Короткий словник стилістичних термінів

Алегорія (іносказання) – образ, у якому зображення має переносне значення; вираження ідеї в предметному образі: лисиця — хитрість, осел — тупа упертість, вовк — хижацтво.

Алітерація – стилістичний при­йом повторення однакових або близьких за акустико-артикуляторними озна­ками приголосних звуків з метою створення звукового образу або фону: Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, так наші молоти гриміли раз у раз (І. Франко).

Ампліфікація – нагромадження кількох схожих означень для підсилення певного явища: Любиму Вітчизну топтати не дам кривавим, підступним і злим ворогам (М. Бажан).

Анаколуф (непослідовність) – стилістична фігура, в основі якої лежить граматична неузгодженість членів речення, зміщен­ня конструкцій, порушення синтаксичних зв’язків.

Анафора – стилістична фігура, що створюється повторенням одних і тих самих елементів мови на початку кожного паралельного ряду: рядка, строфи, абзацу... Анафора буває звуко­ва, лексична, морфемна, синтаксична.

Анахронізми – слова і словосполучення, перенесені з однієї епохи в іншу: Мені снилося, що я в рясі, бородатий, довгогривий... Опиняюся на лаві з сквері біля університету, витягаю з кишені номер «Футболу», намагаюсь читати (Ю.Івакін).

Анепіфора, або кільце строфи – стилістична фігура, в якій певна синтаксична одиниця (речення, абзац, строфа) має однаковий початок і кінець.

Антитеза (протиставлення) – стилістична фігура, побудована на підкресленому протиставленні протилежних явищ, понять, думок, почуттів, образів. В основі антитези лежить антонімічна пара (загальномовна або контекстуальна): Рання пташка росу п’є, а пізня — сльозу ллє.

Антифразис – стилістична фігура, яка будується на вживанні слова в проти­лежному значенні: страшенно люблю.

Антономазія (найменування по-іншому) - стилістичний засіб оцінної експресії, що досягається заміною власної назви опи­совим зворотом: Безсмертний Кобзар (про Т. Шевченка); Великий Каме­няр (про І. Франка).

Апокопа (відсікання) – скорочення слів у резуль­таті випускання звуків (розм. мо замість може).

Арготизми – слова умовної говірки певної соціальної групи з набором слів, незрозумілих для невтаємничених у справи цієї групи - стилістичні засоби для створення ефекту потайного мовного відокремлення: Оце, думаю, клево! Годі сухмаї кусмарити, хоч ставреників накурляю (Г. Хоткевич).

Архаїзми – застарілі слова, які вийшли з активного вжитку, але збереглися в пасивному словнику – стилістичні засоби (лексеми), що мають конотацію попередніх мовних епох і тому використовуються для створення стилістичних ефектів історичного колориту, урочистості, підне­сеності, патетики або створення ефекту комізму, іронії, пародії, індивідуа­лізації мовлення персонажів: Возвеличу малих отих рабів німих... (Т. Шев­ченко); І все рече, рече... (Остап Вишня).

Асиндетон – стилістична фігура, що має будову багатокомпонентного складного безсполучникового речення: Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє (Т. Шевченко).

Асонанс – прийом фоно­стилістики, що полягає у співзвуччі або повторенні однакових чи акус­тично близьких голосних звуків: на городі опудало горобців перепудило.

Афоризм – короткий влучний вислів, який у стислій, зручній для запам’ятовування формі подає глибо­ку думку: Караюсь, мучуся... але не каюсь! (Т. Шевченко).

Варваризми – стилістичні засоби (лексеми), як пра­вило, іншомовного походження, які не стали загальновживаними, не пов­ністю засвоєні мовою (варваризми оформляються засобами іншого алфавіту, хоч можуть відтворюватися й літерами української абетки): alma mater, фрау, мадам, візаві, сябри.

Включення — стилістичний прийом, при якому вірш або речення починається і закінчується одним і тим самим словом.

Вульгаризми – стилістичний засіб, лексеми, що мають знижене (пейоративне) забарвлення і перебувають за межами літературної норми: пика, жерти, здихати, гарикати.

Вчення про три стилі — гармонійна стилістична система, яку започат­кували Цицерон, Квінтіліан та ін., в Україні — Феофан Прокопович, в Росії — Михайло Ломоносов: стиль простий (низький) – ощадливий, ясний, скромний, позбавлений тропів, потребує слів невишуканих, кому­нікативних, поширений у буденному житті; стиль високий (піднесений) – багатий, насичений тропами і фігурами, стандартно відпрацьований, призначений для святкових промов і високого чину; стиль середній (по­міркований) – позбавлений крайностей низького і високого. Ритори вва­жали його ідеалом доброї мови, мірою такту.

