2.8. Конституція України як основне джерело фінансового права

Конституція України має найвищу юридичну силу, всі акти суб'єктів фінансового права мають відповідати Основному Закону України. Конституція України визначає виключну компетенцію ВРУ у прийнятті актів, які регулюють бюджетні, податкові, валютні відносини; засади створення та функціонування фінансового, грошового, кредитного й інвестиційного ринків; порядок утворення та погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску й обігу державних цінних паперів, їх види та типи (ч. 2 ст. 92). Окрім цього, Конституція України закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96); встановлює також компетенцію в галузі фінансової діяльності ВРУ (пункти 4, 14, 16, 18, 19 ст. 85), Президента України (пункти 12, 28 ст. 106), КМУ (ст. 97, пункти 3, 6, 8 ст. 116), Рахункової палати України (ст. 98), НБУ (статті 99, 100), місцевих державних адміністрацій (пункти 4, 5 ст. 119); право органів місцевого самоврядування на затвердження й виконання місцевих бюджетів, на власну матеріально-фінансову базу, на встановлення місцевих податків і зборів тощо (статті 142, 143). До відання АРК Конституція України віднесла, зокрема, питання розроблення, затвердження й виконання бюджету АРК на основі єдиної податкової та бюджетної політики (п. 4 ст. 138).

2.9. Наука фінансового права: поняття, предмет і функції

Наука фінансового права - сукупність теоретичних понять, тлумачень та уявлень про фінансове право, його предмет і метод, правові підгалузі й інститути, що входять до його складу. Це внутрішньо цілісна система узагальнених специфічних знань про фінансове право та фінансову діяльність держави й органів місцевого самоврядування та закономірності розвитку цих знань.

Наука фінансового права вивчає фінансово-правові категорії та фінансово-правові норми, розвиває їх і сприяє удосконаленню фінансового законодавства через вироблення рекомендацій, досліджує знання про фінансове право та фінансову діяльність держави у формі складних, найбільш узагальнених фінансово-правових

понять і категорій. Отже наука фінансового права, виходячи з предмета фінансового права, вивчає фінансово-правові явища, що за своєю юридичною природою є публічно-правовими.

Досягнення науки фінансового права матеріалізуються в узагальненнях, оцінках, висновках, концепціях, нових поняттях і категоріях; у теоріях та доктринах, які відображаються у статтях, монографіях, навчальних посібниках і підручниках із фінансового права.

Предмет науки фінансового права - вся сукупність знань про фінансове право та фінансову діяльність держави, хоча такі знання є різнорідними; це його гносеологія, а також осмислення та дослідження проблем і перспектив удосконалення цієї галузі.

Завдання науки фінансового права:

♦ вивчення історії фінансового законодавства;

♦ розроблення наукових рекомендацій щодо вдосконалення чинних фінансово-правових актів;

♦ вивчення фінансового законодавства інших держав;

♦ здійснення порівняльного аналізу й використання позитивного досвіду для вдосконалення практики оновлення вітчизняних фінансово-правових актів.

Функції науки фінансового права:

♦ аналітична функція - полягає в усвідомленні «дослідного знання», класифікації фінансово-правових норм і їх науковому коментуванні, зведенні їх до внутрішньоцілісної органічної системи;

♦ критична функція - полягає у виявленні дефектів і недоліків чинного фінансового законодавства, у фіксації невідповідності правової норми вимогам сучасної практики;

♦ конструктивна функція - сприяє утворенню нових фінансово-правових норм, інститутів і розділів фінансового права. Ця функція завжди передує виданню нового закону чи іншого нормативно-правового акта й постійно використовується в процесі нормотворчої діяльності держави;

♦ прогностична (орієнтувальна) функція - полягає в тому, що наука фінансового права дає фінансово-правовій практиці важливі орієнтири для розвитку, вказує на віхи, у напрямку яких імовірно рухатимуться фінансово-правові відносини.

Система науки фінансового права частково відповідає системі фінансового права як галузі права, однак повністю не збігається з нею.

Наука фінансового права застосовує такі методи:

♦ спеціально-юридичний (формально-догматичний);

♦ порівняльно-правового дослідження;

♦ метод звернення до інших наук;

♦ метод статистичної обробки фактичного матеріалу та ін. Наука фінансового права як юридична наука досліджує цілий

ряд фінансових явищ і понять, які за своєю природою є предметом дослідження економіки та фінансів. Понятійно-категорійний апарат фінансової науки й науки фінансового права значною мірою збігаються. Наука фінансового права є відмінною від науки про фінанси тим, що вона, використовуючи апарат останньої, вивчає правову форму фінансової діяльності держави та суспільних відносин, котрі виникають у процесі такої діяльності.