшли попередні

випробування, показали повну безпечність але їх захисний ефект потребує

тривалого вивчення.

Запобіжні заходи при підозрі на контакт з інфікованою кров’ю:

- всі робочі місця повинні бути забезпечені дезінфікуючими розчинами та

аптечками, в які входять 70° спирт, настойка йоду, перев'язувальний

матеріал, марганцевокислий калій та дистильована вода, для його

розведення 1:10000;

- необхідно мати запас дезінфікуючих засобів;

- про кожен аварійний випадок терміново повідомити завідуючого

лабораторією (відділенням);

- після попадання ймовірно забрудненого ВІЛом матеріалу на халат чи

одяг пляму негайно обробляють дезрозчином, потім знезаражують

рукавички, знімають халат та замочують в одному з дезрозчинів;

- взуття обробляють дворазовим протиранням ганчіркою, змоченою

дезрозчином;

- шкіру рук та інші частини тіла, під забрудненим одягом, протирають

70° спиртом;

- при попаданні заразного матеріалу на обличчя, його старанно миють з

милом, очі промивають водою або розчином марганцевокислого калію в

розведенні 1:10000;

- при попаданні заразного матеріалу в рот, ротову порожнину полощуть

70° спиртом;

- при порушенні цілості шкіри (порізах, уколах) з травмованої поверхні

видавлюють кров, шкіру обробляють 70° спиртом, а потім настойкою йоду;

- при попаданні матеріалу на підлогу, стіни, меблі й обладнання

забруднене місце двічі протирають дезінфікуючим розчином (6 % перекисом

водню, 4 % формальдегідом, сульфохлорантином та ін.).

Сказ.

Це гострий вірусний зооноз, який характеризується смертельним

ураженням центральної нервової системи людини і теплокровних тварин.

Актуальність. За даними ВООЗ, щорічно від сказу на земній кулі гине

біля 50 тисяч людей. В Україні за останнє десятиліття рівень захворюваності

знизився.

Л. Пастер у 80-х роках XIX сторіччя розробив метод запобігання цьому

захворюванню шляхом уведення рабічної вакцини. Проте щеплення людей

не перешкоджає циркуляції вірусів сказу серед тварин.

Етіологія. Збудник сказу - нейротропний РНК-вірус. Він розмножується

та накопичується у клітинах мозку, а також слинних й слізних залозах.

Вірус сказу, що циркулює у природі, одержав назву вуличного, або

дикого. Він добре зберігається при низькій температурі, однак чутливий до

нагрівання (температура +50 °С і вища для нього згубна). Інактивується при

висушуванні, під дією прямого сонячного світла й кисню. Звичайні

дезінфекційні засоби швидко убивають вірус.

Джерело збудника. Основним джерелом є дикі й свійські тварини

(лисиці, вовки, кішки й собаки).

Хвора на сказ тварина виділяє величезну кількість вірусів зі слиною.

Заразною вона є з останніх днів інкубаційного періоду і протягом усього

захворювання аж до загибелі.

Механізм і шляхи передачі. Єдиний механізм передачі сказу - контактно-

рановий. Він реалізується через укус скаженої тварини або ослинення нею

ушкодженої ділянки шкіри.

У період збудження хвора тварина нападає на усіх, хто трапляється їй на

шляху, ковтає неїстівні предмети та відмовляється від води. Вона у великій

кількості виділяє пінисту слину, що сприяє інфікуванню.

Прояви епідемічного процесу. Природні осередки сказу підтримуються за

рахунок диких тварин. Зараження частіше виникають у літньо-осінню пору,

коли люди тривалий час перебувають поза житлом, а легкий одяг не

захищає шкіру в разі нападу скаженої тварини.

Основні напрямки епідеміологічного обстеження. Санепідемстанція разом

з ветеринаром організовує епідеміологічне обстеження осередку, для

виявлення джерела збудника усіх осіб, котрі контактували, для проведення

їм специфічної профілактики.

Підтвердити діагноз сказу, в більшості випадків, вдається після смерті

тварини чи людини. Найбільш чутливою для експрес-діагностики є реакція

імунофлюоресценції, яка дає змогу виявити антиген вірусу у відбитках мозку

і слинних залоз, а прижиттєво - у відбитках рогівки.

Протиепідемічні заходи передусім спрямовані на нейтралізацію

джерела збудника серед тварин, а саме:

- найважливішим є контроль за утриманням домашніх собак й котів;

- бродячих тварин слід відловлювати;

- у природних осередках мисливські господарства регулюють

чисельність диких тварин (особливо вовків й лисиць);

- тварину, що завдала ушкоджень людині, стараються відловити,

оглянути і за відсутності ознак сказу карантинувати у ветеринарному

закладі. Якщо ж така тварина загинула, то її труп направляють на

обстеження у ветеринарну лабораторію в опечатаній металевій коробці.

Хвору людину ізолюють в окрему палату з клінічних міркувань. До заходів,

спрямованих на другу ланку епідемічного процесу, відносяться наступні;

- медичний персонал повинен працювати в захисному одязі, для захисту

від попадання слини хворого на шкіру і слизові;

- здійснюють поточну дезінфекцію, а після смерті хворого - заключну.

Специфічна профілактика. У запобіганні захворювань людей

вирішальне значення має активна і пасивна імунізація осіб, які були

покусані, обслинені чи подряпані скаженими, підозрілими на сказ та

невідомими тваринами. Такі особи звертаються у травматологічні пункти,

де їм надають першу допомогу: ретельно промивають рану 20 % мильним

розчином, її краї обробляють настойкою йоду та накладають пов'язку.

Активну імунізацію (вакцинацію) здійснюють за життєвими

показаннями.

Небезпечні укуси (у пучки пальців, обличчя, голову) чи значні і глибокі

рани є показанням для пасивної імунізації. Вакцину вводять у стаціонарних

умовах у ділянку живота підшкірно, антирабічний гамаглобулін -

внутрішньом'язово за Безредком.

У період щеплень і протягом 6 місяців після їхнього закінчення не можна

вживати алкоголь, здійснювати інші щеплення, застосовувати гормони й

імунодепресанти. Вакциновані особи протягом 1 року не можуть бути

донорами.