Гіпербола (перебільшення) – троп, в основі якого лежить підкреслене перебільшення розмірів, рис, характеристик, ознак предмета чи явища: Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання (В. Сосюра); Я цар царів. Я сонця син могутній (Леся Українка).

Градація (поступове підвищення, посилення) — стилістична фігура певної будови, в якій кожна наступна частина поси­лює (або послаблює), нагнітає смислове чи емоційно-експресивне значен­ня. В результаті зростає стилістичний ефект висловлення і враження від нього. Градація буває висхідна, за якої стилістичний ефект збільшуєть­ся, наростає і посилюється значення з додаванням кожного наступного компонента фігури: Прийшов, побачив, переміг (Юлій Цезар). Градація низхідна, навпаки, характеризується з кожною наступною частиною змен­шенням значення, спаданням стилістичного ефекту і враження від нього: На майдані пил спадає. Замовкає річ. Вечір. Ніч (П. Тичина).

Гротеск – поетичний прийом зумисного спотворення або змішування контрастів: трагічного і коміч­ного, доброго та злого, реального і фантастичного.

Демінутиви – назви суфіксальних утво­рень із семантикою зменшуваності, емоційної оцінності, інтимності: спа­тоньки, їстоньки, дівулька.

Діалектизми – стилістичні засоби, що використовуються в художніх текстах для створення стилістичного ефекту місцевого колориту, для індивідуалізації мови персонажів — носіїв певної говірки: Борух знає того когута, уже не раз хотів його за сіль вимі­няти, але дячиха не хоче, бо когутик піє на ціле село і завсігди в справедливу північ (С. Ковалів).

Евфемізми – пом’якшувальні назви грубих явищ, уникнення слів із неприєм­ним забарвленням: вигадуєте (замість брешете), заглядає у чарку (замість п’яниця).

Евфонія – милозвучність мови, а також дотримання мовцями правил фонетичних чергувань: і-й, у-в, би-б та ін.

Екзотизми (етнографізми) – маловживані іншо­мовні слова, що позначають назви реалій із життя інших народів і вживаються як стилістичний засіб для створення особли­вого місцевого колориту: паранджа, аул, фазенда.

Експресивний стиль — це різновид мови, що сформувався за ступенем експресії думок і почуттів, емоцій, настанов на досягнення цілей і мети незалежно від сфери діяльності людини.

Експресив­ність адгерентна – інтенсивна виразність мовного знака, що сформу­валася тільки у певному контексті, ситуації, умовах, а не в ос­новному словниковому значенні: Мушу випити ке­лих до краю полиновий мед самоти; сплітаю вірші з нервів пас­ма, як перший пелюсток весни; крізь золото остання просинь цілує сонний краєвид; ще вабить в синь співуча далеч зітханням теплої землі (Є. Маланюк).

Експресивність – семантико-стилістична властивість мовних одиниць, психологічно і соціально вмотивована, що забезпечує цим одиницям повно­цінне функціонування і створення стилістичного значення, фону, ефекту.

Експресивність інгерентна – експресивність, що внутрішньо притаманна мовному знаку, є його постійною і невід’ємною ознакою в будь-яких ситуативно-контекстних умовах: Любив, коли скидалась велика риба в озері чи в Десні на захід сонця. Любив, їдучи на возі з лугу, дивитися, лежачи, на зоряне небо. Любив засинати на возі, і любив, коли віз спинявся коло хати в дворі і мене переносили сонного в хату. Любив скрип коліс під важкими возами в жнива. Любив пташиний щебет в саду і в полі (О. Довженко). Ядро лексичного значення (інтенсіонал) слова любив уже несе в собі експресивність.

Експресія – інтенсивна виразність тек­сту, що створюється фонетичними, лексичними, граматичними, стилістич­ними засобами мови.

Еліпс – відсутність передбачуваного слова, в якому немає потреби і без якого фігура є лаконічнішою, динамічнішою, виразнішою: Людині — все людське на цій не­покірній землі (М. Рильський).

Емотивний – синонім до слова емоційний, частіше вживається стосовно неконтрольованих емоцій – афектів.

Епанафора – композиційний стик, що являє собою конструкцію, в якій наступний уривок синтаксичної одиниці починається тим, чим закінчується попередній.

Епітет – троп, образне означення переважно метафоричного характеру, що підкреслює характерну властивість певного явища чи поняття. Стилістична функція епітетів полягає в тому, що вони дають змогу показати предмет зображення з несподіваного боку, індивідуалізують якусь ознаку, викликають певне ставлення до зображуваного: щасливі береги, демон огнеокий, весна-царівна, слова ніжносяйні, медові уста (О. Олесь).

Епіфора (повторення) – стилістична фігура, протилежна анафорі, полягає у повторенні одних і тих самих еле­ментів у кінці кожного паралельного рядка.

