84. Чому Станіслава оріховського називають «рисинським демосфеном» ті «сучасним цицероном»?

Серед філос. питань, які посідають чільне місце в його творчості, найбільшу увагу заслуговують політико-правові та історіософські. О.-Р. обстоює суспільно-договірне походження держави, принципи шляхетського парламентаризму, ідеї природного права, незалежність світської влади від церкви, певною мірою захищає інтереси третього стану, а іноді навіть низів суспільства. Природне право ставить вище від людських законів, які в разі потреби можна змінювати. Обґрунтовує характерні для гуманістичної етики принципи спільного блага (блага народу), патріотизму, служіння державі, підпорядкування приватних інтересів спільному добру. О.-Р. — один із перших європейських ідеологів освіченої монархії. Значне місце приділяв проблемі війни і миру.Обстоюючи гуманістичні погляди на історію, на місце і роль людини в іст. процесі, О.-Р. розглядає історію не як реалізацію наперед визначеного божественного припису, а як розгортання людської драми. На його переконання, "історик нічого не повинен вигадувати, а писати лише правду: не керуватися ні дружбою, ні ненавистю". В історичному знанні О.-Р. знаходить засіб пробудження самосвідомості народу, іст. пам’яті, виховання патріотичних почуттів. Себе вважав представником і укр. народу, і польської держави.

85. Чи був київ центром українського гуманістичного руху в період раннього українського відродження?нет

86. Чи формувався ранний український гуманізм під впливом Візантії и Італії? Да

87. Ідеалом я кої культури є «тримовна людина» - знавець грецької, латинської та європейської мов? доби Галицько-Волинського князівства

88. чи вважали вітчизняні гуманісти мудрість, розім і освіту головними рушійними силами історичного розвитку і суспільного прогресу? Да

89. Чи розробляли теорії природного права, суспільного договору. Освіченої монархії в укр. Культурі 16 ст Станіслав оріховський и Павло русін? Да

90. Чи був принцип суспільного блага(блага народу) найважливішім у ренесансному гуманизмі? Да

74. період розвитку гуманізму у країнах Північного Відродження не можна відокремлювати від фактору впливу італійського гуманізму. Однак неодмінними умовами виникнення тут гуманістичного руху були внутрішні стимули. Цей початковий етап характеризувався відсутністю сталого інтелектуального середовища. Гуманісти Північного Відродження цієї доби — це політичні чи церковні діячі, такі як Миколай Кузанський та Грегор фон Геймбург, для яких основою їхньої діяльності була боротьба за реформу у тій чи іншій формі, або представники патриціату імперських міст, такі як Сигізмунд Госсемброт та Іоганн Піркгеймер Старший, для яких тяжіння до гуманізму було сильнішим, ніж реальна можливість оволодіння філологічними знаннями. Тому вони виступають швидше як меценати, покровителі гуманістичного руху, ніж як гуманісти у власному сенсі цього слова. До 70-х pp. XV ст. цей період вичерпується. Він має характер лише «підступу» до гуманізму. Деякі з цих діячів навіть не володіли грецькою мовою. Проте вони вели свідому боротьбу за реформу освіти, за достовірність історичних знань та правильність граматики латинської мови. Завдяки їхній діяльності на наступному етапі гуманізму Пів-нічного Відродження була створена певна інтелектуальна атмосфера, у якій гуманістичний рух повністю оформився й визначилися його основні осередки.

90. Так.

Нашим гуманістам імпонував центральний принцип етики гуманізму — принцип спільного блага (блага народу), за яким патріотизм, служіння державі, суспільна активність ґрунтувалися на підпорядкуванні приватних інтересів спільному благу тощо. Вітчизняні гуманісти чи не першими в Європі проголошували, що благо народу є найвищим законом і метою державної влади; розробляли ідею природного права, яке, вважали, є вищим за людські закони, що їх при потребі можна й змінювати.