40.Ек.Політика зворотнього курсу д.Доджа

Япония проиграла Вторую мировую войну. Она капитулировала 2 сентября 1945 г. и была оккупирована американскими войсками. Экономика страны находилась в состоянии хаоса. Война унесла жизни 2 млн. человек. Отрасли легкой промышленности пришлось практически создавать заново. Программа “обратный курс” получила свое название из-за следующих событий. Первоначально в послевоенный период США предполагали опереться на гоминдановский Китай. Но поскольку осуществить такое намерение не удалось, США изменили направление своих действий. Цель “обратного курса” состояла в обеспечении стратегического союза с японской буржуазией и превращении Японии в “мастерскую Азии”. Программа “обратного курса” была разработана представителями американского монополистического капитала Дж.Доджем и К.Шоупом. Главной из демократических реформ стал роспуск дзайбацу, т.е. холдингов (1947-1948), державших акции закрытых концернов. Была осуществлена демонополизация экономики, т.е. разукрупнены гигантские промышленные и торговые компании. В Японии была перераспределена земельная собственность и сформировался слой свободных мелких фермеров. Дворянство (помещики) как класс перестало существовать. Земельная реформа способствовала увеличению емкости внутреннего рынка и высвободила значительные трудовые ресурсы. В 1950 г. по рекомендации управляющего Детройтским банком Д.Доджа была осуществлена радикальная бюджетная реформа. В соответствии с нею вводились принципы строгого балансирования статей бюджета и его бездефицитности. Реформа предусматривала прекращение выплат компенсации военным заводам за конверсию. Убыточным предприятиям больше не предоставлялись субсидии. Денежная эмиссия ставилась под контроль. Был принят единый фиксированный валютный курс. Японским предприятиям и банкам разрешалось вести операции на внешнем рынке. В японской экономике полностью утвердились рыночные отношения. В рамках реформы Доджа действовал такой инструмент структурной политики, как полный государственный контроль над всей системой внешнеэкономических связей. Поддерживая техническое обновление, контроль государства охранял промышленность от внешней конкуренции, ограждал страну от разрушительных валютных дефицитов и расстройства денежной системы

41.Економічна програма Ерхарда. Фрн.

Внаслідок Другої світової війни країна опинилась у надзвичайно тяжкому становищі. В цей період вона зіткнулася з гострими соціальними наслідками саморуйнування ринкового господарства, тоталітарною диктатурою фашизму, з виникненням, розвитком і цілковитим крахом центрально-керованої примусової економіки. Після Другої світової війни у переможеній і розколотій на західну і східну зони країні в руїнах перебували міста, де переважна частина промислових об'єктів була зруйнована бомбардуваннями.

Країна в 1946 р. виробляла продукції менше половини від рівня 1936 р. Кількість грошей в обігу в десятки разів перевищувала товарну масу. Через хронічний дефіцит продовольчих і промислових товарів розвивались «чорний» ринок і спекуляція, була введена карткова система розподілу продуктів.

Економічна політика Людвіга Ерхарда

У цих складних умовах було проведено реформу, спрямовану на формування соціальної ринкової економіки і перетворення Німеччини в могутню процвітаючу державу. Реформи, що привели пізніше до «німецького дива», проводилися за активного сприяння США: фінансова допомога (3,12 млрд дол.) за планом Маршалла, об'єднання трьох окупаційних зон

Плани Л. Ерхарда спиралися на грошову реформу, вільні ціни та підприємництво. Цінова реформа передбачала лібералізацію цін, відміну адміністративного розподілу ресурсів та відмову від встановлення цін державою. Ерхарда досяг угоди з профспілками щодо їхніх вимог підвищення заробітної плати. Вже наприкінці 1948 р. Зростання цін припинилося, а по деяких товарах почалося їх зниження. Відбулося вирівнювання попиту і пропозиції, тобто відновилася макроекономічна рівновага. Як складова частина «соціального ринкового господарства» соціальна система ФРН базується на таких фундаментальних принципах як - страхування, забезпечення і допомоги. Історичним законодавчим актом стала пенсійна реформа 1957р. Інші закони передбачали допомогу багатодітним родинам та «вирівнювання» тягаря сімейних витрат. Така соціальна політика водночас забезпечила економічний підйом, соціальний захист і вільне розгортання особистої ініціативи. Особливу роль відводили дрібному і середньому бізнесу. Уже до початку 50-х років у цьому секторі працювало більше половини зайнятого населення. На середину 50-х років ФРН вийшла на друге місце після США за розмірами золотих запасів. З 1952 р. Експорт став перевищувати обсяг імпорту, і сальдо торговельного та платіжного балансу Німеччини стало позитивним. Побудова «соціального ринкового господарства» у ФРН сталася у надзвичайно короткі історичні строки, повністю відновила зруйновану війною економіку і різко підвищила народний добробут. Це було результатом чітко продуманої соціально-економічної політики уряду, його енергійної політичної волі, наслідком послідовних дій, доповнених впевненістю в успіху обраного шляху.