4 Види покарань та особливості їх виконання за кримінальним судочинством Швеції.

Відповідно до основного принципу кримінальної політики Швеції призначення покарання у вигляді позбавлення волі повинне бути зведене до мінімуму, оскільки ізоляція від соціуму, як правило, знижує шанси особи по адаптації у суспільство після виходу з в'язниці. До того ж, покарання, не пов'язані з позбавленням волі, дешевше обходяться державному бюджету.

Реально вживане в КК Швеції поняття «покарання» охоплює тільки тюремне ув'язнення й штраф, у той час як на умовне позбавлення волі, пробацію й спеціальне (примусове) лікування поширюється термін «інші наслідки».

Покарання у виді позбавлення волі.

Покарання у виді позбавлення волі у Швеції може бути призначене на строк від 14 днів до 10 років. Існує також довічне позбавлення волі. У рідких випадках верхня межа строку тюремного ув'язнення може бути збільшеною: до 14 років – у випадку якщо покарання призначається за кілька здійснених злочинів; до 18 років, - якщо мова йде про серйозний рецидив. Особі, що не достигли 18 років, позбавлення волі може бути призначене у виняткових випадках.

Нагляд над особами, звільненими з місць позбавлення волі достроково

Можливість умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі виникає після відбуття двох третин строку ув'язнення. Однак перш ніж одержати право клопотати про умовно-дострокове звільнення, ув'язнений повинен відбути мінімальний строк, що становить один місяць. Не мають право клопотати про умовно-дострокове звільнення особи, засуджені до тюремного ув'язнення у зв'язку з неможливістю виплати штрафу. Рішення про умовно-дострокове звільнення приймає Національна рада з питань умовно-дострокового звільнення.

Тривалість строку пробації після умовно-дострокового звільнення, як правило, становить один рік. Протягом цього періоду піднаглядний повинен приходити на зустрічі з інспектором служби пробації, який повинен бути обізнаний про місце проживання, рід занять і фінансовий стан особи.

Інтенсивний нагляд із застосуванням електронного моніторингу

Інтенсивний нагляд із застосуванням електронного моніторингу використається у Швеції з 1993 р. як форма відбування покарання у вигляді позбавлення волі. До 1999 р. інтенсивний нагляд застосовувався як експеримент. Інтенсивний нагляд із застосуванням електронного моніторингу може призначатися тільки за згодою самого засудженого і членів його родини.

Особа, засуджена до позбавлення волі на строк до трьох місяців, може клопотати про заміну тюремного ув'язнення інтенсивним наглядом. Рішення про заміну приймає місцеве відділення служби в'язниць і пробації на основі рекомендації інспектора служби пробації, що вивчає соціальне становище засудженого і його психологічні характеристики. Піднаглядний повинен мати місце постійного проживання і працювати або вчитися.

Після того як ухвалене рішення про застосування інтенсивного нагляду, співробітник служби пробації разом з піднаглядним розробляє розклад його повсякденного життя (час відходу на роботу й повернення з роботи, час прогулянки з дитиною або із собакою, час відвідування магазинів тощо). Цей графік повинен неухильно дотримуватися піднаглядним, і всі свої незаплановані переміщення він зобов'язаний погоджувати з інспектором служби пробації.

Специфіка даної форми нагляду полягає в тому, що засудженому закріплюють на нозі спеціальний устрій-передавач (невеликий браслет), що передає радіосигнали на центральний комп'ютер відділу служби пробації. Якщо піднаглядний порушує розклад, не попередивши про це інспектора служби пробації, на центральному комп'ютері спрацьовує сигналізація.

Електронний моніторинг, втім, становить не єдиний елемент цього виду нагляду. Засудженого вдома регулярно (але не з постійною періодичністю) відвідує інспектор служби пробації, що контролює виконання піднаглядним вимог про утримання від вживаннят наркотиків і алкоголю. Також піднаглядний повинен брати участь у пробаційних програмах, у ході яких обговорюються питання злочинності, вживання оп'яняючих речовин тощо.

