23. Українська література та книгодрукування у другій половини XVII-xviiі ст.

ЛІТЕРАТУРА

Публіцистично-богословські твори

Рік

Автор

Назва

Стисла характеристика

1655 р.

Йоаникій Галятовський

"Ключ розуміння"

Збірник проповідей

1676 р.

Лазар Баранович

"Нова міра старої віри"

Відповідь на єзуїтську книгу "Стара віра"

1689-

1705 рр.

Димитрій Туптало

Четьї-Мінеї

У чотирьох томах; упорядкування житій святих. Власне, перша енциклопедія для православного світу

"Руно зрошене"

Збірка переказів про дива ікони Богородиці Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря

Українська літописна та історична проза

Найвідоміші пам'ятки

Рік

Автор

Назва

Стисла характеристика

1672-1673 рр.

Феодосій Софонович

"Хроніка з літописів стародавніх"

У передмові до твору автор наголошував на своєму бажанні простежити від витоків історію Панства Руського, тобто, Русько-української держави. "Хроніку...", написану українською мовою, надруковано було лише 1922 р.

1674 р. в друкарні Києво-Печерського монастиря

Написаний, як вважають дослідники, економом Києво-Печерської лаври Пантелеймоном Кохановським

"Синопсис"

Єдиний історичний твір, що вийшов друком за тих часів. Йому судилася слава першого підручника з історії. Про популярність твору свідчить той факт, що друге видання вийшло друком 1678 р., а ще за два роки книгу перевидали втретє. Загалом "Синопсис" витримав близько 30 видань.

Козацькі літописи

Найвідомішим явищем історичної літератури першої половини XVIII ст. стали козацькі літописи.

Літопис Самовидця

Автором вважають Романа Ракушку-Романовського, військового та політичного діяча часів Руїни.

Найдавніший з-поміж великих козацьких літописів. У ньому описуються події від 1648 р. по 1702 р. Твір написаний українською мовою, близькою до народної (ймовірно, 1702 р.). Поширювався у списках.

Джерелами були різні документи, книги й літописи, свідчення сучасників та очевидців подій.

Автор позитивно ставиться до Визвольної війни, подає хрестоматійну картину її причин, однак не схильний ідеалізувати цю війну та її вождів. Самовидець не сприймав союзу Б.Хмельницького з Іслам-Ґіреєм ІІІ, був пригнічений тяжкими жертвами і спустошеннями України часів Руїни. Чимало уваги він приділяє і запорозькому козацтву, насамперед І.Сірку, але його ставлення до запорожців є стриманим.

Літопис Григорія Граб'янки

У зв'язку зі збільшенням освічених людей зростав попит і надруковану продукцію. Найбільшим видавничим центром залишалася друкарня Києво-Печерської лаври. Крім богослужбових текстів і молитовників, вона випускала твори тогочасних українських письменників, таких як Іоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський, Дмитро Туптало. Друкарня Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря випустила у світ проповіді й вірші Лазаря Барановича, ряд творів Іоана Максимовича.

В українській друкованій книзі склалися свої традиції, зокрема у мистецтві оформлення. Особливого розвитку набула гравюра. У Києво-Печерській друкарні працювали гравери Мігура, Тарасевич, Щирський, які створили свою школу.

З 20-х років XVIII ст. російський уряд поставив над Київською і Чернігівською друкарнями суворий цензурний контроль Синоду. Дозволялося лише передруковувати старі церковні книги, та й те за умови не відрізнятися від російських ні змістом, ні мовою. Укази про цензуру книг, виданих в Україні, засвідчили не тільки перехід уряду до цілеспрямованої політики зросійщення, але й свідоме прагнення перетворити Україну в провінцію. З того часу друкарні, які раніше дбали про розмаїття своєї продукції, могли займатися лише розмноженням церковнослов'янських текстів. Показово, що в 1745 р. такий впливовий діяч, як префект Києво-Могилянської академії Мануїл Козачинський, не зміг опублікувати свої твори у Києві: його п'єса "Благоут-робіє Марка Аврелія" і трактат "Філософія Арістотелева" вийшли у Львові. Книги київських авторів іноземними мовами друкувались у Вроцлаві. Зокрема, у 1744р. побачив світ збірник латинських творів Ф. Прокоповича.

Погіршились умови діяльності видавців і на західноукраїнських землях, хоча цензурний контроль тут стосувався лише змісту, а не мови. Львівська друкарня випускала переважно старі богословські книги. З 30-х років XVIII ст. відновила роботу Унівська друкарня і почала свою діяльність Почаївська. Хоча ці осередки належали монастирям, іноді вони друкували і світські книги. Рівень таких видань був невисоким, та вони все ж залучали до регулярного спілкування з книгою ширші кола читачів.

Багато творів словесності поширювалося в усній або рукописній формі. Саме XVII—XVIII ст. стали періодом розквіту українського фольклору і небаченого раніше збагачення тематики, жанрів рукописної книжності. Найвизначніші фольклорні твори розкривають історичну свідомість народу. Через фольклор погляди і оцінки, що побутували в народному середовищі, проникали і в писемність. Так, "козацькі літописи" (Самовидця, Григорія Грабянки, Самійла Величка) відображають погляди козацької старшини, а монастирські хроніки — погляди духовенства. Внутрішні суперечності пам'яток історіографії сприяли використанню їх представниками різних соціальних кіл у своїх інтересах.

Ідеї громадянського гуманізму яскраво виявилися в ораторсько-учительській прозі другої половини XVII ст. Серед її представників — Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський, Варлаам Ясинський, Дмитро Туптало.

У другій половині XVII—XVIII ст. в українську літературу проникає класицизм. Він проявляється у шкільній драмі, панегіричній поезії. Класицизм в Україні зазнав впливу бароко. Характерним втіленням бароко в українській поезії є збірка "курйозних віршів" Івана Величковського та деякі вірші Григорія Сковороди.

Вершина давньої української літератури — творчість Григорія Сковороди. Ідеї істинності життя — у "сродній" праці, палке прагнення бачити в Україні людей "із світлим розумом і гарячим серцем", прославлення борців за волю — такі загальні напрями спадщини поета-патріота, якого "світ ловив, та не спіймав".