Блискуча кар'єра

У 1871 році Александров став товаришем прокурора С. - Петербурзької судової палати. 19 травня 1871 взяв участь в якості обвинувача у першому політичному процесі, розглянутому при відкритих дверях за участю станових представників і з дотриманням усіх процесуальних норм. Це була справа за обвинуваченням членів революційної організації "Народна розправа", або так званий "Процес нечаєвцев". На лаві підсудних опинилися 79 осіб. Основним підсудним ставиться в провину "змова з метою повалення уряду у всій державі та зміни способу правління в Росії". Серед злочинів, інкримінованих деяким особам, були вбивство студента І.І. Іванова, складання "Катехізису революціонера" ​​та інші. Всі створювало ілюзію твердості звинувачення і того, що новий суд суворо покарає винних. Процес привернув до себе загальну увагу. Головним обвинувачем виступив прокурор С.-Петербурзької судової палати В.А. Половцов, допомагав його товариш (заступник) П.А. Александров. Петро Якимович виступав за трьома з 12 умовних груп підсудних. Представники обвинувальної влади вели себе в процесі дуже гідно. На думку сучасників, вони звинувачували "згідно з фактами, без пристрасті і озлоблення і пропонували помірні покарання".

Результати розгляду цієї справи приголомшили влади - 42 особи були судом виправдані, 25 засуджені до тюремного ув'язнення на термін від 1,5 років до 2 місяців або арешту від двох тижнів до 7 днів, один до 7 років ув'язнення, кілька людей - до заслання в Сибір і лише троє до каторги.

Імператор Олександр II відверто сказав керуючий (за відсутності графа К. І. Палена) Міністерством юстиції О.В. Ессені: "Просто сором, як вирішена справа". Государ розпорядився терміново представити йому міркування, які заходи слід вжити для "попередження подібних незадовільних вироків". Граф Пален вже в березні 1872 року вніс пропозицію до Державної ради про зміну деяких статей Судових статутів і створення Особливої ​​Присутності Урядового сенату для розгляду політичних справ, яке було прийнято і затверджено імператором 7 червня 1872. Незабаром після процесуВ.А. Половцов змушений був залишити свій пост. Прокурором С. - Петербурзької судової палати став Александров. У 1874 році він призначається товаришем обер-прокурора кримінального касаційного департаменту Урядового сенату.

З чистого аркуша

Блискуче розпочата прокурорська діяльність Александрова обірвалося несподівано. Наприкінці 1875 року він давав висновок по справі Суворіна і Ватсона, що звинувачувалися в наклепі у пресі. Прокурор рішуче висловився на захист незалежності преси. Це викликало невдоволення керівництва Міністерства юстиції. Як би в помсту його прізвище було викреслено з нагородного списку. Завжди байдужий до нагород і чинів, на цей раз він розцінив дії начальства як образу і подав рапорт про відставку, зазначивши лише, що бажає залишити службу "за домашніми обставинами". 16 січня 1876 відставка була прийнята.

Добре зарекомендував себе і успішно просувався по службових сходах прокурор вимушений був починати юридичну кар'єру з "чистого аркуша".Він вступив в стан присяжних повірених округу. Петербурзької судової палати. Перший час справ у нього було мало, але він вірив у свою зірку.

Незабаром у С.-Петербурзі відбувся процес по так званій справі "193-х". Засідання Особливої ​​Присутності Урядового сенату відкрилося 17 жовтня 1877 під головуванням сенатора К.К. Петерса. Основне обвинувачення підтримував прокурор В.А. Желеховский. Захист підсудних на цьому процесі здійснювали найкращі адвокати столиці: Г.В. Барковський, А.Л. Боровиковський, В.М. Герард, М.Ф. Громницький, Н.П. Карабчевський, А.Я.Пассовер, В.Д. Спасович, Д.В. Стасов - всього було 35 адвокатів. Захисником виступив і професор кримінального права С.-етербургского університету, вчений зі світовим ім'ям Н.С. Таганцев. У цій блискучій компанії опинився і початківець присяжний повірений П.А. Александров. Хоча Александров, на думку сучасників, не відзначався видатними ораторськими даними, говорив кілька гугнявим і не надто гучним голосом, без особливої ​​жестикуляції, але досить впевнено. Чого варта тільки одна заключна фраза його промови з приводу організаторів цього процесу, записана петербурзьким поліцмейстером А.І. Дворжіцкім і наведена в доповіді для імператора: "Згадає їх історія російської думки і свободи і для науки нащадкам вшанує безсмертям, прибив імена їх до ганебного стовпа". Той же поліцмейстер у своїй записці проклинав "розходилися балакунів", які, за його словами, вимовляли "неможливі охоронні мови, представляють, по суті, нещадне звинувачення влади". Особливо його обурила мова Александрова, і він шкодував, що адвоката за неї не можна "запроторити у заслання".

Але справжній тріумф Александрова був ще попереду.