У випадку, якщо піднаглядний не дотримує розкладу або інших вимог нагляду, залежно від серйозності порушення йому може бути винесене попередження або ухвалене рішення про його повернення до відбування попереднього покарання (направлення у місця позбавлення волі).

Дана форма відбування покарання дозволяє мінімізувати ризики порушення соціальних зв'язків, оскільки піднаглядний залишається в родині, не втрачає робочого місця, а також не залучається до кримінального середовища.

Вартість одного дня інтенсивного нагляду щодо однієї особи становить 939 шведських крон.

Умовне покарання

Покарання у вигляді позбавлення волі може бути призначене умовно, у випадку якщо особа вчинила злочин і немає підстав вважати, що вона може вчинити повторний злочин у майбутньому. Засуджений звільняється від відбування покарання під умовою, що він протягом іспитового терміну (два роки) не вчинить нового злочину. Особа, засуджена до позбавлення волі умовно, не поміщається під нагляд.

Однак умовне покарання може за згодою засудженого поєднуватися із наказом про призначення суспільно корисних робіт.

Пробація (кримінальний нагляд)

Суд призначає покарання у вигляді кримінального нагляду (пробації) особі, що вчинила злочин, у випадку якщо прийде до висновку, що позбавлення волі не є необхідною мірою з погляду ймовірності здійснення особою повторних злочинів. Особа поміщається під нагляд на три роки. Як правило, нагляд триває тільки один рік. Однак закінчення фактичного нагляду не означає припинення відбування покарання. У два роки пробаційного періоду, що залишилися, (роки «умовного нагляду») нагляд не здійснюється, але справа не закрита, і порушення особою вимог відбування даного виду покарань тягне несприятливі наслідки.

У перший рік пробаційного періоду нагляд полягає у регулярних зустрічах піднаглядного з інспектором служби пробації, необхідності повідомляти інспектора про зміну місця проживання, роботи або навчання, фінансовому становищі.

У випадку недотримання особою умов виконання даного виду покарання (включаючи здійснення злочину) піднаглядному можуть призначити ще один пробаційний строк (у ряді випадків - у сполученні зі штрафом) або направити в місця позбавлення волі. Суд також може призначити нагляд у сполученні з короткочасним тюремним ув'язненням у розмірі від 14 днів до трьох місяців.

Витрати на здійснення нагляду над одним засудженим становлять 107 шведських крон у день.

Кримінальний нагляд у сполученні із суспільно корисними роботами

Даний вид покарання став застосовуватися у Швеції з 1991 р. у п'яти районах, а з 1993 р. - по всій країні. Він був розроблений спеціально з метою застосування до молодих правопорушників (до 25 років), які в противному випадку могли бути засуджені до тюремного ув'язнення строком до одного року. Із січня 1999 р. даний вид покарання став застосовуватися до засуджених до умовного позбавлення волі, і практика призначення суспільно корисних робіт була поширена на правопорушників, що відносяться до інших вікових категорій.

Покарання припускає здійснення під наглядом інспектора служби пробації неоплачуваної суспільно корисної праці в розмірі від 40 до 200 годин, що визначається судом з урахуванням серйозності й суспільної небезпеки злочину. У рішенні суду про призначення суспільно корисних робіт, крім кількості «трудових» годин, вказується строк тюремного ув'язнення, що прийдеться відбути засудженому, у випадку якщо він буде злісно порушувати умови відбування суспільно корисних робіт. Суд не може визначати місце й характер робіт, це входить у компетенцію служби пробації.

Строк тюремного ув'язнення, що може бути замінений суспільно корисними роботами, не може перевищувати одного року. Один місяць в'язниці прирівнюється до сорока годин громадських робіт.

