28. Наука I етика. Свободанаукової творчості

Пiд етикою чи нормою, як вiдомо, слiд розумiти погляди, правила i норми, що регулюють поведiнку суспiльства, в тому числi й вчених. Основу цих правил складають загальнолюдськi цiнностi. Вони визначають, що таке добро i зло, що заохочується i що неприйнятне для вченого.

Оскiльки почуття приватної власностi чи не вiд природи закладене в основу практичної дiяльностi людини, то в науцi засуджується таке явище як плагiат, а також фальсифiкацiя наукових даних, здобутих iншими.

Важливою моральною вимогою науковцiв є вiдстоювання ними iстини. Моральним правилом для вченого можуть бути слова Арiстотеля: “Платон мiй друг, але iстина дорожча”.

Наука повинна сприяти прогресивному розвитку людства i не шкодити йому. Досягнення атомної технiки, генної iнженерної потрiбно використовувати на благо людини, а не проти неї. але не завжди робиться саме так. Багато досягнень науки i технiки частол знаходять своє застосування, перш за все, у вiйськових цiлях, а вже потiм у цивiльних справах. Згадаймо, хоча б те, що спочатку було створено атомну бомбу i скинуто її над мiстами Хiросiма та Нагасакi, а вже потiм стали споруджувати атомнi електростанцiї, криголами i т.п.

2.29. Розвиток уявлень про діалектику в історії філософії. Діалектика і метафізика.

Слiдом за основним питанням фiлософiї, важливою свiтоглядною проблемою є питання про стан i структуру свiту. Чи свiт перебуває у станi змiнюваностi та розвитку, чи вiн завжди залишиться однаковим? У залежностi вiд вiдповiдi на це питання у фiлософiї склалися два погляди — дiалектичний i метафiзичний.

Дiалектика — це термiн, який у давньогрецькiй фiлософiї позначали мистецтво полемiки, логiчний метод встановлення iстини шляхом виявлення суперечностей у судженнях супротивника.

У сучасному розумiннi — це фiлософське вчення про унiверсальнi закони розвитку i взаємозв’язку предметiв i явищ природи, суспiльства i людського мислення.

Метафiзика — це такий спосiб мислення i метод пiзнання, який розглядає предмети i явища поза їхнiм внутрiшнiм зв’язком, вiдiрваними одне вiд одного i як такi, що перебувають у застиглому, незмiнному станi.

Для метафiзики, на противагу дiалектицi, характерне заперечення внутрiшнiх суперечностей в речах i явищах об’єктивного свiту, iгнорування якiсних змiн у процесi розвитку.

Вона є гносеологiчним коренем iдеалiзму, призводить до iдеї першопоштовху. протягом XV—XVIII ст. метафiзика була нанiвним методом пiзнання.

Дiалектика в своєму розвитку пройшла ряд етапiв. Уже у фiлософiї стародавнього свiту всезагальна змiнюванiсть буття уявлялась як перетворення одного начала в iнше: землi у воду, води у повiтря, повiтря у вогонь i навпаки. Найбiльш яскравий прояв антична дiалектика отримала у Гераклiта, який вважав, що свiт знаходиться у вiчному потоцi. На позицiях стихiйної дiалектики стояв i iнший представник старогрецької фiлософiї — Демокрiт. Вiн вважав, що нiщо не виникає з нiчого i нiщо не зникає безслiдно.

У фiлософiї Нового часу, недивлячись на панування метафiзичних поглядiв у всiх сферах мислення, також висловлювались дiалектичнi iдеї. Так Декарт розвивав думку про неоднорiднiсть простору, про розвиток всесвiту. Спiноза запроваджує дiалектичне розумiння — субстанцiї (природи) як причини самої себе.

У XVIII—XIX ст. класична нiмецька фiлософiя на iдеалiстичнiй основi розробила цiлiсну концепцiю дiалектики як унiверсальної теорiї i методу пiзнання свiту. У вченнi Канта позитивним є його думка про антиномiчнiсть (суперечливiсть) людського знання.

Вершиною класичної iдеалiстичної дiалектики є вчення Гегеля, який вперше подав весь природний, iсторичний та духовний свiт у виглядi процесу, тобто у неперервному русi, змiнi, перетворенню i розвитку. Вiн подiляє дiалектику на буття, сутнiсть i поняття.

У 40—60 р.р. XIX ст. Герцен, Белiнський, Чернишевський викор. дiалектику для пояснення розвитку природи та суспiльства.

На матерiалiстичнiй основi побудована дiалектика у фiлософiї марксизму. Основна вiдмiннiсть матерiалiстичної дiалектики вiд iдеалiстичної полягає в тому, що в нiй об’єктивна дiалектика (тобто дiалектика рече й) визначає дiалектику речей.