«Велесова книга» — найдавніша літературно-історична пам’ятка прадавніх українців

«Велесова книга» — унікальна й незвичайна знахідка для українських читачів. Щоправда, за кордоном фахівці й любителі роздумують над за­гадковою книгою з «дощечок» уже з півстоліття.

Якщо цей язичницький літопис історії Русі справжній, а не майстер­на підробка, то перед нами відкривається ціла сторінка непізнаного з жит­тя наших предків. Виявляється, Русь ІХ ст. була не варварською краї­ною, а культурною, яка цікавилася минулим і знала його. Існувала там ще до прийняття християнства своя писемність. Релігія — світла й гума­ністична: руси не вважали себе виробом бога, його речами, а мислили себе його нащадками, внуками Даждьбога. Не було навіть поняття пекла.

На відміну від відомих літописів, «Велесова книга» — не опис князю­вань, а скоріше збірник релігійно-повчального змісту. Дуже шанували руси своїх дідів і пращурів, тому розповідали про їх діяння. На прикладі

9 КЛАС

131

їх життя утверджували необхідність єднання, любові до батьківщини, віри у своїх богів, які допомагали у боротьбі з ворогами.

Світ уявлявся нашим предкам у трьох субстанціях: Яве — реальний світ, Наве — світ померлих, нематеріальний, потойбічний, і Праве — світ істи­ни, законів, що керують Явою.

Оповіді про богів Велеса, Перуна, Сварога, Даждьбога, Хорса, Ярила, про Дніпро, Дон і нашу землю оповиті щирістю й поетичністю народно­го світогляду. Ось як про край прадавніх українців написано на четвертій дощечці: сини Орія вирушають у землі, де течуть «мед і молоко». На шістнадцятій дощечці написано про широченну Рай-ріку, що тече до моря. Це про Дніпро. На п’ятнадцятій сторінці «дерев’яної книги» оспівані пе­ремоги праведного Кия і Києва-града.

На одній дощечці є такі слова: «А греки, хотячи охрестити нас, аби ми забули своїх богів, сподівалися, що в такий спосіб вони навернуть нас до себе та зроблять з нас невільників». Значна частина дослідників, по­силаючись на ці слова, ввжає, що «Велесова книга» — це оборона віри предків, це — клич на захист давніх духовних святинь.

Русам доводилося багато воювати, щоб не потрапити у рабство. Вони виявляли велику мужність у боротьбі й терплячість та наполегливість. «І була та боротьба і битва велика тридцять літ,— пишеться на сьомій до­щечці.— І римляни, знаючи, які ми відважні, коли боремося за життя, поли­шили нас. …Так і греки хотіли підкорити нас… і ті полишили нас у спокої».

І ще є одна приваблива думка у цій книзі: краще торгувати, аніж во­ювати.

«Велесова книга» дає своїм читачам не лише знання з історії, а й при­носить естетичну насолоду поетичними образами Птиці-Матері, Матері-Слави, Обідоносиці та іншими, символічністю й метафоричністю ви­словів, патріотичною наснагою. Таємниці «дощечок» ще чекають своїх дослідників.

Зачерпнімо мудрості зі світової давньої скарбниці

(Про найдавнішу перекладну світську літературу) Разом із церковною літературою в Давню Русь прийшло багато книг природничо-наукового змісту, історичних праць та збірників афоризмів, у яких була сконцентрована мудрість людська.

Дещо наївними і навіть смішними видаються нам «наукові» викладки Іоанна Екзарха в «Шестодневі», Козьми Індикоплова в «Християнській топографії» про будову світу, фізичні, астрономічні та інші явища приро­ди. Що ж, таким їм здавався світ за біблійними книгами. Але настільки ж справедливими є їхні спостереження і відповідно захоплення мудрим улаштуванням цього світу! І найбільше — людиною — головним творін­ням Божим, заради якого й створене все на землі. Ось слова із «Шесто-днева»: «Не можу прийти в себе від подиву і не можу зрозуміти, звідки

132

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

в такому малому тілі [людини] такі високі думки, здатні обійти всю землю й вище небес зійти».

Анонімний «Фізіолог» наповнений не лише точними відомостями про тварин, рослини, мінерали, а й безмежною фантазією та вигадкою, по­єднаними із сентенціями повчального змісту — мораллю для читачів. Для статей цього збірника характерні символіко-алегоричні тлумачення яко­стей звірів та птахів. І коли читаєш про лисицю, то неодмінно згадуєш українські народні казки про цього хитрого звіра.

Поетичністю та ліризмом оповиті розповіді про горлицю, одуда, ле­леку, лева. Куріпка ж чогось викликала у автора неприязнь, і він порівняв її із жадібною людиною, яка ніяк не може насититися багатством. Незви­чайна й захоплююча ця мандрівка у світ давніх уявлень і фантазій!

Навіть маленькі діти знають зараз грецькі міфи про Пріама, Гектора, Енея, Єлену, Данаю та інших героїв. Але мало кому відомо, що дізналися вперше про них читачі з історичного твору, що прийшов на Русь у перекладі,— хро­ніки Іоанна Малали. Разом з іншими хроніками та хронографами, історич­ними повістями ця перекладна література знайомила давніх русичів із все­світньою історією, відкривала широкі обрії і примушувала задумуватися над своїм місцем і роллю в оточуючому світі, спонукала до власної творчості.

Серед пам’яток перекладної літератури Київської Русі аж до XVIII століття величезною популярністю користувалася «Александ-рія» — повість про життя і подвиги знаменитого героя античності Алек­сандра Македонського. І зараз із цього твору можна почерпнути не лише багато історичних відомостей, а й відчути красу художнього слова, май­стерність у творенні образів, метафоричність та афористичність мови.

До речі, любов до мудрих, афористичних висловлювань, які підхо­дять до різних ситуацій у житті, на Русі здавна задовольнялася збірни­ком «Пчола» (як бджола збирає мед із різних квіток, так і упорядник книги чернець Антоній збирав «мислі мудрих людей» із церковних і світських книг). На мою думку, це саме той твір, який об’єднує людей, говорить, що для загальнолюдських цінностей немає ні кордонів, ні мовних бар’єрів. Як не погодитися з такими чудовими висловами, як «Велике багатство — розум людини», «Краще мовчати, ніж зле говорити», «Добро прийняв — пам’ятай, зробив — забудь», і не замилуватися ними.

Жаль тільки, що ми нечасто маємо змогу звернутися до цих першо­джерел.