Регулювання запасів

Важливе значення для підтримування поточних запасів на на­лежному рівні має система регулювання запасів. На вибір системи регулювання впливає багато факторів, і передовсім величина по­треби у матеріалах, регулярність запуску у виробництво, форма постачання тощо. Регулювання запасів може здійснюватися за си­стемами «максимум-мінімум», «стандартних партій», «стандартних інтервалів» тощо.

У нас найбільш відома система «максимум-мінімум», згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімаль­ну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість. Для забезпечен­ня цих умов замовлення на чергову поставку матеріалів видається за такої величини поточного запасу, якої вистачить для роботи аж поки замовлений матеріал надійде. Ця величина запасу називаєть­ся «точкою замовлення» (Т_з) та обчислюється за формулою:

Т_з = З_підг + З_стр + Д × t_з , (8.16)

де t_з - час у днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів.

Між величиною партії сировини (матеріалів, напівфабрикатів), що закуповуються і величиною виробничого запасу існує певна залежність. Можна закупити велику партію сировини, що вистачить на цілий рік для безперервного виробничого процесу, а можна зробити, наприклад, лише дві закупки на рік і тоді запасів матеріально-технічних ресурсів вистачить лише на півроку (див.рис.8.7). Тобто підприємство стає перед дилемою: чи робити закупки частіше, зменшуючи при цьому величину самої закупки, чи робити закупки рідше, збільшуючи при цьому їхню величину. Цю дилему більш детально формулюють за допомогою, так званих, двох умов оптимального постачання.

І ІІ

Рис.8.7. Залежність між величиною партії сировини (матеріалів, напів-

фабрикатів), що закуповується і величиною виробничого запасу

І умова оптимального постачання

Чим більшою є партія сировини, що закуповується, тим більшою є величина середньорічного запасу і величина витрат по складуванню (виплата відсотків за кредит, втрати при транспортуванні і зберіганні, орендна плата за складські приміщення тощо).

Якщо не враховувати витрат на розміщення замовлення на постачання і на доставку закупленої партії, то підприємству вигідніше вести постачання більш дрібними партіями, щоби мінімізувати витрати по складуванню.

Іі умова оптимального постачання

На практиці підприємство майже завжди несе витрати, що пов'язані з розміщенням замовлення, прийманням закуповуваних товарів, контролем за проходженням рахунків тощо. Сума таких витрат по обслуговуванню закупок в розрахунку на одну партію, як правило, буває приблизно однаковою, що спонукає підприємство до закупівлі більш крупних партій.

Виходячи з вищенаведених умов постачання можна зробити висновок, що для того, щоби знайти оптимальну величину постачання, необхідно визначити таку величину закупівельної партії, а тим самим і визначити кількість закупівельних у даний період часу партій, при яких сума витрат по складуванню і обслуговуванню закупок була би мінімальною. Розрахунок оптимальної величини закупівельної партії можна провести аналітичним способом за допомогою, так званої, формули Вільсона:

Q = , (8.17)

де Q – оптимальна величина закупівельної партії сировини                      (матеріалів);      

     m - річний обсяг закупівельних товарів в натуральних показниках;

          о - витрати по обслуговуванню закупок в розрахунку на одну                      партію;

         k – ціна франко-склад покупця за одиницю товару;

          r – витрати на складування у відсотках від вартості середньорічного                      виробничого запасу. Визначається у вигляді десятинного дробу                     (10%=0,10).