Жаргонізм – слово розмовного мовлення людей, пов’язаних певною спільністю інтересів: бублик (кермо), тачка (таксі), пиляти (важко їхати), свічка (вертикально вдарений м’яч), ляп (груба помилка).

Замовчування – обірване речення. Автор свідомо не закінчує думки, залишаючи читачеві можливість здогадатися, домислити, про що йдеться. Цією фігурою послуговуються для передачі напруженого психологічного стану мовця: А там... а там... сину, сину! Та й не доказала (Т. Шевченко).

Звертання риторичне - звертання не розраховане а відповідь, бо в ролі об’єкта таких звертань, крім назв людей, виступають назви всіх інших живих істот, імена історичних осіб, назви явищ природи, будь-яких абстрактних та конкретних понять. Риторичні звертання є стилістичним засобом для емоційно напруженого зображення подій, для вироблення в читача чи слухача певного ставлення до зображуваного.

Звуконаслідувальні слова, ономатопея – стилістичний засіб у художніх текстах для відтворення зву­кових ситуацій, створення акустичного фону і звукових образів. Наприк­лад: Цок-цок, цок-цок... — за небокрай козацький кінь прудкий (Л. Ротач).

Інверсія (перестановка) – стилістична фігура, яка створюється зворотним порядком слів у реченні, щоб підкреслити зна­чення інверсованих одиниць і посилити виразність мовлення.

Індивідуальний стиль (ідеостиль, ідіолект) – це така сис­темність виразових засобів мови окремого письменника, діяча культури чи іншого індивіда, яка вирізняє, виділяє його мову серед інших мовців. Ідео­стиль письменника на тлі загальнонаціональної мови відобра­жає його індивідуальне світобачення і світосприйняття через окремі специфічні мовні засоби чи оригінальне авторське ви­користання їх.

Історизми – слова, які вийшли з ужитку у зв’язку зі зникненням позначуваних ними понять – стилістичні засоби (лексеми), що використовуються в художніх текстах для відтворення колориту епохи, індивідуалізації мови персонажів, у науково-історичній літературі як номінації колишніх ре­алій: урядник, війт, кошовий, волость, ятаган, КДБ.

Каламбур (гра слів) — збли­ження різних за значенням слів, іноді схожих за звучанням, який створює комічний ефект: А хай їй грець, тій Греції!; Все квапимось із ніколи в ніко­ли; Місто, премісто, прамісто моє! (Л. Костенко).

Конотація – одне з основних понять стилістики, яке означає додаткові семантичні й стилістичні відтінки, що вини­кають на асоціативно-образних уявленнях, накладаються на основне значення слова в процесі комунікації і нада­ють вислову експресивного забарвлення, певного тону, колориту, в результаті чого постають тропи і фігури: музика в камені (скульптура), медова гречка, цвіт мелодій, золоті литаври, біль слова, симфонія думок, жевріє хмарка та ін.

Конотація оказіональна – рідковживані, може, й не всім зрозумілі, здебільшого авторські новотвори, що виникли на основі яки­хось незвичних і маловідомих для більшості мовців суб’єктив­них асоціацій.

Конотація узуальна – це та загальна конотація мовних одиниць, яка вже усталилася в мові, є загальнозрозумілою і загальновживаною, вона ніби стала нормою.

Контекст (тісний зв’язок, з’єднання) – 1) лінійне синтагматичне оточення, яке необхідне (чи достатнє) для реалізації потенцій значення слова або таке, що здатне породжувати певні зміни в значенні. Одне з основних понять стилістики, оскільки більшість стилістем реалізуються тільки в контексті, тобто в частині тексту, яка дає мож­ливість визначити стилістичне значення мовної одиниці. В широкому розумінні контекстом вважають мовне оточення, ситуацію й умови спілку­вання, а також національно-культурне середовище; 2) оточення (ліве і праве) мовної одиниці, в якому виявляються її властивості.

Контекст екстралінгвістичний – позамовний, тобто зовнішньоситуативний контекст.

Контекст лексичний складається з лексичних значень мовних одиниць, тематичного характеру лексем: Був теп­лий дощ, в траві стоїть вода, на гілці синя бабка обсихає, запах буркун гостріш (М. Рильський).

Контекст лінгвістичний – су­купність фіксованих умов, за якої зміст певної мовної одиниці є однозначним.

Контекст морфологічний – сукупність актуальних мор­фем і форм: Усю мене пошарпано, всі квітоньки загарбано, всі квітоньки-зірниченьки геть вирвано з пшеничень­ки (Леся Українка).

Контекст синтаксичний — це фіксовані синтаксичні кон­струкції, синтаксичні функції і позиції, які ставлять у певні син­таксичні рамки аналізовану одиницю. Синтаксичний контекст прийнято виділяти в межах речення. В текстовому контексті виділяють жанрові композиційно-мовні форми (формули, бло­ки), що відображають структуру процесу мислення (хід мірку­вань) і його мовленнєву презентацію. Про контекст за межами речення говорять як про текстовий.

