Технологія вирощування олійних культур

Мета: встановити значення виробництва, визначити особливості і засвоїти технологію вирощування олійних культур на прикладі соняшника.

Олійні культури вирощують на насіння, яке містить рослинну олію. З олійних культур в Україні поширені соняшник, арахіс, кунжут, соя, льон олійний, гірчиця, ріпак, рапс.

Рослинні олії мають велике значення для народного господар­ства, їх використовують для виготовлення маргарину, мила, лаків, оліфи, фарб, а також у консервній, кондитерській, металообробній, електротехнічній та інших галузях промисловості. Олія, яку використовують для харчування, повинна містити не­багато вільних жирних кислот. Якість олії, яку використовують для виготовлення мила, визна­чається числом омилення. Число омилення стано­вить 160—200.

Деякі рослинні олії, приєднуючи кисень повітря, висихають і перетворюються в тверду еластичну масу. Здатність олії висихати є цінним показником її якості і визначається йодним числом, тобто кількістю грамів йоду, який витрачають для окислення 100 олії. Чим більше йодне число, тим більш схильна олія до висихання. За здат­ністю до висихання рослинні олії поділяють на три групи.

До висихаючих (йодне число понад 130) належить льняна, рапсова, рижієва олії. Використовують їх здебільшого для технічних цілей.

Напіввисихаючі олії (йодне число від 85 до 130) —соняшнико­ва, ріпакова, гірчична та ін. Використовують переважно для харчування.

Невисихаючі олії (йодне число менше 85) — арахісо­ва, оливкова. Використовують їх у медицині та для технічних потреб.

Вміст та якість рослинної олії в насінні різних олійних культур неоднакові.

Соняшник в Україні основною олійною культурою. З цієї культури виробляють 75 % рослинної олії.

Олія соняшнику має високі смакові якості і використовується здебільшого як продукт харчування, а також для виготовлення риб­них та овочевих консервів, кондитерських виробів, у хлібопекарсь­кій промисловості. Соняшникова олія є сировиною для виробництва маргарину.

Побічним продуктом промислової переробки соняшнику є маку­ха і шрот, які є цінним протеїновим кормом для тварин З лузги насіння соняшнику виробляють етиловий спирт, кормо­ві дріжджі, фурфурол. Зелену масу його згодовують великій рогатій худобі, силосують. Соняшник — цінна медоносна культура, з 1 га бджоли збирають до 80 кг меду.

Біологічні особливості, сорти і гібриди. Соняшник належить до родини айстрових. Коренева система його стрижнева, добре розвинена, проникає в грунт на глибину до 150—250 см. Стебло висотою 120—200 см, пряме, переважно не гілкується, округле або ребристе, вкрите шорсткими волосками, виповнене губчастою паренхімою. Об'єднує понад 50 видів. У культурі використовують один вид — со­няшник культурний, який поділяють на два підвиди: польовий і декоративний. Польо­вий підвид об'єднує поширені у виробництві форми і сорти чотирьох різновидностей: дрібнонасінний, або олійний, великонасінний, або лузальний, гігантський, або кормо­вий, та довгонасінний, або вірменський. До дрібнонасінної різновидності належать сор­ти, які вирощують в Україні. Всі сорти олій­ного напряму. Насіння соняшнику починає проростати при температурі 4—6 °С. Сходи соняшнику витри­мують короткочасні зниження температури до мінус 8 °С. У фазі цвітіння та в наступні періоди розвитку оптимальна температура для соняшнику — 25—27 °С. При температурі вищій за 30°С ріст і розвиток соняшнику пригнічується. Найбільш чутливий соняшник до низьких температур у фазі цвітіння (приморозки 1—2 °С пош­коджують листки і квітки).

Вимоги до вологи у соняшнику високі. Транспіраційний коефіці­єнт становить 450—670. Витрати вологи протягом вегетації нерівно­мірні. Соняшник — світлолюбна культура.

Найбільш придатні для соняшнику різні типи чорноземів, каш­танові та сірі опідзолені грунти. Непридатні для соняшнику піща­ні, засолені і дуже кислі грунти. Погано росте він також на важких глинистих грунтах. Соняшник вимогливий до вмісту в грунті поживних речовин. З урожаєм 20 ц/га насіння та 50 ц/га стебел він виносить з грунту 110 кг азоту, 50 кг фосфору, 250 кг калію.

В Україні найбільш поширені такі сорти та гібриди соняшнику: сорти — Армавірський 3497 поліпшений, ВНИИМК 6540 поліпше­ний, ВНИИМК 88883 поліпшений, Донський 60, Кіровоградський 11, Лідер, Одеський 63, Первенець, Харківський 50, Ювілейний 60; гіб­риди— Одеський 105, Одеський 122, Одеський 123, Одеський 96, Польовик, Харківський 49.

Інтенсивна технологія вирощування соняшнику.

Місце в сіво­зміні. При розміщенні соняшнику в полях сівозміни слід мати на увазі те, що соняшник вирощувати на тому самому полі слід не раніше як через 7—8, а то й через 8—10 років. У полях сівозміни необхідно систематично знищувати бур'яни. Кращими попередниками для соняш­нику є озима пшениця, кукурудза, зернобобові.

Обробіток грунту. Завдання обробітку — знищення бур'янів, на­громадження і зберігання вологи в грунті та запобігання ерозії. Система обробітку грунту передбачає лущення стерні і глибоку оранку.

