- •1. Предмет курсу світова економіка
- •2. Задача курсу
- •3. Мета курсу
- •1. Світова економіка. Сутність, структура й основні етапи розвитку
- •2. Теоретичні основи економічної інтеграції країн у світову систему господарювання
- •3. Аналіз інтеграції України у світову економіку
- •4. Формування політики інтеграції
- •1. Основні тенденції і етапи розвитку світового господарства
- •2. Світове господарство: тенденції розвитку структури на межі тисячоліть
- •3. Сучасні тенденції розвитку міжгалузевих систем господарства світу
- •Передумови, фактори і рушійні сили світової економіки
- •2. Види економічної діяльності
- •1. Світове господарство - сутність та основні риси
- •2. Структура світового господарства і його суперечності
- •3. Проблеми глобалізації світової економіки
- •1. Економічна теорія як світова наука.
- •2. Роль людини в економіці
- •3. Ресурси (фактори) виробництва та їх структура.
- •4. Проблема економічного вибору
- •5. Продукт виробництва, його склад і властивості
- •1. Загальна характеристика регіону, регіональної економіки і регіональної політики
- •2. Оцінка рівня життя з урахуванням особливостей (специфіки) регіону
- •3. Формування рівня життя в сучасних економічних умовах.
- •4. Особливості регіональних інвестиційних процесів
- •1. Структура світової економіки за рівнем ввп на душу населення, експортною орієнтацією, рівнем зовнішньої заборгованості, темпами економічного зростання
- •2. Види зовнішньоторговельних посередників
- •3. Зміст та структура світової та валютної системи
- •1. Глобальні проблеми: причини виникнення та шляхи вирішення
- •2. Сучасні форми вияву і можливості розв'язання глобальних проблем людства
- •3. Глобальні проблеми і їх вплив на світовий розвиток
- •4. Міжнародне регулювання глобальних проблем.
- •1. Міжнародна політика
- •2. Міжнародні відносини
- •1. Основні ознаки розвинених країн
- •2. Промислово розвинені країни у світовому господарстві
- •2.1 Промислово розвинені країни у світовому виробництві
- •2.2 Технічні та соціальні зрушення
- •2.3 Позиції в світовому виробництві
- •3. Промислово розвинені країни у міжнародних економічних відносинах
- •1. Забезпечення конвертованості національної валюти в країнах з перехідною економікою
- •2 Загальноекономічні та історичні чинники формування моделей банківської системи в зарубіжних країнах
- •3. Фінансові ринки зарубіжних країн та основні види фінансових інструментів, що обертаються на них
- •4. Комерційні банки нових індустріальних країн Південно-Східної Азії: особливості розвитку та функціонування
- •5. Охарактеризувати діяльність провідних інвестиційних банків сша та їх функції на ринку капіталу сша
- •1. Критерії визначення найменш розвинутих країн
- •2. Загальна характеристика економіки нрк
- •3. Тенденція та проблеми ринкового реформування економіки нрк
- •4. Особливості зовнішньоекономічних зв’язків
- •5. Специфіка врегулювання зовнішніх боргових зобов’язань
- •1. Світова економіка. Сутність, структура й основні етапи розвитку
- •2. Теоретичні основи економічної інтеграції країн у світову систему господарювання
- •3. Аналіз інтеграції України у світову економіку
- •4. Формування політики інтеграції
1. Забезпечення конвертованості національної валюти в країнах з перехідною економікою
Складовою національної грошової системи країни є національна валютна система, хоч вона є відносно самостійною. Національна валютна система - це форма організації економічних зв'язків країни, з допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні ресурси країни. Національна валютна система охоплює такі елементи:
- національна валюта - грошова одиниця держави. Вона існує як у готівковій формі (банкноти, монети), так і в безготівковій (залишки на банківських рахунках), її емітентами є комерційні та центральні банки. У післявоєнний період головними формами світових грошей стали резервні валюти та міжнародні грошові одиниці.
Валютний курс - ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Вона базується на їх об'єктивному співвідношенні, що складається в процесі виробництва та обміну.