Контекст ситуативний одиничний – екстралінгвістичний контекст, коли висловлене має сенс тільки в даній ситуації і ні в якій іншій. Часто це такі ситуації у казках, яким немає відповідних у реальному житті, і навіть в уявному вони не мають подібних.

Контекст ситуативний соціально-історичний – екстралінгвістичний контекст, у межі якого входять не тільки конкретні умови висловлювань, а й події, процеси, фак­ти, дати, оцінки чи прогнозування з огляду на філософсько-світоглядні та соціально-ідеологічні позиції мовців, історико-національні пріоритети, духовно-культурні цінності, сьогочасні смаки й уподобання мовців.

Контекст ситуативний типовий – екстралінгвістичний контекст, коли висловлення сприймається правильно тільки в певних ситуаціях, зрозумілих частині мовців (за фахом, інтересами, уподобанням тощо).

Контекст стилістичний – сукупність конотативних і неконотативних значень усіх інших мовних одиниць, у якій найчастіше реалізується стилістичне значення заданої мовної оди­ниці.

Крилаті вислови (слова) – стилістичні засоби; стійкі вирази, що мають певне літературне або історичне походження. Це переважно вислови визначних діячів, цитати з відомих творів, що завдяки своїй точ­ності й виразності поширились і стали стилістемами: Напитися шоломом з Дону великого («Слово о полку Ігоревім»); Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив (Леся Українка); Бути чи не бути? (У. Шекспір).

Лексика емоційна (емотивна) – слова на позначення емоцій, почуттів, переживань (або які надають такого емоційно-експресивного забарвлен­ня іншим) та слова, що здатні впливати на емоційну сферу мовців: любов, кохання, радість, матусенька, гарненький, злющий, сердешний.

Лексика книжна – слова, що пов’язані своїм походженням і викорис­танням з книжними стилями: аналіз, синтез, ерудиція, фактор, ефект, за­кон, суд.

Лексика нейтральна — слова, що не мають стилістичного забарвлення і стильового призначення, можуть з однаковим успіхом вживатися в усіх стилях. У стилістичній парадигмі вони є нейтральною основою, домінан­тою, до якої додаються стилістично забарвлені синоніми, утворюючи си­нонімічний ряд: говорити – ректи, промовляти, виступати, базікати.

Лексика офіційно-ділова — слова та усталені вирази (кліше, штампи), що є стилістично визначальними для документів і офіційних паперів: пас­порт, посвідчення, заява, протокол.

Лексика розмовна — слова, що виникли і вживаються у живому усно­му мовленні: козарлюга, дрібничка, багатенько, електричка, роботяга.

Лексика фамільярна – слова, що вживаються у спілкуванні, не обтяженому етичними нормами, безцеремонна лексика: братан, трьоп, роззява.

Лексична стилістика – розділ описової стилістики про стилістичні можливості різних шарів лексики і доцільність використання відповідної лексики у певних функціональних типах мови.

Лінгвістична стилістика – мовознавча наука про стилі, стилістичні засоби мови і прийоми їх використання.

Літота – образне применшення: жаль крихти хліба; слово надається; У Т. Шевченка: Одну сльозу з очей карих — і пан над панами.

Макаронізми – жартівливо пере­кручені на лад іншої мови слова: італ. – Ми бандито, гангстерито...; франц. — пан теля пасе; япон. — то яма, то канава.

Макроконтекст – контекст, що за обсягом охоплює абзац, діа­лог, полілог, монолог.

Мегаконтекст – контекст, що за обсягом охоплює розділ, главу, твір.

Мейозис (зменшення) – використання демінутивних утворень не для зменшення, послаблення ефекту, а для підсилення, інтен­сифікації: у керівника зубки прорізались, кулачки сверблять.

Метафора – один із най­поширеніших тропів, що виникає в результаті вживання слова в перенос­ному значенні за схожістю означуваного предмета з іншим. Метафора нагадує згорнене порівняння, компактна й образна: конвертики хат; гло­бус капусти (Л. Костенко).

Метод семантико-стилістичний – виявлення співвідношення мовних засобів, якими експресивно виражається інтелектуальний, емоційний чи естетичний зміст мовлення (або тексту) до змісту інформації. При цьому виявляється те, як смисловим відтінкам змісту мовлення відповідає загальна (і конкретна) лексична семантика виражальних одиниць.

Метод зіставлення – виділення з наявних у мові засобів ті, що можуть дати відповідно до певного типу спілкування найкращий стилістичний ефект і таким чином задовольнити інтелектуально-комунікативні та емоційно-естетичні потреби мовців.