До винесення рішення суд звертається в службу пробації із запитом про подання доповіді й висновку про можливість і доцільність призначення суспільно корисних робіт. Виконуючи покарання, інспектор служби пробації зустрічається з роботодавцем і засудженим і складає план виконання покарання. Надалі інспектор контролює виконання вимог плану, зв'язуючись із контактною особою по місцю здійснення робіт по телефону, і робить вибіркові перевірки, інспектуючи місця роботи. У якості таких, як правило, виступають некомерційні організації, церкви, спортивні клуби й клуби відпочинку, муніципальна служба При цьому праця засуджених не може бути пов'язаний з дітьми й людьми похилого віку.

Витрати на виконання покарання у вигляді суспільно корисних робіт у відношенні один засудженого становлять 103 шведські крони в день.

Кримінальний нагляд у сполученні зі спеціальною лікувальною програмою

Суспільно корисні роботи не можуть бути призначені особам, що страждають алкогольною або наркотичною залежністю. Однак у випадку, якщо така особа вчинила злочин, що тягне покарання у вигляді позбавлення волі на строк до двох років, йому може бути призначений нагляд у сполученні з лікувальною програмою.

У таких випадках засуджений повинен підписати контракт, тим самим даючи згоду на певний курс лікування в конкретній лікувальній установі й на певний строк. Порушення умов контракту тягне відбування покарання у вигляді позбавлення волі.

Витрати на виконання покарання у вигляді нагляду в сполученні з лікувальною програмою у відношенні одного засудженого становлять 330 шведських крон у день.

В 2002 р. загальне число клієнтів, у відношенні яких інспектори служби пробації здійснювали контроль, склало близько 12 000 чоловік. Середній вік осіб, що перебувають під наглядом, дорівнює 34 рокам. 12% піднаглядних становлять жінки. В 2002 р. кримінальний нагляд був призначений 133, а в 2003 - 179 неповнолітнім. В 2002 р. жоден неповнолітній не був присуджений до тюремного ув'язнення; в 2003 р. - кількість неповнолітніх, засуджених до тюремного ув'язнення, склало всього 4 чоловік. Ці цифри відображають останні зміни в системі покарань у відношенні неповнолітніх.

Висновок з лекції:

Установами та органами виконання покарань у Росії є: кримінально-виконавчі інспекції, дисциплінарні військові частини й установи кримінально-виконавчої системи: виправні центри, арештні будинки, виправні установи, слідчі ізолятори.

Термін «кримінально-виконавча система» уведений Законом РФ від 21 липня 1993 р. «Про установи й органи, що виконують кримінальні покарання у виді позбавлення волі» для позначення виправних установ і керівних ними органів. Частина 5 ст. 16 КВК РФ доповнила зміст цього поняття, включивши в нього установи, що виконують покарання у виді обмеження волі й арешту (виправні центри й арештні будинки).

У відповідності зі ст. 2 Закону РФ від 21 червня 1993 р. «Про установи й органи, що виконують кримінальні покарання у виді позбавлення волі» задачами кримінально-виконавчої системи є: виконання кримінальних покарань у виді позбавлення волі, а також смертної кари; забезпечення правопорядку і законності в установах, що виконують кримінальні покарання у виді позбавлення волі, безпеки засуджених, що в них утримуються, а також персоналу, посадових осіб і громадян, що знаходяться на їх території; залучення засуджених до праці, а також забезпечення їх загальної і професійної освіти і професійного навчання; забезпечення охорони здоров'я засуджених; сприяння органам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Видами покарань за кримінально виконавчим законодавством Росії є: штраф; позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю; позбавлення спеціального, військового або почесного звання, класного чину й державних нагород; обов'язкові роботи; виправні роботи; обмеження по військовій службі; конфіскація майна; обмеження волі; арешт; утримання у дисциплінарній військовій частині; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі; страта.