Країни з перехідною економікою — це угруповання держав, які перебувають у процесі реформування політичної та соціально-економічної структури, трансформації існуючих тут раніше адміністративно-командних економічних систем у ринкову економіку. Йдеться про країни так званого другого світу, тобто сукупність постсоціалістичних держав Центральної та Східної Європи і колишні радянські республіки. За ознакою проголошення та проведення ринкових перетворень до групи перехідних можна віднести й такі азіатські держави, як В'єтнам і Китай. Але метою процесу реформування тут було визначено не відмову від соціалістичної системи, а її вдосконалення за допомогою ринку та створення змішаної економіки при збереженні влади за компартією. Однак і тут відбувається реальний процес трансформації колишньої неринкової системи у ринкову, хоча й зі своєю специфікою. Це дає підстави економістам-аналітикам виділяти цей регіон як окрему частину світового господарства і робити узагальнення, властиві лише даним країнам.
У країнах з перехідною економікою грошово-кредитна політика повинна мати єдину мету - забезпечення повної конвертованості національної валюти та підтримання її фіксованого обмінного курсу проти однієї з основних світових валют - долара США або євро.
Зовнішня макростабілізація за умов трансформації перехідних економік передбачає впровадження низки заходів, найважливішими серед яких є регулювання валютного курсу, дотримання зовнішньоекономічної рівноваги, у тому числі в сфері зовнішньоторговельних операцій, вирішення проблеми заборгованості тощо. З існуючих систем валютного регулювання більшість постсоціалістичних країн надали перевагу встановленню плаваючого валютного курсу із систематичним корегуванням його центральним банком. Зазначене корегування курсу валюти відбувається залежно від стану торговельного балансу, інфляційних очікувань, рівня цін всередині країни. Деякі з постсоціалістичних країн обрали режим фіксованих валютних курсів. Зокрема, в Естонії, Литві і Болгарії встановлено системи валютних комітетів (currency board), за якими національна валютна фіксується щодо іноземної (або щодо кошика іноземних валют) у певному співвідношенні без будь-яких коливань.
Ще один аспект політики регулювання валютних курсів — це визначення ступеня конвертованості національної валюти. У перехідних економіках пострадянських держав ступінь конвертованості їхніх валют також різний. Вищим він є в Киргизії, Казахстані, в Україні, Росії, нижчим — в інших країнах. Найбільш суттєві обмеження у цій сфері спостерігаються в Білорусії, Туркмени, республіках Закавказзя. Загалом лише Казахстан, Киргизстан і Росія змогли у 1999 р. вийти на валютний режим, рівень якого передбачається статтею VIII Статуту МВФ, де йдеться, зокрема про конвертованість за поточними операціями. Майже такий самий валютний режим існує в Литві й Латвії. Естонія ж взагалі відмінила всі обмеження на рух капіталу, а рівень лібералізації з інших валютних операцій в цій країні майже відповідає стандартам західноєвропейських держав. За класифікацією МВФ, нині у світі існують п'ять основних типів валютних режимів:
курс, фіксований щодо однієї валюти;
курс, фіксований щодо кошика валют;
курс із обмеженою гнучкістю;
курс із керованою гнучкістю;
незалежно плаваючий курс.
Останній режим мають валюти 45-ти країн світу. В умовах плаваючого курсу центральний банк повністю не відмовляється від регулювання валютного курсу в певному інтервалі за рахунок валютних інтервенцій. Для держав з перехідною економікою, зокрема для України, сьогодні найдоцільніше застосовувати режим з керованою гнучкістю. Щоправда, за цієї умови найважливіше утриматись в межах довгострокового тренду курсу, бо помилки центрального банку відносно рівноважного тренду, а потім спроби вирівняти помилкову динаміку курсу з допомогою значних за обсягами валютних інтервенцій можуть викликати масову спекуляцію валютою; організація валютного ринку; національні органи, що обслуговують і регулюють валютні відносини країни; умови обміну національної валюти на золото (до Ямайської валютної реформи 1976-1978 pp.) та інші валюти; конвертованість валюти.
Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валют.
Національна валютна система є органічною частиною системи грошових відносин окремих держав, її функціонування регулюється національним законодавством кожної країни. На основі такого законодавства встановлюється механізм взаємодії національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, регулювання валютного курсу, формування та використання міжнародної ліквідності, золото-валютних запасів, кредитних ресурсів тощо. Інфраструктуру національних валютних систем складають банківські та небанківські кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, інші державні та приватні інституції.