Метод стилістичного експерименту – заміна зі стилістичною метою вжитих автором слів або виразів, конструкцій новими, щоб глибше і повніше схарактеризувати стилістичні властивості (ознаки) компонентів найпершого (авторського) тексту та апробувати стилістичні можливості підставлюваних елементів мови.

Метод статистичний – кількісна характеристика мовних явищ. Кількісні методи дають можливість осягнути кількісні характеристики об'єкта дослідження, побачити за кількісними ознаками якісні, розкрити одну з рис діалектики у мовних явищах — перехід кількісних показників у нову якість.

Метонімія (перейменування) – троп, образний переносний вираз, в якому предмет замінюється іншим, але не за подіб­ністю, а за суміжністю і реально існуючими між ним зв’язками. Зв’язок цей може бути між автором та його твором (читати Шевченка); між дією і знаряддям дії (усе пішло під ніж); між посудиною і вмістом (хоч відро випий); між предметом і матеріалом (ходити в золоті та діамантах); між місцевістю і людьми, які. в ній перебувають (місто спить).

Мікроконтекст – контекст, що за обсягом охоплює сло­восполучення, речення – одне висловлення.

Невласне пряма мова – стилістичний прийом взаємопроникнення ав­торської і прямої мови, що й створює враження підслуханих думок. Характеризується тим, що зберігаються лексичні й синтаксичні особливості чужого висловлювання – автентичні вислови, порядок слів, манера мовлення, емоційне забарвлення, експресивний заряд. Але передається висловлювання не від імені персонажа, а від імені розповідача: Андрій не бачить її обличчя, але знає, що у неї спущені додолу очі й затиснеш губи. Ми хоч бідні, але чесні. Хоч живемо з пучок, а проте й для нас с місце в церкві (М. Коцюбинський).

Норма мовна – сукупність найбільш традиційних реалі­зацій мовної системи, повторюваних, відібраних і закріплених у процесі спільної комунікації, що сприймається як взірець для всіх мовців.

Норма стильова – норма мови, обмежена рамками стилю, рамками усної або писемної форми спілкуван­ня, специфікою жанрового різновиду в межах стилю тощо.

Норми мови стилістичні – кодифіковані сукупності (ряди) мовних засобів, які характеризуються певною частот­ністю щодо різних стилів і мають потенційне стилістичне зна­чення, відповідне функціональному стилю (це стилістичний арсенал словника).

Норми мовлення стилістичні – мовленнєві засоби зі стилістичним значенням і прийоми їх організації у множинності конкретних текстів для одержання стилістичних ефектів відпо­відно до загального стильового значення і мовленнєвої систем­ності стилю.

Норми стилістичні – історично сформовані загальноприйняті реалізації стилістичних можли­востей мови, зумовлені сферою, умовами, завданнями спіл­кування.

Оказіоналізми – індивідуально авторські новотвори, стилістичні засоби, що не відповідають загальноприйнятому вживанню, мають індиві­дуальний, часто взагалі разовий контекст: новорождені степи, пекельно-гарячі обійми (О.Олесь), демагогнути, забайрачитися, перстеніти, соп-цемідь, фурористи (М. Хвильовий) .

Оксюморон – поєднання логіч­но суперечливих понять, несумісних ознак, що утворюють новий яскравий образ: ти мовчанням мені кричи; говорю я з тобою мовчки (В. Симоненко).

Парадигма (приклад, взірець) – сис­тема форм одного слова; модель, схема організації певного класу одиниць; клас мовних одиниць, що протиставляються одна одній, але за якоюсь ширшою і загальнішою ознакою об’єд­нуються в одну систему.

Парадигма стильова – систе­ма експресивних стилів, які протиставляються один одному.

Парентеза – введення у фразу елементів, не пов’язаних з нею синтаксично (вставні і вставлені слова, словосполу­чення і речення): Вже почалось, мабуть, майбутнє. Оце, либонь, вже по­чалось (Л. Костенко).

Парономазія – стилістична фігура (звукова метафора), що досягається майстерним використанням близьких за звучанням, але різних за значенням слів: Коли стану я зовсім сивою і життя моє піде мрякою, я для тебе буду красивою, а для когось, може, ніякою (Л. Костенко).

Парцеляція - стилістичний прийом, сутність якого полягає в поділі речення на окремі самостійні інтонаційно-смислові частини і виділенні їх, щоб звернути на них увагу читача чи співрозмовника: Коло неї [Маланки] Гафійка. Наче молода щепа з панського саду (М. Коцюбинський).

Перифраза (описовий зворот) — троп, що є описо­вою назвою осіб (предметів) за їх характерними ознаками, діями тощо: служитель Мельпомени (артист), мати городів руських (Київ), чорне золото (вугілля), Дочка Прометея (Леся Українка).

