Жанр панегірика у збірці

25, 26, і 27 пісні, кожна з яких має свій привід написання:

25-а пісня:	Від”їзд Гервасія Якубовича з Переяслава в Білгород “на архімандритський та судійський чин”.
26-а пісня:	Приїзд до Переяслава нового єпископа Іоанна Козловича, викладача риторики Київської Могилянської академії.
27-а пісня:	Відвідини Харківського колегіуму білгородським єпископом Іоасафом Миткевичем.

Академічна традиція (досконало засвоїв нормативні вимоги жанру).

Загальний нахил до афектації, піднесеність тону.

Однак твори сповнені природнього ліризму і щирості:

Сковороді і в голову не могла прийти думка продавати свій талант…за золоті і срібні табакерки, як робили тодішні знамениті віршописці.

М.Гусєв, 1906

Прагне вийти за рамки унормованості жанру:

25-а пісня: суперечність у самому тексті:
Пафосні інтонації, наскрізний мотив шляху	++	Зауваження суто інтимного характеру.Образність – предметна, пізнавана (коні, хмари, дощі).
27-а пісня
Малює абстрактний образ благочестивого пастиря, мудрого “вертоградаря” (садівника), що весь час піклується про колегіум та учнів.	+	Додає коментар, робить спробу “оживити” образ: за рахунок конкретних деталей, особистого ставлення до адресата як до людини  “записки заради пам”яті”.

Особистісне начало витісняє канон. Панегірик  дружнє послання ліричного характеру.

Пейзажна лірика

Краса рідної природи (через прості і дохідливі образи).

Природа не пасивна, тісно пов”язана з людиною, з її переживаннями. Наділена людськими рисами: ліси кучеряві, дерева мають руки-гілки.

Заклик пізнати красу природи – не втеча від життя. Краса природи збагачує людину духовно, сприяє моральному самовдосконаленню, пробудженню волелюбства.

Ідея: гармонійне єднання природи і людини (“макро-” і “мікросвіт”).

Динамізм – рух у природі (“Пройшли облака”) = розвиток думок і почуттів людини.

Світ: багатобарвність фарб, звуків, реальні ознаки слобожанського пейзажу (13-а пісня) і селянського побуту  зародження нової художньої системи, що відображає нове світосприйняття.

“Ой ти, пташко…”: народнопоетичні образи пташки і явора: думка про небезпечність для людини високого становища у світі.

Застосовує тонізацію вірша ( 4стопний хорей), ритмічна структуру (8+8) близька до форми народної щедрівки.

Ціла злука поетичних народних мотивів з особистими Сковородинськими.

М.Сумцов

Близький переспів народної пісні “Стоїть явір над водою”.

М.Сумцов

Антиурбаністичні мотиви

12-а пісня: протиставлення огидного “світу” та природи з її мирною тишею (Мотив Горація).

“Не пойду в город багатий” – переконання Сковороди: прагне спокою і гармонії.

Місто несе людині зло: духовне занепокоєння, прагнення їздити “за море”, бажання “красних одєжд” тощо.

“Всякому городу нрав і права”

10-а пісня.

Паралелі з Горацієм: ода “До Мецената” присвячена часам Августа в Римі.

Вражає очевидна структурна спорідненість обох творів, в основі яких лежить бінарна система взаємопов”язаних і взаємодоповнюючих прийомів, що будується на розгорнутій антитезі.

Але:

У Сковороди, на відміну від Горація, ряд історично конкретних, пізнаваних життєвих реалій створює панораму зовсім іншої епохи – ХVІІІ століття в Російській імперії.

Привід до написання: адміністративні заходи Катерини ІІ щодо міст, запровадження дворянсько-бюрократичної системи управління губернських та повітових міст (“Всякому городу нрав і права…”).

Конкретні образи і картини живої дійсності: поміщицтво, курці, лихварі, юристи, розпусники, схоластична освіта.

Узагальнююча картина (концентрація численних негативних явищ і типів тогочасного суспільства) переростає в заперечення і осуд усього суспільного ладу як непрозумного і безчесного.

Сатира: не проти людських вад, а проти соціальних порядків ІІ половини ХVІІІ ст. (опис звичаїв, які репрезентують людей з різних верств суспільства).

Опирається сатира на розум і “чисту совість”.

Моралізаторство: заклик до чистої совісті, звернення до думки про смерть, яка не зважає на жодні життєві блага. Лише той виявляється остаточно вищим і суєтності життя, і навіть самої смерті, “чия совіть, як чистий кришталь”.

Кожна строфа побудована на антитезі: “праву” тогочасного суспільства протиставляється моральний ідеал автора, який репрезентує рефрен.