Тема 6. Захисна промова

1. Зміст захисної промови адвоката

2. Вступна частина захисної промови

3. Установлення фактичних обставин справи, аналіз і оцінка до­казів

4. Обґрунтування кваліфікації злочину

5. Характеристика особи підсудного

1. Зміст захисної промови адвоката

Виконуючи покладену законом функцію захисту, адвокат, як і про­курор, повинен домагатися того, щоб у результаті дослідження доказів у суді була встановлена істина. Стаття 266 КПК України передбачає, що беручи участь у судовому розгляді кримінальної справи, захисник сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті законних інтересів.

Захисник висловлює свою думку про значення перевірених доказів у справі, про наявність обставин, які виправдовують підсудного чи пом'якшують його відповідальність, а також свої міркування з при­воду застосування кримінального закону та міри покарання. На відміну від прокурора, відмова захисника в судовому засіданні від захисту підсудного не допускається. Захисник не заміняє підсудного, а діє по­ряд з ним. Водночас він є самостійним учасником кримінального про­цесу, і як правило, не залежить від підсудного у визначенні тактики захисту, своєї позиції у справі. Навіть якщо підзахисний визнає себе винним, захисник вправі за наявності для цього підстав відстоювати перед судом його невинність або меншу винність.

Коли ж підсудний заперечує свою вину, а захисник переконаний у його винності, то розбіжність позицій підзахисного і захисника в дано­му питанні недопустима. У цьому випадку захисник не має права діяти за своїм внутрішнім переконанням, бо він фактично стає своєрід­ним обвинувачем і суддею, який вирішує питання про винність свого підзахисного. Така позиція захисника, якщо вона призведе до по­гіршення становища підзахисного, не може бути встановлена. Заповідь лікарів «не зашкодь» повністю діє і тут. Захисник повинен побудувати захист, визначити його засоби, грунтуючись на показаннях підзахис­ного, в яких він заперечує свою вину, і на оцінці інших доказів у справі.

Таким чином, захисну промову можна охарактеризувати так. За­хисна промова — це промова в судових дебатах, в якій з точки зору захис­ту підсудного дається аналіз доказів, викладаються міркування по суті обви­нувачення, кваліфікації злочину, пропозиції про міру покарання, інші пи­тання, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зміст захисної промови визначається темою виступу, матеріалами кримінальної справи, позицією, яку зайняв захисник у конкретній справі. Як правило, зміст складається із двох,основних елементів — фактів і оціночних міркувань.

Оскільки адвокат проголошує свою промову після прокурора, він повинен внести щось нове у висвітлення фактів, по-новому дослідити докази, розкрити характеристику підсудного. Але захисник не пови­нен забувати про об'єктивність, не видавати чорне за біле, не перекру­чувати факти.

Яким повинен бути захист, досить влучно сказано в судовій про­мові М. Казарінова:

«Будь-який захист припустимий. Чи буду я захищати людину, яка випадково відхилилася від прямого і чесного шляху, чи людину, яка все життя, як шаховий кінь, ходить кривими шляхами, — захист мій у принципі є справою благородною і високою. Але засоби і прийоми можуть бути непорядними і недопустимими. І якщо, захищаючи ша­хового коня, я буду доказувати, що кінь ходить прямо, а дошка крива, і що кінь не чорний, а білий, і щоб створити ілюзію білизни, стану зав­зято чорнити все навколишнє, то захист мій, побудований на засадах фальші і облуди, буде гідний тільки осуду; він мало прислужить об­винуваченому, а для моєї доброї слави прислужить ще менше» .

У цьому контексті — характерний приклад. В одному із судів слуха­лася кримінальна справа. Захисник так проникливе говорив про бідних діток і вірну дружиноньку підсудного, що присяжні засідателі і присутні в залі судового засідання плакали. А суддя в цей час посміхав­ся. Журналіста, який висвітлював процес, так вразила поведінка голо­вуючого, що він не міг не запитати про це після закінчення процесу суддю. Справа в тому, відповів суддя, що підсудний— холостяк. Не мав і не має ні дітей, ні дружини.

Деякі адвокати не зупиняються і перед виправданням самого злочи­ну. А. Коні писав з цього приводу: «Неможливо було без справедливої тривоги бачити, як в окремих випадках захист злочинця перетворюєть­ся у виправдання злочину...».

На жаль, зустрічається подібне явище і в наших судах. Якось у Дарниць­кому районному суді м. Києва звучав виступ захисника приблизно та­кого змісту:

«Мій підзахисний виніс кілограм ковбаси. Хіба це злочин? Там всі несуть і навіть везуть. Тільки вони не попадаються, а мій — попався».

Судді, учасники процесу, присутні в залі судового засідання, відчува­ють фальш і не вірять такому адвокату. Потрібні внутрішня пере­конаність, впевненість і порядність, інакше захист перетворюється у лицедійство. Крім того, необхідна професійна майстерність, належна кваліфікація адвокатів, а її багатьом не вистачає.

Побудова захисної промови подібна до промови прокурора. Обов'яз­ковий її план, логічна послідовність і зв'язок частин. Схематично промова теж поділяється на частини: вступна; аналіз фактичних об­ставин справи; обґрунтування кваліфікації злочину; характеристика осо­би підсудного; міркування про цивільний позов, міру покарання.

Захищати підсудного важче, ніж обвинувачувати. Після обгрунто­ваного виступу, з яким погодилася аудиторія, встає адвокат і пропонує глянути на справу з іншого боку, часом протилежного. Інколи це зроби­ти дуже важко, але треба. Треба примусити, щоб тебе слухали і не лише з допомогою головуючого, який зобов'язаний навести порядок у залі суду.

Виходячи із конкретних обставин справи, захисник може:

• заперечувати обвинувачення в цілому, доказуючи невинність підсудного за відсутністю в його діях складу злочину, за відсутністю самої події злочину або недоведеності участі підсудного у вчиненні злочину;

• заперечувати обвинувачення щодо окремих його частин;

• заперечувати правильність кваліфікації, доказуючи необхідність зміни пред'явленого обвинувачення на статтю КК України, яка перед­бачає легше покарання;

• обгрунтувати менший ступінь вини і відповідальності підсудного;

• доказувати неосудність підсудного.