Період (кругообертання) – стилістична фігура, що є ускладненим простим, а частіше багаточленним складним реченням (інко­ли низкою речень), яке характеризується повнотою і завершеністю змісту та інтонаційно-логічним поділом на дві частини: засновок – накопичен­ня інформації і підвищення тону, пауза і висновок – завершення думки й зниження тону: Чи тільки терни на шляху знайду, чи стріну, може, де і квіт барвистий? Чи до мети я певної дійду, чи без пори скінчу свій шлях тернистий,– бажаю так скінчити я свій шлях, як починала: з співом на устах! (Леся Українка).

Персоніфікація – троп, що утворюється перенесенням ознак особи на предмети, речі, явища, тварин­ний і рослинний світ: В золотій смушевій шапці циган-вечір сходив з гір, ніс він ніченьці-циганці з срібла кований набір (О. Олесь).

Питання риторичне – стилістична фігура у вигляді запитання, на яке не чекаємо відповіді: Чом, чом, земле моя, так люба ти мені?

Плеоназм – надмірність слів у фразі або тексті з погляду точної передачі думки. Різновидами плеоназму мо­жуть бути тавтологія, перифраза, лексична надлишковість.

Повтор – нагромадження однотипних мовних елементів (звуків, складів, слів, словосполучень) у певній синтаксичній одиниці - стилістичний прийом, за допомогою якого можна створювати нові стилістичні засоби і фігури, тому що він може охоплювати мовні одиниці всіх рівнів – звуки, морфеми, форми слова, словосполучення, речення, строфи: Земле Шевченкова, земле Франкова, ниво, засіяна щастям-добром, вічна твоя соловейкова мова, вічна розмова Дністра із Дніпром (Д. Павличко).

Полісемія – наявність різних лексичних значень у одного й того ж слова відповідно до різних контекстів.

Порівняння — це троп, побудований на зіставленні двох явищ, предметів, фактів для пояснення одного з них за допомогою іншого. Стилістична роль порівнянь полягає у виділенні якоїсь особливості предмета чи явища, яка виступає дуже яскраво в того предмета, з яким порівнюється те чи інше явище: Пшениці лан по обрію розлився, наче море (О. Гончар).

Приказка – стилістичний засіб: вислів із незакінченою думкою, що натякає на висновок: Вилами по воді писано; Як мокре горить; Праця май­стра величає.

Прислів’я — стилістичний засіб: короткий віршований вислів, повне поширене речення повчального змісту: Хто знання має, той і мур ламає; Шабля ранить голову, а слово душу.

Просторіччя – відхилення від вимовних, лексичних, граматичних і стилістичних норм літературної мови, що характеризується зниженням естетичного й етичного рівнів: барахло, пузо, баньки, алкаш, бакси, доперти, шарити.

Професіоналізми – стилістичні засоби (лексеми) в художньому тексті, що характеризують мовлення персонажів певних професійних груп. За межами певного професійного середовища ці слова не завжди зрозумілі або не становлять інтересу. Значна частина професіоналізмів – неофіційні розмовні замінники термінів: пара, академзаборгованість, вікно (у викладачів); камбуз (кухня у моряків); мартен, вагранка (у металургів).

Пряма мова – відтворення чийогось висловлення дослівно, частіше у супроводі авторських слів: Довго й лицар слухав пісню, далі мовив на відході: «Що за дивна сила слова! Ворожбит якийсь, та й годі!» (Леся Українка).

Рефрен – уривок тексту, який час від часу повторюється, допомагаючи тіснішому об’єднанню його компонентів і наголошуючи на певному аспекті думки.

Розмовна мова – стилістична підсистема національної мови, що про­тиставляється книжній підсистемі і має два різновиди: розмовну коди­фіковану (літературну) і розмовну некодифіковану мову (просторіччя, жаргон).

Синекдоха – троп, вид метонімії, вислів, заснований на кількісному зіставленні предметів, побудований на кількісній заміні: однина вживається замість множини, частина замість цілого, видова назва замість родової: А штани та картузи посідали на вози (С. Олійник).

Синоніми – стилістичні засоби, що, виражаючи одне поняття, відрізняються відтінками значень і забарв­лень, чим створюють певний стилістичний ефект. Утворюють синонімічні ряди: бити – молотити, лупцювати, духопелити, лічити ребра; йти – крокувати, ступати, простувати, прямувати, волоктися, тарабанитися.

Синоніми контекстуальні – слова, що набувають синонімічних стосунків тільки в певному контексті.

Сленг – жаргонні слова або вирази, харак­терні для мовлення людей певних професій або соціальних прошарків.

Старослов’янізми – стилістичні засоби, що мають виразні ознаки старо­слов’янського походження, використовуються як стилістичний засіб для створення історичного колориту, пафосу або комізму, іронії: глава, ври­та, возлюби, благословен, ректи; Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була (П. Тичина).

