4.7. Звертання

Кожна людина є чутливою до приязного

звертання, приємної розмовної манери

й невимушеної поштивості…

(Ф. Честерфілд)

Очевидно, кожному доводилося відчувати мовний дискомфорт за необхідності правильного вибору звертання, особливо до людини незнайомої. Та й самі ми часто не задоволені, коли до нас звертаються не так чемно, як того хотілося б: Гей, хлопцю! Дівчино! Ви, в окулярах, до вас звертаються! У нашому двомовно-суржиковому середовищі типовими є звертання Мужчина! Женщина! Молодой человек! Гражданочка! Дамочка! та ін. Це в нашому середовищі. А як бути з іноземцями в їхньому лінгвокультурному просторі? Усе не так просто, оскільки звертання заряджені особливою конотацією, і від правильного вибору регістру цієї конотації інколи залежить успіх подальшого спілкування в цілому. Англійський письменник і філософ С. Смайлс із цього приводу зауважив:

Брутальне й різке звертання зачиняє перед нами всі двері й усі серця, а люб’язне, чемне, пристойне слугує талісманом, перед яким розчиняються всі двері й усі серця як старих, так і молодих людей.

Як невід’ємний складник мовленнєвого етикету, звертання дають можливість не тільки виявити певне ставлення до оточуючих, але і визначити соціокультурний контекст спілкування в той чи інший період історичного розвитку. Відносно недавно радянський штамп звертання товариш був звичним, проте зараз це слово сприймається зовсім інакше. Однак еквівалентне англійське comrade і дотепер є офіційною формою звертання у лейбористській партії Великобританії, заснованій у 1900 році, а також у лівих партіях країни. Вітчизняні комуністи і соціалісти також продовжують називати одне одного товаришами, відгукуючись разом з тим і на пані та панове з боку решти сучасних українців.

Товариш (рос. товарищ), увійшовши до мови разом із радянською владою, стало маркером, словом-знаком нової суспільно-класової ери. Новий соціальний статус звертання створив гарні умови стилізації та іронічного його використання, як, наприклад, у поемі О. Блока «Дванадцять»:

Что нынче невеселый,

Товарищ поп?

Або в такому контексті:

… Показался гражданин. Именно гражданин, а не товарищ, и даже – вернее всего – господин. Ближе – яснее – господин…

(М. Булгаков, «Собачье сердце»)

Пані та панове! або рос. Дамы и господа! перегукуються з типовим англійським кліше Леді і джентльмени! (Ladies and gentlemen!). Члени британського парламенту за традицією називають одне одного поважним джентльменом або леді (honourable gentlemen/lady). Британське суспільство, де зберігається монархія, потребує знання офіційного звертання до монаршого оточення, яке іноді буває цілком доступним для журналістів та просто пересічних громадян. Так, до королеви належить звертатися Your Majesty (Ваша величність), до членів королівської родини – Your Royal Highness (Ваша королівська високість), можна й просто Sir, якщо це чоловік; вираз Уour Highness (Ваша високість) стосується вже племінників, племінниць, кузенів (двоюрідних братів і сестер) монаршої особи. Звертання Your Grace (Ваша світлість) вважається офіційним щодо герцога або герцогині, а також архієпископа англіканської церкви. Це ще неповний перелік звертань, незнання яких категорично заборонено у Великій Британії.

Говорячи про національні особливості звертань, не можна не згадати й про загальновідоме протиставлення займенників ти/Ви в значенні ввічливості в українській, російській та деяких інших європейських мовах. Пригадуєте в О. Пушкіна рядки з віршу «Ти і ви»:

Пустое вы сердечным ты

Она обмолвясь заменила…

І промовистий кінець цього віршу:

Я говорю ей: как вы милы!

И мыслю: как тебя люблю!

Зауважимо, що становлення так званого ввічливого Ви в історії східнослов’янських мов відбулося відносно недавно. У другій половині ХІХ століття М.Г. Чернишевський, російський письменник і громадський діяч, писав стосовно мовного етикету в царській Росії:

Поза цивілізацією людина байдуже розмовляє однаковим займенником з усіма іншими людьми. Наш мужик називає однаково «ти» і свого брата, і пана, і царя. Починаючи поліруватися, ми робимо різницю між людьми на «ти» і «ви». За грубих форм цивілізації «ви» здається нам дорогоцінним подарунком людині, з якою ми розмовляємо, і ми дуже скупі на таку пошану. Але чим освіченішими стаємо ми, тим ширшим стає коло «ви» … Разом із особовими займенниками другої особи … проходить фази розвитку й уся манера поводження.