Крім центрального апарата, служба в'язниць і пробації у Швеції здійснює управлінські функції за допомогою п'яти регіональних управлінь. У свою чергу їм підпорядковуються 36 місцевих адміністративних відділень, у рамках території кожного з яких перебувають, як правило, в'язниця, слідчий ізолятор і служба пробації. Усього у Швеції 35 в'язниць, 31 пробаційний відділ і 25 місць попереднього ув'язнення.

На організаційні структури Служби в'язниць і пробації Швеції покладений обов'язок виконувати всі види кримінальних покарань, управління роботою в місцях попереднього ув'язнення, а також пов'язана з виконанням альтернативних покарань діяльність по підготовці висновків для суду про можливості призначення підсудному того або іншого виду покарання.

Відповідно до основного принципу кримінальної політики Швеції призначення покарання у вигляді позбавлення волі повинне бути зведене до мінімуму, оскільки ізоляція від соціуму, як правило, знижує шанси особи по адаптації у суспільство після виходу з в'язниці. До того ж, покарання, не пов'язані з позбавленням волі, дешевше обходяться державному бюджету.

Реально вживане в КК Швеції поняття «покарання» охоплює тільки тюремне ув'язнення й штраф, у той час як на умовне позбавлення волі, пробацію й спеціальне (примусове) лікування поширюється термін «інші наслідки». Служба пробації у Швеції виконує наступні покарання: умовне покарання із призначенням суспільно корисних робот; пробація (кримінальний нагляд), включаючи нагляд у сполученні із суспільно корисними роботами й нагляд у сполученні з особою програмою лікування; інтенсивний нагляд із застосуванням електронного моніторингу . (Інтенсивний нагляд у точному значенні слова покаранням також не є, оскільки являє собою форму відбування покарання у вигляді позбавлення волі.)

Залік - це форма підсумкового контролю, що полягає в оцінці засвоєння курсантом навчального матеріалу виключно на підставі результатів виконання ним певних видів робіт на семінарських заняттях або індивідуальних навчально-дослідних завдань. Семестровий залік не передбачає обов'язкову присутність курсантів (слухачів).

Курсант вважається допущеним до заліку з курсу „Міжнародна пенологія”, якщо він виконав всі види робіт, передбачені навчальним планом на семестр з цієї навчальної дисципліни.

Примірний перелік питань для підготовки до заліку:

1. Поняття «пенітенціарна система», його історичне та сучасне розуміння.

2. «Пенсільванська», «Оборнська» тюремні системи, їх загальна характеристика та значення для сучасної пенітенціарної теорії.

3. Прогресивна тюремна система та її значення для сучасної пенітенціарної теорії.

4. Закріплення у законодавстві України вимог міжнародних документів у галузі поводження із ув’язненими.

5. Роль і значення міжнародних тюремних конгресів для пенітенціарної теорії.

6. Утворення ООН – новий етап в розвитку сучасної пенітенціарної теорії.

7. Класифікація міжнародних стандартів поводження із в’язнями.

8. Універсальні міжнародні стандарти.

9. Загальна декларація прав людини, що була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році;

10. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року, який був ратифікований СРСР в 1973 році і вступив у дію з 1976 року.

11. Статті про осіб, позбавлених волі та про покарання, які викладені у Загальній Декларації прав людини і у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права.

12. Декларація про захист всіх осіб від катування та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання, прийнята ООН у 1975 році.

13. Загальна характеристика Мінімальних Стандартних правил поводження з в’язнями 1957 і 1977 років.

14. Мінімальні стандартні правила поводження із ув'язненими ООН про основні вимоги до тюремного утримання.

15. Мінімальні стандартні правила поводження із ув'язненими ООН про медичне обслуговування ув'язнених.

16. Мінімальні стандартні правила поводження із ув'язненими ООН про керівництво і безпеку.

17. Мінімальні стандартні правила поводження із ув'язненими ООН про стосунки із зовнішнім світом.

18. Мінімальні стандартні правила поводження із ув'язненими ООН про працю ув'язнених.

