Висновок:

Вихід з товариства – безумовне волевиявлення учасника, спрямоване на припинення корпоративних правовідносин між учасником і товариством. Закони або підзаконні акти не встановлюють порядок реалізації учасником права на вихід. Тому, щоб уникнути в подальшому судових спорів, як на мене, його необхідно визначати в установчих документах товариства.

При цьому, слід враховувати, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю вправі в будь-який час реалізувати своє право на вихід. Мотиви виходу для товариства не мають правового значення.

У сучасних умовах багато хто хоче з користю для себе вийти з небажаного бізнесу. Як правило, основним завданням для учасника, який бажає вийти зі складу ТОВ, є отримання справедливої компенсації вартості його частки. У цьому сенсі велике значення має вміння правильно підібрати момент прощання з товариством. І найчастіше таке вміння залежить не тільки від інтуїції або вдалого прогнозування якихось ринкових процесів, але й від належного тлумачення та застосування відповідних законодавчих норм.

Отже, можна констатувати, що в питаннях виходу з товариства з обмеженою відповідальністю саме бажаючі з користю для себе покинути ТОВ мають беззаперечну перевагу, оскільки вони завжди можуть підібрати підходящий момент для виходу. Що стосується самого суспільства, то воно не тільки не має права перешкоджати реалізації права учасника на вихід, але і має виконати всі зобов'язання перед останнім, а також пройти ряд бюрократичних процедур.

Результати проведеного узагальнення свідчать про тенденцію різкого зростання кількості корпоративних спорів на фоні відсутності детального та ефективного законодавчого регулювання корпоративних відносин. Це обумовило наявність помилок та неоднакової практики застосування господарськими судами матеріального та процесуального права при розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин, а також значний відсоток скасованих та змінених судових рішень.

Розглянуті проблеми дають підстави стверджувати, що в сфері регулювання корпоративних правовідносин існує ціла низка прогалин, які потребують врегулювання на законодавчому рівні, але в той же самий час не забуваємо про те, що теорія не завжди поєднується з практикою, тож позитивний результат виходу із товариства також залежиться виключно від дій самого заявника.

Особисто на мою думку, зважаючи на ряд перелічених умов, дані питання ще довго залишатимуться відкритими.

Список використаної літератури:

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року №435- ІV (зі змінами та доповненнями);

2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 № 436-IV (зі змінами та доповненнями);

3. Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року № 1576-12 (зі змінами та доповненнями);

4. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15 травня 1992 року № 755 (зі змінами та доповненнями);

5. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедури започаткування підприємництва» від 21 квітня 2011 року № 3263-VІ;

6. Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо кількості учасників товариства з обмеженою відповідальністю» від 12 травня 2011 року N 3326-VI;

7. Лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва прийнято «Про момент виходу учасника зі складу товариства з обмеженою відповідальністю» від 18 червня 2009 року № 7184;

8. Постанова Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» № 13 від 24 жовтня 2008 року;

9. Бєліков О.О., Грайворонський А.В., Хольченков О.М., «Великий рейдерський словник. Превентивні методи захисту, або як протистояти рейдерському захопленню», «Юстініан», Київ, 2009 рік;

10. Луць В.В., «Корпоративне право України. Підручник», «Юрінком Інтер», Київ, 2010 рік;

11. Смітюх А.В., «Корпоративне право у схемах: Навчальний посібник», Київ, 2011 рік;

12. Максим Услистий, «Вихід єдиного учасника господарського товариства», видання «Правовий тиждень», № 46-47, 29 листопада 2010 року.

16