Сфери діяльності і зайнятість соціальних працівників

У літературі, яка присвячена зарубіжному досвіду, практичну соціальну роботу поділяють на роботу загального профілю і спеціалізовану.

Соціальна робота загального профілю передбачає три сфери:

1. соціальна терапія на індивідуально-особистісному і сімейному рівнях з метою соціальної адаптації і реабілітації індивіда в контексті оточуючого середовища;

2. соціальна робота з групами, котрі можуть бути класифіковані за віком (дитячі, молодіжні, літні), за статтю, за захопленнями або схожими проблемами (групи колишніх військовослужбовців, медичних працівників тощо);

3. соціальна робота в общині, за місцем проживання, орієнтована на поширення мережі послуг, стабілізацію общинних зв'язків, створення сприятливого психологічного клімату в місцях проживання людей, а також сприяння різноманітним локальним ініціативам, організацію взаємодопомоги.

В усіх країнах розвинена і спеціалізована соціальна робота, якою опікуються фахівці у сфері праці і зайнятості, охорони здоров'я, медично-реабілітаційних служб, закладах освіти, будинках для осіб похилого віку, пенітенціарних закладах, збройних силах.

Соціальна політика визначає пріоритетні сфери діяльності соціальних служб. Ці пріоритети змінюються в залежності від конкретних умов соціально-економічного розвитку тієї або іншої країни. В 1957 р. в США Рада з Освіти в сфері соціальної роботи визначила такі сфери діяльності фахівців: державні соціальні служби; робота з сім'єю; соціальний захист дитинства; корекційна робота; психіатрична соціальна допомога; соціально-медична робота, з залученням системи охорони здоров'я; соціальна робота в школі; в закладах, які опікуються проблемами груп; робота в сфері соціального планування. У 80-ті роки, після пережитої економічної кризи пріоритетними були визначені: добробут в сім'ї, робота в общині, охорона здоров'я, система правоохоронних органів (суд, пенітенціарні заклади). Зміна пріоритетів не ліквідувала інші сфери, а змінила їхню концептуальну структуру. Наприклад, сфера праці і зайнятості була включена в систему роботи в общині, таким же чином, як і робота з людьми з девіантною поведінкою. Медико-соціальна робота включає в себе роботу з фізично і психічно хворими, інвалідами, а також роботу в системі освіти найчастіше з проблемними дітьми.

У 1982 р. в США було проведено дослідження стосовно розподілу соціальних працівників за сферами практичної діяльності. Це дослідження виявило зростання або зниження кількості соціальних працівників, які працюють в тій або іншій сфері. Наприклад, в одній з провідних сфер практики соціальної роботи - охороні здоров'я - кількість соціальних працівників незначно збільшилася порівняно з попередніми роками (1972 -1982). В іншій сфері соціальної роботи - психіатрії - відбулося значне збільшення кількості соціальних працівників за той же період. Але найбільше зростання було визначене в сфері догляду за людьми з затримкою розумового розвитку. Зареєстроване зростання кількості соціальних працівників в сфері послуг для дітей та молоді, а також послуг, які надаються сім'ям. В інших сферах відбулося скорочення кількості соціальних працівників, наприклад, в сфері суспільної допомоги, а також юридичної допомоги правопорушникам. Зміни зайнятості, на думку вчених, відображають зміни суспільної психології американців. Скоротилося надання соціальних послуг тим групам населення, які на сьогодні викликають менше співчуття, ніж до того, а саме незаможнім і правопорушникам.

На сьогодні в США серед соціальних працівників часто використовується такий термін, як "клініцист". Він застосовується в декількох значеннях. Клініцистами називають практичних працівників, які здійснюють безпосередню роботу з індивідом, сім'єю, групою. Тому їх доцільно відрізняти від тих, хто займається аналітичними пошуками, адміністративною діяльністю або дослідженнями. В більш вузькому сенсі клініцистами називають ще тих, хто займається психотерапією. Врешті-решт його використовують стосовно тих, хто займається приватною практикою.

Як зазначають американські науковці, значна кількість соціальних працівників перейшли до приватної практики. Це швидко зростаючий сектор соціальної роботи (23%). Робота в ньому, на думку практиків, викликає професійне задоволення і надає можливість для покращення фінансового стану. В той же час, соціальні працівники ставляться до приватної практики негативно, вважаючи її зрадою стосовно незабезпечених і принижених, яким немає чим сплачувати за послуги. На їхню думку, ті, хто займається приватною практикою, визначають особисте забезпечення вище за соціальну справедливість.

Що стосується заробітної платні соціальних працівників (США), то про неї даних в літературі небагато, але вони свідчать про значну різноманітність розміру оплати. Причому, це різноманіття значно залежить від відомчої приналежності закладу, в якому працює фахівець: приватний або громадський заклад, федеральне управління, керівництво штату або місцеві органи влади. На розмір заробітної плати впливає також географічний фактор: в місті вона вище, ніж в селищі. На початку 80-х середня стартова заробітна плата для бакалавра соціальної роботи, який займається вивченням умов життя незаможних сімей і наданням їм допомоги, складала 14,3 тис. доларів на рік. Для контролерів в агенціях щодо послуг - 18 тис. Середньорічна стартова зарплата для посад в лікарнях і медичних центрах, де вимагався рівень магістра плюс один рік стажування, дорівнювала 18 тис. доларів. Стартова зарплата вище у працівників федерального керівництва - 20 тис. дол. Люди, які обрали приватну практику, адміністративну, викладацьку або науково-дослідну діяльність відповідно мають більше за своїх колег.