Джерела

1. Величко С. Літопис. - К., 1991. - Т. 2.

2. Граб'янка Г. Літопис. - К., 1999.

3. Історія Русів. - К., 1991.

Література

1. Борисенко В.Й. Дем'ян Многогрішний. // Київська старовина.-1992.-№ 4.

2. Володарі гетьманської булави. - К., 1994.

3. Галактионов И.В. Из истории русско-польского сближения в 50-60-х годах XVII века. - Саратов, 1960.

4. Гетьмани України. - Історичні портрети. Збірник. - К., 1991.

5. Газін В.В. Чорна рада 1663 року: підготовка та наслідки для Української держави. // Наукові праці. - К. - П., 1996.

6. Драгоманов М.П. Пропащий час: українці під Московським царством (1754-1876). // Пам'ятки України. - 1991. - № 1.

7. Запорозьке козацтво. - К.,-3.,1997.

8. Кащенко А. Оповідання про славне Військо Запорозьке низове. – Дніпропетровськ, 1991.

9. Куліш П. Чорна рада. - К., 1993.

10. Марченко М. Боротьба Росії і Польщі за Україну (1654-1667). - К., 1941.

11. Національно-визвольна війна українського народу середини XVII століття: політика, ідеологія, військове мистецтво. - К., 1998.

12. Полководці війська Запорозького. - К., 1998.

13.Смолій В.А., Степанков В.С. Національно-визвольна революція.-К., 1999.

14. Стецюк К.І. Народні рухи на Лівобережній І Слобідській Україні в 50 - 70 рр. XVII ст. – К., 1960.

15. Яковлєва Т. Руїна Гетьманщини: Від Переяславської ради до Андрусівської угоди (1659 – 1667). – К., 2003.

Тема 9. Боротьба п. Дорошенка за визволення і об'єднання України (1665-1676 рр.).

(2 год.)

План

1. Політика П.Дорошенка в 1665-1668 рр.

2. Характер союзу з Туреччиною на початку 70-х років.

3. Останні роки гетьманування П.Дорошенка (1674-1676 рр.).

4. Загальна оцінка діяльності П.Дорошенка.

Методичні рекомендації до вивчення теми.

При розгляді політики П. Дорошенка в 1665-1668 рр., студентам необхідно звернути увагу на те, що, ставлячи своїм головним завданням визволення і об’єднання всіх українських земель в одній незалежній державі, гетьман все життя безуспішно шукав надійного союзника. Спочатку він визнавав залежність від Польщі, що дозволило йому розправитися із претендентом на гетьманську булаву брацлавським полковником Дрозденко. Потім встановив союз з Кримським ханом. А навесні 1666 р. – дружні стосунки турецьким султаном. Передача Правобережної України Польщі за умовами Андрусівського перемир’я об’єднала прогресивні сили України, дозволивши Дорошенку стати гетьманом всієї України після усунення від влади лівобережного гетьмана І. Самойловича. Трагедія Дорошенка в цей час полягала в тому, що після того як Росія відмовила йому надати допомогу в боротьбі з Польщею за єдину Україну, не наважившись, таким чином, порушити Андрусівське перемир’я, гетьман вимушений був шукати „третю силу” і знайшов її у турецького султана.

Об’єднані під владою Дорошенка українські землі опинилися віч-на-віч з Росією та Польщею, кожна з яких вважала їх своїми і не бажала втрачати. За таких обставин Дорошенкові довелося воювати на два фронти – проти Росії та Польщі. До того ж Запоріжжя зайняло стосовно гетьмана ворожу позицію, висунувши писаря П.Суховія претендентом на гетьманство. Усунути Дорошенка від гетьманства прагнув і польський уряд, домігшись обрання гетьманом Правобережної України уманського полковника М. Ханенка. Після перемоги над Венеціанською республікою Туреччина змогла надати реальну допомогу Дорошенкові в його боротьбі з Польщею, яка закінчилася підписанням ганебного для Речі Посполитої Бучацького мирного договору 1672 р. За його умовами Польща віддавала Туреччині Поділля, визнавала владу Дорошенка на Брацлавщині та Південній Київщині зобов’язувалася сплатити велику контрибуцію Туреччині. Проте, населення, втомившись сплачувати жертви в ім’я національної ідеї та щасливого майбутнього, почало все активніше виступати проти П. Дорошенка.

Після Бучацького договору Польщі з Туреччиною Андрусівський договір фактично втратив силу. Скориставшись з цього, російське військо разом з лівобережними козацькими полками вирушило на Правобережжя проти Дорошенка. В 1674 р. десять правобережних полків приєдналось до Лівобережжя, а отже, до Росії. Пропольський правобережний гетьман Ханенко зрікся булави і прийняв підданство Москви. В березні 1674 р. рада правобережної козацької старшини, що відбулась в Переяславі, визнала гетьманом І. Самойловича, який став, таким чином, гетьманом обох сторін Дніпра. Слід зауважити , що населення Правобережжя прихильно сприйняло підданство Росії, сподіваючись, що воно захистить його від спустошливих нападів турків і татар та загрози відновлення польського панування. Проте, російський уряд свідомо зробив населення Правобережної України заручником своїх воєнно-політичних авантюр розраховуючи, що це ще більше підірве авторитет П. Дорошенка в очах українського народу. Царський воєвода Ромадановський і гетьман Лівобережжя Самойлович замість того, щоб виступити проти кримсько-татарської орди, розпочали облогу Чигирина. Коли ж довідалися, що на територію Брацлавщини вступила турецька армія на чолі з султаном, з дивовижною швидкістю втекли на Лівобережжя, залишивши Правобережжя на поталу ворогу. Дорошенко виявився не в змозі запобігти цій катастрофі Правобережжя, бо турецький султан, розлючений опором населення, повністю ігнорував інтереси українського уряду. Дорошенка залишали не лише підрозділи вірних раніше серденят, але й найближчі соратники та родичі. У сердечній скруті, зі зруйнованими планами, позбавлений помічників і розчарований турецьким протекторатом, Дорошенко мусив капітулювати.

Реферати

Ставлення Запорозької Січі до П.Дорошенка.

Петро Дорошенко і Кримське ханство.

Внутрішня політика П.Дорошенка. Життя П.Дорошенка в Московії. І.Сірко.

Джерела

1. Величко С. Літопис. - К., 1991.-Т.2.

2. Граб'янка Г. Літопис. - К., 1992.

3. Історія Русів. - К., 1991

Література

1. Апанович О.М. Запорозька Січ у боротьбі проти турецько-татарської агресії (50-ті - 70-ті роки XVII ст.). - К., 1961.

2. Борисенко В.Й., Заремба С.З. Україна козацька. - К., 1993.

3. Володарі гетьманської булави. - К., 1994.

4. Галактионов И.В. З истории русско-польского сближения в 50-60-х годах XVII века. (Андрусовское перемирие 1667.). - Саратов 1960.

5. Гетьмани України. Історичні портрети. Збірник. -К., 1991.

6. Драгоманов М.П Пропащий час: Українці під Московським царством (1654-1876). // Пам'ятки України. - К., 1991.-№ 1.

7. Полководці Війська Запорозького. Історичні портрети. - К., 1998. - Книга 1.

8. Смолій В.А., Степанков В.С. У пошуках нової концепції визвольної війни. - К., 1992.

9. Смолій В.А., Степанков В С. Правобережна Україна у другій половині XVII ст.: Проблема державотворення. - К., 1993.

10. Смолій В.А., Степанков В.С. Національно-визвольна революція. - К.1999.

11.Яворницький Д.І. Іван Дмитрович Сірко. – Дніпропетровськ, 1990.