1) Продуктивна діяльність

• підприємницька ► частина прибутку державних

підприємств -< ВВП

• державні послуги^-*- державне мито ■< ВВП

компенсаційні доходи -< ВВП

2) від майна	\ >	постійні (від здавання в орен­
і майнових прав	\	ду і від корпоративних прав	—	ВВП
	\	держави)
		разові (від реалізації		національне
		майна)	-<—	багатство
від державних угідь -—►		платежі за ресурси	^—	національне
	\,			багатство
	ч	концесії	-<—	національне
				багатство
3)податковий	—>■	податки		внутрішні (ВВП)
			^—	ЗОВНІШНІ
4)позичковий	\ ^	внутрішні позики	—	внутрішні
	ч			1 ЗОВНІШНІ
		зовнішні позики	—	ЗОВНІШНІ
5) емісійний	—>-	емісійний дохід		—

Доходом держави від підприємницької діяльності є прибуток державних підприємств. За правом власності він належить дер­жаві. Однак, як правило, держава ніколи повністю не централізує його в бюджеті, а залишає певну частину на підприємстві. Мобі­лізація частини прибутку державних підприємств до бюджету може здійснюватися шляхом прямого вилучення або на основі податкового методу. У будь-якому разі це внутрішні взаємовід­носини в системі державних фінансів.

Доходи від державних послуг надходять до бюджету у вигляді державного мита — плати за нотаріальні послуги, видачу дозво­лів, патентів, документів тощо та у вигляді компенсаційних до­ходів за виконані державою роботи — геологорозвідувальні, до­рожні та ін.

Доходи від державного майна і майнових прав можуть надхо­дити на постійній та разовій основі. Постійними доходами є оре­ндна плата — від передання державного майна в оренду, та диві­денди від акцій, що відображають корпоративні права держави на частку майна акціонерних товариств, якою володіє держава. Разові доходи держава отримує від реалізації свого майна чи ко­рпоративних прав (наприклад доходи від приватизації).

Доходи від державних угідь пов’язані із загальнонародною, по суті державною, власністю на землю та, відповідно, на угіддя, що на ній знаходяться, і надра землі. Вони можуть надходити у ви­гляді платежів за використання лісових та водних ресурсів, за видобування корисних копалин, а також у вигляді доходів від концесій — передання прав користування угіддями і ресурсами.

Податковий метод формування доходів бюджету пов’язаний з перерозподілом доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави. Основна частина податків відбиває перерозподіл виро­бленого у країні ВВП.

Певна частина податкових доходів відображає міжнародний перерозподіл доходів та формується за рахунок зовнішніх джерел (мита, що сплачується нерезидентами при ввезенні, вивезенні чи транзиті товарів через митний кордон; податки, які сплачені за рахунок доходів, отриманих за кордоном, тощо).

Використання державою позикового методу формування бю­джету має специфічний характер. Адже, якщо у суб’єктів підпри­ємництва фінансова діяльність грунтується на кругообігу ресурсів (у тому числі позикових, які після їх використання в одному чи кі­лькох оборотах можуть бути повернені власнику), то держава здій­снює фінансування з бюджету, як правило, на безповоротній осно­ві. Тобто залучення позик вимагає і здійснення видатків на обслу­говування державного боргу, котрий, крім суми заборгованості, включає виплату процентних чи дисконтних доходів. Це означає, що для фінансової діяльності держави запозичення доцільні у тому разі, коли вони забезпечуються належною фінансовою результати­вністю, передусім зростанням ВВП. Якщо це не забезпечується, то і внутрішні, і зовнішні позики — це лише тимчасові доходи. Водно­час з позицій бюджету поточного року — це надходження, що за­безпечують фінансування його видатків. За визнаною в усьому світі методологією державні позики належать не до доходів бюджету, а до джерел його фінансування, тобто покриття дефіциту.

Якщо позикові доходи держави є тимчасовими, то емісійний дохід, що являє собою різницю між номінальною вартістю випу­щених в обіг грошей і витратами на їх друкування (досить знач­ними, але практично не відчутними порівняно з номінальною ва­ртістю), є, по суті, фіктивним. Він не відображає ні вартості створеного ВВП, ні реалізованого національного багатства. З по­зицій поточного бюджетного року емісійний дохід, як і державні позики, забезпечує фінансування передбачених видатків. Однак, враховуючи його специфіку, він теж належить не до доходів бю­джету, а до джерел його фінансування.