Стилістема – 1) мовна одиниця, за якою закріпилося певне емоційне чи емоційно-експресивне забарвлення і яка регламентовано вживається у певних типах мовлення: стилях, підстилях, жанрах та видах текстів; 2) мовна одиниця, що має стилістичне значення

Стилістика – лінгвістична наука, яка вивчає способи використання мовних одиниць і категорій у різних мовних стилях, а також функціональну стильову систему літературної мови в її сучасному стані і діахронії.

Стилістика діалектна досліджує говіркове мовлення з погляду спеціального і доцільного вибору, використання, розподілу в ньому мовних одиниць носіями говору відповідно до функціонального призначення, комунікативної настанови, тобто діалектна стилістика вивчає стилістичне розшарування і диференціацію мовних одиниць у межах певного діалекту чи говірки.

Стилістика загальна (теоретична стилістика, або теорія стилістики) визначає основні поняття і категорії стилістики, предмет досліджень, теоретично обґрунтовує принципи і методи стилістичних досліджень; вивчає універсальні стилістичні засоби мови, тобто ті, що є в багатьох мовах і мають спільні характеристики, та закономірності функціонування мови залежно від змісту, мети, ситуації і сфери спілкування, тобто загальне про функціональні стилі.

 Стилістика історична вивчає формування і розвиток стилів упродовж усіх етапів розвитку національної мови, динаміку розвитку виражальних одиниць, часову і якісну зміну конотації, хронологічно марковані стилістичні засоби. Історична стилістика досліджує як історію сучасних стилістичних засобів національної мови, причини їх появи, основні етапи розвитку, так і стилістичні засоби минулих історичних епох у розвитку конкретної мови або споріднених мов.

Стилістика порівняльна вивчає національне та інтернаціональне в стилістичних системах національних мов, розкриває причини та обґрунтовує шляхи збільшення інтернаціонального лексичного (особливо термінологічного) фонду у національних мовах, виявляє спільне і відмінне у формуванні функціональних стилів, відзначає специфічні функціонально-стильові і жанрові різновиди, національні особливості мовленнєвих системностей функціональних стилів тощо.

Стилістика практична – це навчальна дисципліна, в якій розглядаються загальні відомості про стилі мови і мовлення, про стилістичні норми, вивчаються стилістичні засоби національної мови з їх смисловими та емоційно-експресивними оцінками, прийоми використання мовних засобів для правильної організації мовлення.

Стилістика ресурсів (неконтекстних мовних засобів), описова стилістика вивчає стилістично забарвлені засоби мови не тільки в тексті, а й поза контекстним використанням. Вона вивчає ті мовні елементи, які стануть матеріалом для вибору і подальшого відбору мовних засобів у мовленні.

Стилістика тексту вивчає, як втілюється ідея і зміст твору в тканину тексту, як це відбивається на особливостях композиції, організації мовного матеріалу, який мовний матеріал стилістично значиміший для текстів цього типу, які функції він виконує відповідно до змісту і цільової настанови.

Стилістика функціональна вивчає закономірності функціонування національної мови відповідно до потреб суспільства, ситуації спілкування, тобто функціональний аспект мови. Функціональна стилістика вивчає функціональні стилі, їх класифікацію і внутрішню жанрову диференціацію (функціонально-стильові різновиди, підстилі), мовленнєву системність стилів, принципи відбору і закономірності поєднання мовних одиниць у стилі. В сучасній лінгвістиці функціональна стилістика є основним, найперспективнішим напрямом розвитку стилістики.

Стилістика часткова – вивчає стилістичну систему національної мови.

Стилістична система національної мови охоплює стилі й підстилі мови і мовлення, їх жанрову диференціацію, стилістичні способи і прийо­ми організації мовних засобів у тексті.

Стилістичне значення – додаткове, супровідне до лексичного та граматичного значення мовної одиниці, яке обмежує використання цієї одиниці певним стилем, типом мовлення чи видом тексту і має стилістичну вартість – маркованість, якою й протиставляється нейтральним значенням.

Стилістичне значення аксіологічне (оцінне) – співвідно­ситься з оцінно-раціональним сприйняттям світу, виражає за­кріплене традицією оцінне ставлення до денотата (предметів, осіб, явищ тощо) за принципом «позитивне – негативне», «добре – погане»: мудрість – глупота, благочестя – підлість, краса – потворність, лінь – працьовитість, вартість – нікчемність та ін.

Стилістичне значення емотивне (емоційне) – співвідносить­ся зі сферою емоційно-чуттєвого сприймання і закріплює уза­гальнені емоційні характеристики денотатів, надані їм мовця­ми впродовж віків: матусенька, ріднесенький, красень, негідник, плентатись, жерти, пика, баньки, страховище.