На полях, засмічених однорічними бур'янами, проводять 2—З дискових лущення на глибину 6—8 або 8—10 см, а потім оранку. Перше лущення проводять слідом за збиранням попередника, нас­тупні - в міру появи бур'янів. Їх знищують культивацією на глибину 8—10 см з одночасним боронуванням.

Глибина основного обробітку на грунтах, які не ущільнюються і не запливають, становить 20—22, на важких грунтах — 25—27 см. При засміченні поля багаторічними коренепаростковими бур'янами проводять лущення важкими дисковими боронами або лемішне лущення на глибину 10—12 см і після пов­торного відростання бур'янів — оранки на глибину 27-30 см.

У районах поширення ерозії ефективне роз­пушування грунту плоскорізами із залишенням стерні на поверхні поля і на глибину 22—25 см культиваторами-глибокорозпушувачами. При поширенні водної ерозії основний обробіток передбачає оранку впоперек схи­лу, боронування зябу, щі­лювання тощо.

Поверхню грунту вирівнюють волокушами, вирівнювачами під кутом 45° до напряму оранки. Це забез­печує якісне внесення гербіцидів та рівномірне загортання насіння.

Удобрення. Соняшник добре реагує на внесення добрив. Дове­дено, що найбільш ефективне під цю культуру азотно-фосфорне добриво. Основне добриво вносять восени перед оранкою спеціальними розкидачами.

Ефективне під соняшник внесення органічних добрив, зокрема перепрілого гною з розрахунку 25—40 т/га, і половинної дози міне­ральних добрив.

Використання гербіцидів. Найбільш ефективний та стійкий на посівах соняшнику гербіцид трефлан (аналог нітрану). Вносять гербіциди з роз­рахунку 1,25—1,5 кг/га діючої речовини, або 5—6 кг/га за препара­том. Вносять гербіцид до сівби соняшнику і негайно загортають йо­го в грунт.

Для боротьби з однорічними бур'янами використовують також прометрин (1,5—2,5 кг/га). Вносять його до або після сівби соняшнику, але обов'язково до з'явлення сходів.

Сівба. Для програмованої сівби використовують здорове, відкаліброване за розмірами та питомою масою насіння, зі схожістю близько 92 %, вологістю 10 %, масою 1000 шт. 65—90 г. Гли­бина загортання насіння — 5—7 см. Густота посівів становить до 50 тис. на 1 га. Сівбу соняшнику починають при прогріванні грунту на глибині загортання насіння до 10—12°С. Висівають його пунктирним спо­собом з шириною міжрядь 70 см. Розрив у часі між передпосівним обробітком грунту і сівбою має бути мінімальним. Після сівби обов'язкове коткування кільчасто-шпоровими або кільчасто-зубчас­тими котками.

Догляд за посівами. При інтенсивній технології вирощування догляд за посівами соняшнику звичайно не проводять. Якщо з'являється багато бур'янів, їх слід знищити до- або післясходовим боронуванням чи культива­цією міжрядь при висоті рослин соняшнику 40—50 см.

Урожай соняшнику підвищується при розміщенні на його по­сівах пасік. Крім того, запилення рослин бджолами зменшує само­запилення квіток у кошиках, пустозерність тощо. Пасіку вивозять на посіви з розрахунку 1—2 бджолосім'ї на гектар.

Збирання врожаю. Урожай у південних районах вирощування збирають при настан­ні господарської стиглості. Зовнішньою ознакою господарської стиглості є побуріння основної маси кошиків. Вологість насіння на час збирання звичайно становить 18—20 %. У північних та східних районах України з несприятливими погодними умовами у період наливання насіння (коли вологість його на корені вже не зменшу­ється) збирання можна починати при вологості насіння 20—25 %. При цьому технологія передбачає негайне очищення та сушіння насіння.

Для підсушування рослин і насіння соняшнику проводять деси­кацію. Передзбиральну десикацію проводять через 35—40 днів після початку масового цвітіння при вологості насіння 30-35 %. Для цьо­го використовують хлорат магнію (20 кг/га) та реглон (2—3 л/га). Десиканти розчиняють у воді з розрахунку 100 л/га і обробляють посіви за допомогою сільськогосподарської авіації. Збирання вро­жаю починають після обробки хлоратом магнію через 7—10, реглоном — через 5—6 днів. Цей прийом зменшує вологість насіння на 10-12 %.

Збирають соняшник зернозбиральними комбайнами, обладнани­ми спеціальними пристроями для збирання соняшника. Такі комбайни збирають на­сіння, кошики, зрізують та подрібнюють стебла, розкидають їх по полю. Ворох відразу очищають на зерноочисних агрегатах ЗАВ-20, ЗАВ-40. Насіння соняшнику підсушують до 12, а те, що зберігати­муть,— до 6—7 % вмісту вологи.

Завдання: складіть схему послідовних операцій при вирощуванні соняшнику.

Питання: 1. Значення олійних культур. 2. Біологічні особливості соняшника. 3. Передпосівний обробіток ґрунту. 4. Особливості підготовки насіння і висіву соняшнику. 5. Внесення добрив при вирощуванні соняшнику. 6. Боротьба бур'янами, використання гербіцидів. 7. Особливості збирання соняшнику.