Основою формування доходів бюджету держави є податковий метод, а головним джерелом — ВВП. За різними оцінками, част­ка податків у доходах бюджету має становити 90—95%. Це пояс­нюється, по-перше, їх характером — обов’язковість, безповорот­ність, нееквівалентність, регулярність платежів. Саме вони най­більше відповідають схемі фінансової діяльності держави і став­лять її на стабільну основу. По-друге, інші методи формування бюджету мають суттєві обмеження. Так, емісійний дохід взагалі є небажаним і використовується у крайньому разі. Позикові до­ходи обмежені реальними джерелами їх погашення. При цьому взагалі вважається, що бюджетний дефіцит не повинен переви­щувати 2—3% від ВНП (ВВП), що відносно обсягу бюджету (при середньому рівні бюджетної централізації ВНП 40—45%) стано­вить 5—7%. Доходи від підприємницької діяльності держави в умовах ринкової економіки досить обмежені, оскільки держав­ний сектор функціонує, як правило, у непривабливих, тобто ма­лоприбуткових чи взагалі збиткових сферах і секторах економі­ки. А доходи від державних послуг, державного майна й угідь у переважній більшості країн вкрай обмежені та нестабільні.

Фінансова політика держави має ґрунтуватися тільки на реальному бюджеті. Оптимізація складу та структури доходів і видатків бюджету відображає збалансованість фінансової політики.

Оскільки бюджет є системою всеохоплюючих перерозподільних відносин, то його формування і стан мають особливе значення для держави, кожної юридичної і фізичної особи та суспільства зага­лом. Формування бюджету передбачає вирішення триєдиного за­вдання. По-перше, визначення реальних обсягів доходів. По-друге, оптимізацію структури видатків на основі критерію забезпечення максимального рівня зростання ВВП при задоволенні мінімуму со­ціальних потреб. По-третє, збалансування бюджету. Проблеми зба­лансування полягають у тому, що, як правило, потреби будь-якого суб’єкта, у тому числі й держави, перевищують можливості.

Збалансування бюджету можливе за рахунок:

а) збільшення доходів — введення нових податків, підвищен­ня ставок чи розширення об’єкта оподаткування з діючих подат­ків, розширення використання неподаткових доходів;

б) скорочення видатків — пропорційного чи селективного;

в) на основі прийняття бюджетного дефіциту з установленням джерел його покриття (державні позики або грошова емісія).

За наявності значних фінансових проблем усі ці способи зба­лансування бюджету можуть використовуватися у комплексі.

Стан бюджету як фінансового плану відображає не тільки фінан­совий стан держави, а й характеризує багато в чому фінансову ситу­ацію країни загалом і тому цікавить усіх громадян та кожну підпри­ємницьку структуру. Він характеризується трьома показниками:

• рівновага доходів і видатків;

• перевищення доходів над видатками;

• перевищення видатків над доходами.

Урівноваженість доходів і видатків є найбільш природним та доцільним станом, що випливає зі схеми фінансової діяльності держави: доходи —» видатки. При цьому фінансовий результат діяльності держави не визначається, адже, з одного боку, держа­ва має збирати стільки доходів, скільки їй потрібно для забезпе­чення видатків бюджету, а з іншого — вона може профінансува- ти стільки видатків, скільки збирає доходів. Відтак будь-яке відхилення від цієї врівноваженості є порушенням засад фінан­сової діяльності держави і недоцільне.

Перевищення доходів над видатками загалом відображає стабі­льну фінансову ситуацію, хоча і не є метою діяльності держави. Воно може проявлятися в різних формах. По-перше, це можуть бу­ти свого роду бюджетні резерви: заплановане перевищення викори­стовується на фінансування непередбачених видатків у поточному році, а фактично отримане за підсумками бюджетного року — пе­реходить у доходи наступного року, за рахунок чого можуть бути або збільшені видатки, або скорочені доходи. Однак на практиці бюджетні резерви, як правило, мають правові засади формування, наприклад, в Україні в складі Державного бюджету виокремлюєть­ся Резервний фонд Кабінету Міністрів. По-друге, перевищення до­ходів над видатками може виникати внаслідок надмірної (порівня­но з нормованими органами влади та управління вищого рівня видатками) дохідної бази окремих бюджетів. В Україні таке пере­вищення має форму «бюджетного надлишку» і підлягає вилученню до бюджету вищого рівня. По-третє, таке перевищення може мати форму бюджетного профіциту, за умов збалансування бюджету в межах не одного, а кількох років. В окремі роки встановленого пе­ріоду формуються бюджетні профіцити, а в окремі — дефіцити. Обсяги бюджетних дефіцитів і профіцитів при цьому збалансовані.

