3. Організаційно-правове забезпечення фінансової політики

Вироблення фінансової політики та її реалізація з допомогою фінансового механізму ґрунтуються на відповідних організацій­них елементах цього механізму, які тісно взаємопов’язані і під­порядковані один одному.

Фінансове законодавство формує правове поле для здійснення фінансової діяльності і, відповідно, для реалізації фінансової по­літики. Фінансове планування є відображенням напрямів, форм і методів фінансової політики. Воно, по суті, є її матеріалізацією. Організація фінансової діяльності та фінансових відносин спрямо­вана на втілення в практику завдань фінансової політики, на реалі­зацію фінансових планів. Фінансовий контроль призначений для перевірки законності фінансових операцій, моніторингу реалізації завдань фінансової політики і виконання прийнятих планів.

1. Фінансове право

Фінансове право являє собою сукупність юридичних норм, які регулюють фінансові відносини та фінансову діяльність у суспільстві. Як зазначалося, фінанси — це у відповідний спосіб організована сукупність обмінно-розподільних і перерозподіль- них відносин. Основною формою їх організації є саме фінансове право. Крім того, організація фінансових відносин може здійс­нюватися на основі різноманітних інструкцій та положень, однак вони мають, як правило, відомчий характер.

Фінансове законодавство охоплює усі сфери і ланки фінансо­вої системи й усі форми і методи фінансової діяльності, які під­лягають правовій регламентації. Загалом його можна поділити на дві частини: законодавчі акти, що безпосередньо регулюють фі­нансові відносини, та закони з інших сфер діяльності, в яких ви­діляються фінансові засади їх функціонування.

До першої частини належать законодавчі акти, що регламен­тують фінансові відносини на макрорівні та взаємозв’язки фінан­сів суб’єктів підприємницької діяльності з державними фінанса­ми та інституціями фінансового ринку. Це закони про бюджетну і податкові системи, державний борг, центральний банк, банки і банківську діяльність, страхування, цінні папери і фондову бір­жу, інвестиційну діяльність. Сюди також належать закони, що регламентують окремі види фінансових операцій — про заставу, лізинг та ін., й закони з окремих видів податків та платежів до бюджету і цільових фондів. До другої групи відносять закони, що регламентують діяльність, у тому числі й фінансову, суб’єктів господарювання — про підприємства і підприємницьку діяль­ність, про господарські товариства, про банкрутство тощо.

Фінансові закони можуть мати характер прямої дії або доповню­ватися інструкціями. У першому випадку їхні положення є безпосе­редньою основою для здійснення фінансових операцій. Подібний підхід вимагає досить глибокої деталізації законів з урахуванням усіх особливостей фінансової діяльності різних суб’єктів. У друго­му випадку закон визначає тільки загальний порядок фінансових відносин, а його деталізація здійснюється у відповідних інструкціях. Вони мають бути лише доповненням до закону і не суперечити йо­му. При цьому в будь-якому разі основою є закон.

В Україні пряму дію має переважна більшість фінансових зако­нів, зокрема у сфері оподаткування. Водночас абсолютно всі деталі фінансової діяльності передбачити, по-перше, неможливо, а, по- друге, не завжди доречно. Тому закони досить часто доповнюються різного роду інструкціями та положеннями. Наприклад, закон про банки і банківську діяльність відображає тільки загальні засади фу­нкціонування комерційних банків. Конкретні види банківських опе­рацій можуть регламентуватися відповідними інструкціями з креди­тування, безготівкових розрахунків, касових операцій тощо.

Співвідношення між законами прямої і непрямої дії відбиває розподіл повноважень і прав між державними органами законо­давчої та виконавчої влади, а отже, і їхні можливості та повнова­ження у виробленні та реалізації фінансової політики. Закони прямої дії чітко відображають перевагу законодавчої влади. До функцій виконавчої влади входить забезпечення виконання при­йнятих законів. Крім того, органи виконавчої влади можуть мати право законодавчої ініціативи, тобто розроблення фінансових за­конопроектів і подання їх на розгляд і затвердження до органів законодавчої влади. Водночас такі законопроекти можуть розро­бляти й органи та структури законодавчої влади.

Дійовість фінансового законодавства, його відповідність кон­кретним умовам і завданням, а отже, і ефективність фінансової політики значною мірою залежать від узгодженості дій законода­вчої та виконавчої гілок влади. Саме на основі детального узго­дження ними законопроектів можливе формування дієздатної си­стеми фінансового права. При використанні законів непрямої дії важливо, щоб інструкції не тільки не суперечили законам, а й не коригували їх дію, бо це може призвести до викривлення фінан­сової політики.