19. Мінімальні стандартні правила поводження із ув'язненими ООН про персонал кримінально-виконавчих установ.

20. Загальна характеристика Конвенції проти катувань і інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність особистості видів поводження і покарання 1984 року.

21. Загальна характеристика Кодексу поводження посадових осіб з підтримки правопорядку 1979 року.

22. Основні принципи поводження із в’язнями, які були прийняті Восьмим Конгресом ООН з попередження злочинності і поводження із правопорушниками.

23. Принципи медичної етики, які відносяться до ролі працівників охорони здоров’я, в особливості – лікарів, у захисту ув’язнених або затриманих осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання.

24. Міжнародно-правові стандарти відносно покарань та інших кримінально-правових заходів, що не пов'язані із позбавленням волі. Токійські Правила ООН.

25. Токійські Правила ООН про заходи, альтернативні тюремному ув'язненню.

26. Токійські Правила ООН про вимоги, які повинні надаватись до поводження із ув’язненими.

27. Токійські Правила ООН про вимоги до персоналу.

28. Міжнародні стандарти поводження з неповнолітніми злочинцями.

29. Конвенція ООН про права дитини 1989 року.

30. Мінімальні стандартні правила, які стосуються відправлення правосуддя відносно неповнолітніх (Пекінські правила).

31. Європейська конвенція про захист прав та основних свобод людини.

32. Загальна характеристика Європейської Конвенції із запобіганню катувань 1987 року,

33. Європейські в’язничні Правила у редакції 2006 року, їх загальна характеристика.

34. Європейська Конвенція у правах людини 1950 року, її загальна характеристика.

35. Європейські в’язничні правила та їх призначення.

36. Європейські в’язничні правила про основні принципи поводження із ув’язненими.

37. Європейські в’язничні правила про прийом, розподіл, класифікацію та розміщення ув’язнених.

38. Європейські в’язничні правила про заходи режиму і безпеки.

39. Європейські в’язничні правила про поводження із окремими ув’язнених.

40. Європейські в’язничні правила про поводження із неповнолітніми.

41. Європейські в’язничні правила про ресоціалізацію ув’язнених.

42. Європейські в’язничні правила про працю ув’язнених.

43. Європейські в’язничні правила про персонал органів та установ виконання покарання.

44. Сучасні пенітенціарні системи закордонних країн, загальна характеристика та тенденції реформування.

45. Поняття, мета і система кримінальних покарань за кримінальним судочинством Англії.

46. Загальна характеристика виконання покарань у виді позбавлення волі у Англії..

47. Загальна характеристика виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, у Англії..

48. Особливості підбору, навчання та соціального захисту тюремного персоналу за законодавством Англії.

49. Поняття, мета і система кримінальних покарань за кримінальним судочинством Германії..

50. Загальна характеристика виконання покарань у виді позбавлення волі в Германії..

51. Загальна характеристика виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, в Германії..

52. Особливості підбору, навчання та соціального захисту тюремного персоналу за законодавством Германії.

53. Поняття, мета і система кримінальних покарань за кримінальним судочинством Росії.

54. Загальна характеристика виконання покарань у виді позбавлення волі в Росії..

55. Загальна характеристика виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, в Росії..

56. Особливості підбору, навчання та соціального захисту тюремного персоналу за законодавством Росії.

57. Поняття, мета і система кримінальних покарань за кримінальним судочинством Швеції..

58. Загальна характеристика виконання покарань у виді позбавлення волі в Швеції..

59. Загальна характеристика виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, в Швеції..

60. Особливості підбору, навчання та соціального захисту тюремного персоналу за законодавством Швеції.

Завідувач циклу кримінально-правових дисциплін, к.ю.н. І.В.Іваньков

!-й примірник отримав:

В.О. командира 141 групи

сержант Бойправ П.В.

Командир 142 групи

ст. сержант Лата Д.О.