9. Соціально-економічний розвиток Китаю. Історичні форми господарства іх висвітлення у творах Конфуція.

Осьовий час для Китаю пов'язуємо з іменами Копфуція, Лао-Дзи, Мо-Дзи та ін., які жили у VI—IV от. до Р.Х. Ще у II тисячолітті до Р.Х. тут сформувалася жорстка ієрархічна система поділу на соціальні верстви, які залежали від верховного властителя. Представники кожної з верств отримували матеріальні блага суворо відповідно до рангу: розміри житла та якість його оздоблення, одяг, харчування, навіть умови поховання -все було різним, чітко регламентованим залежно від соціального стану. Конфуцій (551—-479 рр. до Р.Х.), будучи засновником вчення про етику, висунув таку концепцію: вдосконалення окремої людини веде до вдосконалення суспільства, що, у свою чергу, веде до вдосконалення держави. Ці ідеї були спрямовані на посилення держави; дбаючи про її благо, Конфуцій закликав скоротити розміри податків, налагодити облік і контроль землеробських робіт, залучити трудове населення до виконання своїх обов'язків. Він вважав, що освічений правитель, будучи «батьком народу», здатний реально вплинути на рівномірний розподіл багатства суспільства. Застосування металевих, особливо залізних знарядь праці істотно підвищує рівень виробництва, посилює суспільний поділ праці, веде до індивідуалізації ремісничого виробництва. Зростає спеціалізація та професіоналізм ремісників. У III ст. до Р.Х. відбувається об'єднання семи царств у єдину імперію, що означало не лише політичне об'єднання.Серед заходів, спрямованих на стабілізацію натурально-господарських відносин, найважливішими вони вважали регулювання державою цін на хліб, а також створення державних запасів хліба, реформування податкової системи .Ще одним реформатором цього періоду був Ван Май, який захопив трон у 9 р. після Р.Х. Він закріпив у Китаї лише два види земельних володінь - державні та селянські, за відсутності великої феодальної власності. Він також проголосив заборону рабства, але вона протрималася недовго; а рабство залишалося як патріархальне.На початку І тисячоліття Китай вступає у затяжний період криз і політичної нестабільності. Набіги кочівників погіршували становище. Але була збережена життєспроможність китайської цивілізації та її державність, продовжувала свій розвиток економіка.

