Розвиток наукових досліджень в 1945—1970 рр.

Розвиток теорії соціальної роботи в повоєнні роки здійснювався в контексті подальшої полеміки між представниками діагностичної та функціональної шкіл. Х. Перлман здійснила спробу синтезувати ці підходи, запропонувала в якості нової моделі індивідуальної роботи "Метод вирішення проблем". Підхід Х. Перлман ґрунтувався на тому, що допомога клієнту складається з двох провідних компонентів: процесу допомоги і особистісних ресурсів індивіда. Розглядаючи рішення проблеми клієнта у вузькому сенсі, на рівні його запиту, дослідник пропонує розвивати мотивацію клієнта, його здібності до діяльності, збільшувати його особистісні ресурси. Таким чином, істотним поняттям її теоретичного підходу є такі, як проблема, процес, ресурси.

Під проблемою розуміється ситуація, за якої індивід не здатний реалізувати особисті потреби і це ускладнює його функціонування. Під процесом - повторювана послідовність діяльності, котра приводить до змін в доцільному напрямі проблем клієнта. Процес здійснюється в суб'єкт-суб'єктній взаємодії соціального працівника та клієнта. На рівні технології цей процес взаємодії зводиться до таких основних процедур:

1. ідентифікації проблеми клієнта і тих подій, які її викликали;

2. взаємне переконання клієнта і соціального працівника в правильності попереднього розуміння проблеми;

2. огляд і аналіз інформації;

3. складання плану взаємодії, його реалізація і еволюція.

У 60-ті рр. розгорнулася дискусія щодо реального внеску соціальної роботи в суспільну ситуацію. Критика стосувалася як індивідуалізованого підходу до допомоги в окремих випадках, так і напрямків у роботі в цілому. Йшлося про так звану "нову предметність", мету, інституціональних і політичних межах соціальної робочим та її внеску в гармонізацію суспільства.

Класичні теорії були частково відсунуті в бік психологічними теоріями і прийомами. Набір технологій було доповнено діагностичними і лікувальними методами і збагачений за допомогою залучення терапевтичної роботи. Поряд з методами короткострокового лікування кризового втручання при наданні одноразової допомоги дискутувався і метод підтримуючого довготривалого контакту, який ґрунтується на концепції системної роботи з сім'єю. Таким чином, соціальна робота набула все більш структурованого характеру.

Наприклад, розвиток теорії соціальної роботи в США відбувався за трьома напрямками: теоретичний розвиток традиційних методів; розвиток комплексного підходу, що поєднує теорію і практику в єдину систему; розробка спеціальних підходів до специфічних груп клієнтів.

Дж. Конопка, Х. Нортон, Р. Перлман починають пошук загальних основ, що б дозволило усвідомити практичні установки всіх видів соціальної роботи. Дискусії, які відбувалися в цей час, ввели до понятійного ряду теорії процесу допомоги поряд з такими поняттями, як "лікування", "діагноз", поняття "оцінка" та "інтервенція".

В той же час активізується розробка теорії соціальної роботи, котра безпосередньо виходить на практику; були висвітлені різноманітні аспекти підготовки спеціалістів, формуються базові підходи до бажаних умінь і навичок, розглядається зв'язок теорії та практики. Набувають подальшого розвитку такі проблеми соціальної роботи, як соціальне функціонування, професійна оцінка, акції інтервенції, процеси індивідуалізації та інші.

Саме в цей час починають складатися інтегровані підходи до теорії і практики соціальної роботи, в тому числі адаптуються підходи, які були розроблені в трансактному аналізі, раціональній терапії, в підходах модифікації поведінки. Саме тоді підводяться підсумки розвитку теорії і практики соціальної роботи, які були досягнуті до цього часу, здійснюється відповідний аналіз основних концепцій і методів. З 70-х рр. у світовій літературі з проблем соціальної роботи загальновизнаним вважаються такі методи: метод індивідуальної роботи ; метод групової роботи ; суспільна робота (з загалом); соціальне адміністрування і планування.

В подальші десятиріччя дослідниками різних країн, як було уже зазначено, здійснювалися численні спроби інтегрувати ці різноманітні методи роботи, підвести під них єдину практичну базу. Складна дійсність, в якій доводиться здійснювати роботу соціальному працівнику, вимагала такої науково-обґрунтованої методики, яка б дозволяла комбінувати різноманітні методи роботи. Не вузька спеціалізація в одному методі, а універсальність, уміння погоджувати різноманітні методи, наприклад, в періоди спаду економіки, коли соціальні проблеми торкалися значної кількості людей. Саме комплексний підхід до практики дозволяв соціальним працівникам впоратися з багатьма проблемами членів суспільства. Навпаки, в періоди стабілізації, як зазначається в літературі, потреба в соціальних службах зменшується, соціальні працівники обмежувалися приватною практикою і вузькою спеціалізацією.

Нам необхідна теорія, зазначали шведські вчені Г. Берндлер і Л. Юнссон, здатна інтерпретувати як аналіз, так і зміни зовнішніх і внутрішніх факторів в життєвих ситуаціях клієнта і завдяки якій можливо було б поєднати індивідуальну точку зору з сімейною і суспільною.