2. Проблема змісту
Зміст (значення, смисл), за словами С. Лема, «справжнє нещастя» лінгвістів, логіків, психологів, філософів2 . Проблема змісту — бурхливий епіцентр багатовікових суперечок ідеалістів і матеріалістів, оскільки «зміст» — псевдонім філософської категорії «ідеальне». Складність у тому, що змісти виявляються не тільки в продуктах розумової діяльності людей, наприклад, у психічній чи соціальній комунікації, але й у матеріальних культурних цінностях (побутові речі, машини, прикраси й ін.). Деякі особливо чутливі натури бачать свідомість у природних явищах, вважаючи, що в ній є душа, свобода, любов і мова. Наприклад:
1. Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Співають ідучи дівчата,
Плугатарі додому йдуть (Тарас Шевченко);
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма (Тарас Шевченко).
Відомо, що люди можуть спілкуватися не тільки з подібними собі одушевленими суб'єктами, але й з Богом, Природою, з комп'ютерними мережами, і це спілкування не безглузде. Тож джерелами змістів, тобто комунікантами в значеннєвій комунікації, можуть бути не тільки соціалізовані особистості, що володіють усною і писемною мовою, і ми не можемо не враховувати цей факт.
Проблема змісту, як і проблема ідеального, не вирішена в сучасній науці і філософії. Це — terra incognita нашого пізнання. У наше завдання не входить освоєння цієї «невідомої землі», але без деяких її «визначних пам'яток» обійтися не можна. Не будемо прагнути до відповіді на питання: «що таке зміст узагалі?» і не будемо уточнювати змісти, сховані в небесній механіці, системі кровообігу і моделях атома. Нас цікавлять ті змісти, що містяться в соціально-комунікаційних співвідношеннях.
У доцільній, а не хаотичній соціальній комунікації комуніканти і реципієнти усвідомлено переслідують три мети:
• пізнавальну — поширення (комунікант) чи набуття (реципієнт) нових знань, умінь;
• спонукальну — стимулювання інших людей до яких-небудь чи дій одержання потрібних стимулів;
• експресивну — вираження або набуття певних переживань, емоцій.
Для досягнення цих цілей зміст комунікаційних повідомлень повинен уключати: знання й уміння (коммунікант щось знає чи вміє і може поділитися цим досвідом з іншими людьми); стимули (вольові впливи, що спонукують до активності); емоції (комуніканту важливо емоційно «розрядитися», висловитися, одержати співчуття, а реципієнт шукає позитивних емоцій і щиросердечного комфорту). Саме ці продукти духовної людської діяльності ми називаємо змістами. Коли мова йде про соціальну комунікацію, мається на увазі рух у соціальному просторі і часі знань, умінь, стимулів, емоцій.
Зауважимо, що зведення результатів духовної діяльності лише до чотирьох ідеальних продуктів приймається нами умовно. Тому зробимо дві примітки:
1. У поняття «знання» ми включаємо не тільки санкціоновані розумом факти і концепції, але й інтуїтивно прийняті ціннісні орієнтації, ідеали, переконання і предмети віри, тому що людина знає про їхнє існування, це зафіксовано у свідомості. У поняття «уміння» входять норми, навички, методи, прийоми, звички, несвідомі установки, що визначають дії людини в тій чи іншій ситуації. Коротше кажучи, знання — те, що людина думає (зміст мислення), а уміння — те, як людина діє. Принципова різниця між знанням і умінням та, що знання можна повідомити усно чи письмово, а уміння потрібно показати, продемонструвати, тому що опис завжди буде не повним.
2. Потрібно усвідомлювати існування гібридних, проміжних змістів. Ідеали, переконання, предмети віри — це синтез раціонального, емоційного і вольового початку; вони не тільки визнаються розумом «найкращими», але й почуттєво переживаються і здатні спонукати до дії. Цим зумовлені явища семантичних зсувів, гібридизація жанрів, міждисциплінарність курсу тощо. Аналогічно норми і методи становлять собою «інструментальне знання» і не вписуються цілком у категорію «уміння».
Початковим джерелом знань, умінь, стимулів, емоцій є індивідуальна психіка, де ці стимули зароджуються й рухаються в психічному часі і просторі (комунікацію з Богом і Природою залишимо осторонь). Для того, щоб почалася соціальна комунікація, комунікант повинен опредметити свої змісти, тобто втілити їх у змісті комунікаційного повідомлення. Комунікаційне повідомлення рухається в матеріальному просторі і часі, досягаючи зрештою свого реципієнта. Для того, щоб завершилася соціальна комунікація, реципієнту потрібно розпредметити значеннєвий зміст повідомлення, тобто зрозуміти його й уключити зрозумілі змісти у свою психіку, точніше — в індивідуальну пам'ять.
Соціальна комунікація виявляється дуже складним процесом, де відбуваються операції опредмечування й распредмечувания змістів і перехід змістів із психічного хронотопа в матеріальний хронотоп і знову в психічний хронотоп. Нам немає необхідності детально просліджувати ці перетворення, тим більше, що механізм їх уже відомий хоча й схематично. Відзначимо очевидне. Змісти, якими володіє комунікант, можуть «опредмечуватися» подвійно: по-перше, у виді комунікаційних повідомлень (мова, лист, малюнок); по-друге, у виді утилітарних виробів (знаряддя, зброя, одяг, житл), де також утілені знання й уміння людини. Реципієнт може використовувати для збагнення змістів обидва види повідомлень, і в обох випадках є свої проблеми. Здавалося б, доцільніше мати справу з усним чи письмовим повідомленням на знайомій природній мові, спеціально призначеним для сприйняття його реципієнтом. Адже змісти, утілені у виробах, потрібно уміти «витягти», розкодувати й осмислити, що, очевидно, складніше за читання тексту рідною мовою. Однак і в останньому випадку адекватне розуміння проблематичне. Познайомимося тепер із проблемою розуміння.