Стилістичне значення образно-експресивне – співвідноситься зі сферою чуттєво-образного сприймання мовців, при яко­му предмети кваліфікуються за якимись ознаками, властивос­тями, прикметами, що інтенсивно виражені, тобто експресивні. Ці ознаки можуть передаватися через інший предмет, якому вони первісно належать або в якому сильніше виражені: яга, тигриця, відьма (про злу жінку); дуб (про нерозумного); шляпа (про ошуканого); ганчірка (про безвольного); працелюб, тру­дяга, трудоголік, роботяга, бджілка, віл, кінь (про працьовиту людину); дурний, як ступа; солодкий, як мед; глухий, як пеньок; не всі вдома (дурний); через дорогу навприсядки (дуже далекий родич).

Стилістичне значення функціональне – породжується у слові тією функцією, яку воно виконує у процесі мовної комунікації і з якою закріплюється у свідомості мовця на основі постійних асоціацій його з певною сферою суспільної діяльності – на­уки, техніки, виробництва, політики, права, управління, твор­чості, побуту тощо.

Стилістичний синтаксис – вивчає стилістичні можливості синтаксич­них одиниць, способи використання синтаксичних конструкцій зі стиліс­тичною метою.

Стиль (паличка для письма) — 1) суспільно необхід­ний, історично сформований різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних одиниць. Кожний стиль має свою сферу використання, призначення, озна­ки і мовні засоби; 2) сукупність прийомів використання мовних засобів, що є характерною для творчості окремого письменника, діяча культури, мовця (індивідуальний стиль); 3) особливості мовлення з погляду відповід­ності його нормам літературної мови: стиль гарний, поганий, простий, ускладнений, неохайний, штучний.

Стильове зна­чення мовної одиниці показує, в якому функціональному різно­виді (стилі) ця одиниця постійно вживається, до якого відно­ситься, за яким закріпилась як його стилетворча одиниця (зая­ва, протокол – в офіційно-діловому; система, синтез, дивер­генція – у науковому; майбуття, крилатість, багаття спогадів, мед самоти – у художньому тощо).

Суржик – мішанина словесних елементів з різних мов, неграмотне мовлення.

Тавтологія – стиліс­тична фігура, що твориться повторенням подібних за змістом і звучан­ням слів: долом-долиною, рано-пораненьку. Тавтологія як невиправдане по­вторення є стилістичною помилкою: перший дебют.

Текст – 1) повідомлення, що складається з кількох (чи багатьох) речень, характеризується змістовою і структурною завершеністю і певним відношенням автора до змісту висловлюваного; становить сукупність речень, що пов’язані за змістом (у кожному наступному реченні використана попередня інформація), і лексико-граматичними засобами (узгодження форм часу і способу дієслів, використання займенників, споріднених чи синонімічних слів тощо); зв’язки між реченнями в тексті можуть бути контактні і дистантні; 2) одне з основних понять стилістики, у якому об’єднуються найважливіші ознаки найбільшої мов­ної одиниці: зв’язність, цілісність; єдність, завершеність; частина мовно­го потоку; фіксоване мовлення, результат мовлення.

Термін – це одиниця історично сформованої термінологічної системи, що визначає поняття та його місце в системі інших понять, виражається словом або словосполученням, служить для спілкування людей, пов’язаних єдністю спеціалізації, належить до словникового складу мови і підпорядковується її законам; у художньому стилі – ю засіб професійної індивідуалізації персонажів: фонема, морфема, присудок, синонім (лінгв. терм.).

Троп – переносне вживання слів, за якого від­бувається нарощення змісту і конотації. Тропи – це словесні образні за­соби, словесні фігури: метафори, епітети, порівняння, метонімія, синек­доха, літота, гіпербола, перифраза, персоніфікація, алегорія, гіпербола, іронія.

Фігура стилістична – звороти і синтаксичні побудови, які, на відміну від тропів, не додають нового змісту, а посилюють естетичний вплив мови. До фігур належать: анафора, епіфора, асиндетон, полісиндетон, антите­за, градація, еліпс, умовчання, риторичне запитання, паралелізм.

 Фоностилістика вивчає засоби звукової організації мовлення, виділяє найдоцільніші способи використання природних і функціональних ознак звуків для певного типу мовлення.

Функціональний стиль — це різновид мови (тип мовомислення, мовної діяльності), що характеризується співвіднесеністю з певною сферою суспільно-виробничої діяльності мовців.

Функція стилістична – роль мовного знака, що сприяє досконалості, доречності, адекватності мовлення і сприймання.

Штамп мовний – типовий, зручний для певних ситуацій вираз, що через часте вживання втрачає свіжість: розвиток науки і техніки, відбудова народного господарства, в умовах еко­номічної кризи.

ДЛЯ НОТАТОК

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Н авчальне видання