1842 Pp.), ім'я якого слід згадати разом з іменами г.Сковороди, в.Капніста,

Г.Полетики, І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка. Він увійшов в

історію українського культурного процесу як "архітектор" відродження.

Офіційне відкриття університету відбулося в січні 1805 p., a 1841 р.

його ректором став відомий письменник того часу Петро Гулак-

Артемовський (1790—1865 pp.). Статут університету, затверджений царем,

передбачав створення наукових товариств, що мали досліджувати точні й

філологічні науки, друкувати власні періодичні видання, наукові праці.

Університет отримав широку автономію на зразок тодішніх

західноєвропейських університетів.

В.Каразін прагнув забезпечити навчальний процес в університеті

кращими науковими та педагогічними силами. На посаду професора

філософії було запрошено німця Йогана Шада. Навколо його філософської

школи зібралася певна кількість освічених людей, які мали великий вплив

на формування світогляду студентів та освіченого кола харківського

громадянства. У лекціях, а також у праці "Теорія нації" він наголошував на

великому значенні свободи і гідності людини. У цьому відношенні його ідеї

були співзвучними з ідеями українського відродження, філософськими

традиціями України.

В добу дворянського українського відродження на початку XIX ст.

зацікавлення німецькою класичною філософією помітно зросло. Одним із

перших українських вчених, які познайомилися з творами

17АЯртис. 48]

І.Канта, був П.Лодій із Закарпаття (1764-1829 pp.). У 1782 р. він

навчався у Львівській греко-католицькій семінарії, а згодом став

професором філософії Львівського університету (1787—1802 pp.).

Потім П.Лодія запросили на викладацьку роботу до Краківського та

Петербурзького університетів. У власні наукові твори з проблем

філософії він вводив русько-слов'янську термінологію, близьку до

тодішньої народної мови, був автором підручника з логіки —

"Логічні настанови" (1815 p.), що отримав високу оцінку наукової

громадськості.

46. Народницьки період національно-культурного відродження в Україні , його характерні риси та ознаки .

Народницький період національно-культурного відродження

(1840— 1880 pp.) знаменний тим, що саме у цей час в середовищі

передової демократично налаштованої інтелігенції

викристалізовувалася концепція про Україну як "етнічну

національність". Характерні риси періоду: 1) керівництво

національним рухом переходить до нової інтелігенції; 2) центрами

українського національного відродження стають Харківський і

Київський університети, а також Кирило-Мефодіївське братство; 3)

провідна роль у процесі відродження в Україні належить

Т.Шевченкові.Народницька доба українського відродження надзвичайно

важлива на шляху подальшого національно-культурного зростання

України. її можна поділити на два періоди: романтичний —

діяльність членів Кирило-Мефодіївського братства (50-ті роки XIX

ст.); позитивістський — культурно-просвітницька діяльність членів

"Старої громади" (60 —80-ті роки XIX ст.)

На противагу дворянському періодові національного

відродження, головним гаслом якого було "стати лицем до

козаччини", народницький період національно-культурного

відродження висунув гасло "повернутися лицем до народу". В

середовищі провідних діячів української культури почала

домінувати народницька ідеологія як характерна ознака

українського менталітету. Наголосимо, що саме народництво

відкрило мовну й етнічну єдність усіх українських земель. Це

слугувало передумовою культурного, а згодом і політичного

об'єднання українства.Народницький період національно-культурного відродження,

незважаючи на утиски і цензурні переслідування російського

царизму, мав певні здобутки. До них належить, насамперед,

заснування Південно-західного відділу Російського географічного

товариства у Києві (1873 p.), що дало змогу розгорнути наукові

дослідження в галузі української мови, історії, етнографії,

фольклору. Тоді ж налагодилися контакти з Галичиною та

російськими опозиційними колами, був створений спільний фронт

виступів проти царського самодержавства.В 30 —50-х роках XIX ст. у багатьох країнах Європи (Франція,

Німеччина, Швейцарія, Польща, Австро-Угорщина) почалася нова

хвиля революційного піднесення. Серед інтелігентських кіл постійно

зростав інтерес до історії свого народу, вийшли у світ етнографічні

праці та збірки народних пісень. У освіченому середовищі

поширювалися філософські ідеї Г.ф.Гегеля, Й.Гердера, Ф.Шеллінга.

Твори німецького філософа Й.Гердера й інших романтиків сприяли

виробленню філософських засад національного самоусвідомлення та

самовизначення. У сфері національного життя зароджувалися ідеї

визволення народів з-під чужої влади та створення власної держави.

Революційні події у країнах Європи знайшли широкий відгук у

східних та західних землях України. Після придушення польського

повстання 1830—1831 pp. на Правобережжі та поширення на ці землі

українського національно-культурного руху з Лівобережжя центром

українського романтизму і визвольного антикріпосницького руху

став Київ.