Перевищення видатків над доходами, тобто бюджетний дефі­цит, є найбільш складним явищем. Насамперед, дефіцит зовсім не означає незбалансованості бюджету, адже це перевищення видатків тільки над постійними доходами бюджету. Крім того, дефіцит бю­джету треба оцінювати з позицій як окремо держави, так і фінансо­вої системи у цілому. Для держави це завжди небажане і досить час­то негативне явище. Іншими ж суб’єктами фінансових відносин та сфер і ланок фінансової системи воно може оцінюватися по-різному.

Обсяги фінансових ресурсів і отриманих доходів у суспільстві визначаються потужністю та ефективністю фінансової системи за­галом, а не станом бюджету. Брак коштів у бюджеті може мати мі­сце і при достатньому забезпеченні суб’єктів підприємницької дія­льності фінансовими ресурсами та досить високому рівні доходів юридичних і фізичних осіб. За таких умов не може йти мова про фінансову кризу в тій чи іншій країни — це тільки проблеми, пов’язані з формуванням бюджету, що спричинені певними об’єк­тивними чи суб’єктивними чинниками. Але дефіцит бюджету мо­же бути викликаний і обмеженістю фінансових ресурсів, що обу­мовлює незначні обсяги виробленого ВВП і, відповідно, низький рівень доходів юридичних та фізичних осіб. За таких умов ознаки фінансової кризи в країні очевидні та стосуються всіх суб’єктів.

Бюджетний дефіцит розглядається за формою прояву, за при­чинами виникнення та за напрямом дефіцитного фінансування. За формою прояву виділяють відкритий — офіційно зафіксова­ний, та прихований дефіцити. Прихованість дефіциту є ознакою нереальності фінансової політики держави. За причинами виник­нення розрізняють свідомий і вимушений дефіцит. Свідомий ви­никає в умовах достатності ресурсів у суспільстві та досить ви­сокому рівні доходів юридичних та фізичних осіб. Він пов’язаний з політикою помірного оподаткування з метою зміц­нення фінансової бази підприємницьких структур. За таких умов досить активною є політика позикових фінансів. Вимушений де­фіцит пов’язаний з низьким рівнем виробленого ВВП, коли на­віть високий рівень оподаткування може забезпечити бюджет держави достатніми доходами. За напрямами дефіцитного фінан­сування дефіцит може мати пасивний характер — спрямування залучених під його покриття коштів на поточні потреби, та акти­вний — фінансування бюджетних інвестицій, насамперед капіта­льних вкладень у високоефективні інвестиційні проекти.

Характеризуючи бюджетний дефіцит, треба відзначити, що в його основі завжди лежить банальна причина — намагання вико­ристати коштів більше, ніж є реальних доходів. Теоретично ви­рішити проблему дефіциту досить просто — збільшити податки чи інші доходи або скоротити видатки. Однак насправді все на­багато складніше: збільшувати податки або недоцільно, або не­можливо, а скорочувати видатки теж неможливо, бо вони досяг- ли критичного мінімуму. Тому система дефіцитного фінансуван­ня державних потреб є досить звичною практикою у країн з різ­ними фінансовими можливостями.

Структура бюджету як фінансового плану відображає склад і питому вагу доходів і видатків. Загалом вона є досить стабіль­ною, хоча щороку можуть відбуватися певні зміни. Структура зведеного бюджету України, за винятком цільових фондів (ос­кільки склад фондів, що включаються до бюджету, постійно змі­нюється, то це впливає на реальну структуру доходів та видатків) в останні роки характеризується такими показниками:

Таблиця

Зведений бюджет України

1%

Групи доходів та видатків	1996 р.	1998 р.	2000 р.
Доходи
Податкові надходження	82	69	72
з них:
Непрямі податки	37	30	ЗО
У тому числі: ПДВ	28	25	22
акцизний збір	5	3	5
мито	4	2	3
Прямі податки	41	37	37
у тому числі: податок на прибуток	22	22	18
прибутковий з громадян	14	11	15
податки на власність	1	1	1
земельнии податок	4	3	3
Платежі за ресурсами та інші податкові платежі	4	2	5
Неподаткові надходження	10	15	28
Дефіцит	8	16	—
Видатки
Соціальний захист населення	15	15	13
Соціально-культурна сфера	32	33	29
Фундаментальні дослідження	1	2	2
Економічна діяльність держави	21	19	17
Національна оборона	5	5	5
Управління	12	9	15
Видатки на обслуговування державного боргу
— разом	9	11	10
з них:
зовнішнього	6	9	6
внутрішнього	3	2	4
Інші видатки	5	6	6
Гірофіцит	—	—	3