Як точно підмічено! Особові займенники другої особи і дійсно вказують на зрілість «манер поводження» людини. Усі ми є свідками того, як маленькі діти байдужі до цих займенників або неохоче підкоряються необхідності розрізнювати ти і Ви стосовно дорослих.

За висновками українського мовознавця В.П. Пономаренка, в італійській мові теоретично система займенникових форм є доволі прозорою: tu (ти) voi (ви) і Lei (Ви). Але при цьому треба враховувати цілу низку різноманітних нюансів. З одного боку, існує елементарне протиставлення нейтрального tu (ти) і ввічливого Lei (Ви): E mi dia lei; ha cfpito? Ma guarda se voglio sentirmi dare del tu a uno scemo simile (К. Кассола) // І кажіть мені «Ви», зрозуміло? Щоб мені тикав отакий дурень? (обурена служниця повчає юнака – сина багатих господарів).

З іншого боку, характерною комунікативною особливістю італійців є широке вживання першої форми tu (ти). Навіть до керівників найвищого рангу інколи звертаються tu. Із сучасних ЗМІ відомо, наприклад, що так звертався колишній прем’єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі до свого російського колеги Володимира Путіна.

За власними спостереженнями В.П. Пономаренка, італійці досить часто і швидко, звичайно ж із дозволу співрозмовника, переходять на ти. Значно частіше, ніж ті самі французи. Трапляється навіть так, що вони чергують або змішують у звертанні до особи нейтральну і ввічливу форми. Із цього випливає, що семантична різниця між італійськими tu (ти) і Lei (Ви) в сучасній мові не абсолютно чітка – майже, як в іспанській мові.

Заради справедливості нагадаємо, що однією з особливостей радянського стилю спілкування керівників з підлеглими було активне вживання «ти», незважаючи на вікову різницю між ними. Очевидно, керівники думали, що таким чином вони «наближують себе до народу», спрощують спілкування і т.д. Насправді найчастіше це виглядало як приниження людей, які зі свого боку не могли дозволити навіть натяку на таке панібратство. На жаль, і зараз залишилося ще чимало таких «тикаючих» начальників.

Східні мови послуговуються набагато складнішою системою розгалуження різних звертань. Наприклад, у японській мові є майже п’ятдесят (!) різних синтаксично оформлених кліше, які використовуються для звертань до різних за віком і статусом людей.

Кожне звертання в певному контексті (дискурсі) наповнюється своєрідними смисловими нюансами, які варто не тільки знати, а й навчитися відчувати інтуїтивно. Наші студенти не завжди будуть задоволені, якщо навіть набагато старші викладачі будуть називати їх дітьми, хлопчиками, дівчатками і т.ін. Так само англійською не рекомендують уживати слова girl, boy стосовно підлітків старше 13 років. Щодо старшого покоління, або людей похилого віку, як у нас стало прийнятим говорити, словосполучення elder person вважається ввічливим на фоні elder, eldery, senior; термін senior sitizen офіційно вживається відносно людей, яким більше 65 років.

Декілька слів про містерів, міс і місіс, які з англійської поширилися в інші мови світу. Щодо Mr (скорочене mister) – тут все зрозуміло. Це офіційне звертання до, як правило, офіційної особи. До цього в листах додається також Dear, що означає не «дорогий», як можна подумати, а «шановний». А от до жінок краще звертатися не Miss i не Mrs (mistress), а просто Ms, яке можливе як для заміжніх, так і незаміжніх жінок, так само, як і Mr, яке не вказує на сімейний стан чоловіка. До речі, скорочена форма Ms є результатом перемоги жінок-феміністок за свої права у 70-х роках минулого століття.

Мовний етикет українців неоднорідний на всій території держави. У Західній Україні традиційно зберігаються більш шанобливі форми звертань. Звичним там є звертання не тільки до старших, а і до рідних батьків на Ви:

Ще і мати не вставали

І до мене не гукали:

- Вставай, синку!

Ще і батько не вставали

І до мене не гукали:

- Ходім, хлопче!

(Л. Кисельов)

Ввічливе Ви для українців не завжди збігається зі справжнім ставленням до інших. Колоритні фольклорні звертання до кума є тому підтвердженням: Куме Андрію, не будьте свинею, коли вас люди величають!

Щодо поширених не тільки на Заході, а тепер уже на всій території України панських звертань (те саме в Росії, де майже всі з товарищей зробилися господами), то це той випадок, коли мові довіряти не можна. Це велика соціальна проблема. Тут доречними видаються слова Ж.-Ж. Руссо: «Де немає господаря, там усі бувають господарями; де всі пани, там усі бувають рабами».