10. Світова економічна криза 1929-1933 рр., її наслідки та причини. У 20-х рр. світове господарство в цілому розвивалося стабільно, але в США восени 1929 р. розпочалася економічна криза, яка швидко поширилася й на інші країни світу. Криза розпочалася в Нью–Йорку з краху на фондовій біржі й охопила банківську систему, промисловість та сільське господарство. Біржову паніку 23 жовтня 1929 р. викликало катастрофічне падіння курсу акцій, ціну яких завищували біржові спекулянти. Коли курси акцій відірвалися від номіналу й почали падати, кредитори стали вимагати повернення позик. Спекулянти для отримання необхідних коштів почали продавати акції, прискорюючи цим їх падіння. За період з 1929 по 1933 р. загальна ціна біржових акцій зменшилася у 4,5 рази.Обвал курсу цінних паперів на Нью-Йоркській біржі викликав паніку в США і в усіх інших країнах Заходу. Величезна хвиля фінансово-економічних потрясінь прокотилася по всьому Західному світу. Криза набула всеохоплюючого характеру, проте найсильніше вразила США (Велика депресія).Падіння курсу акцій зачепила 15 із 20 американців. Скорочення виробництва призвело до безробіття, заробітна плата знизилася вдвічі, багато населення опинилося без житла, виникають «гуверівські містечка»- збудовані на околиці міст із ящиків та решток будматеріалів, починається голод. Падіння життєвого рівня посилило соціальну напруженість: акції протесті, «голодні марші», пікети, демонстрації.Криза в промисловості переплелася із аграрною кризою. Збір пшениці до 1934 р. знизився на 36 %, кукурудзи – на 45%. 18% відсотків фермерів розорилося. Щоб не допустити падіння цін, фермери знищували продукцію: пшеницю спалювали в топках паровозів і пароплавів, молоко виливали у водойми, картопляні і бавовняні поля заливали гасом або заорювали.Англії економічна криза завдала удару у вигляді падіння цін, проблем з отримання кредитів, масового закриття підприємств. Промислове виробництво скоротилося на 23%. Особливо відчутним було падіння в таких галузях: виробництво чавуну (-53%), суднобудування (у 8 разів). Падіння цін на сільськогосподарську продукцію призвело до розорення фермерів, падіння промислового виробництва спричинило безробіття. Подібні вияви Світової економічної кризи спостерігалися й у Франції.Криза негативно вплинула й на світову торгівлю. Скорочення торгового обігу призвело до згортання міжнародних зв’язків. Лише у 1931-1932 рр. 75 країн світу збільшили митні збори, ввели різні квоти та інші обмеження на імпорт.Порушились основи фінансових зв’язків між країнами. Восени 1929 р. інфляція охопила країни з аграрною економікою. У вересні 1031 р. нова хвиля інфляції спонукала Англію відмінити золотий стандарт, а весною 1933 р. від золотого стандарту відійшли і США.Економічна криза в Германії набула особливо гострого характеру. Це пояснювалося залежністю країни від іноземного капіталу. Найважчим був 1932 р.: обсяги промислового виробництва скоротилися на 40%, 68 тис. підприємств збанкрутувало, потужності машинобудівної та автомобільної промисловості досягали 25%, будівельної – 20%, видобуток кам’яного вугілля та бурого скоротився за ці роки на 30-40 %, виробництво сталі та чавуну знизилося вдвічі, розладналася кредитно-грошова система, на 60% скоротився обсяг зовнішньої торгівлі.. Різко зросла кількість безробітних, яка досягла у 1932 р. 7 млн. осіб.Реформування економіки Німеччини. Плани Ч. Дауеса і О. Юнга. Відродження економіки Німеччини і необхідність виконання важких умов Версальського договору вимагали проведення господарських реформ. Однією з перших була проведена в 1923-1924 рр. грошова реформа, що переслідувала мету стабілізації валюти і подолання інфляції. В основу реформи був покладений проект створення підприємницькими колами автономного Емісійного банку. Але проект цей відображав інтереси аграріїв, з чим не могли погодитися промисловці. Тому він був перероблений, і на його основі в жовтні 1923 р. був створений новий емісійний Рентний банк. Його капітал (3,2 млрд марок) складався не із золота,а з боргових зобов'язань засновників-власників Рентний банк став випускати рентні марки, які признавалися законним забезпеченням нарівні із золотом. Стабілізація грошової одиниці сприяла бездефіцитності бюджету: протягом 1924 р. вже мало місце певне перевищення доходів над витратами.

11.Теорія трьох факторів виробництва Ж.Б.Сея, її сутність. Найвизначнішим представником першого напрямку був французький економіст Жан-Батіст Сей (1767—1832). Свою прихильність ідеям класичної школи він виклав у першій своїй роботі «Трактат політичної економії» (1803), у якій пропагується і розвивається навчання А. Сміта. Його захоплює в першу чергу смітовський економічний лібералізм і переконаність у здатності ринкової системи до саморегуляції. Але в першій половині XIX ст. ця здатність піддається серйозним випробовуванням. Після промислового перевороту чітко виявляється циклічний характер економічного розвитку: періоди підйомів перемежовуються з періодами спадів, які супроводжуються кризою збуту товарів. У цій ситуації особливо актуальною стає проблема відновлення порушеної рівноваги, що й обумовлює особливу увагу до неї з боку Сея. Але перш, ніж перейти до аналізу відтворювальних зв'язків, він торкається центральної для класичної школи проблеми вартості, оскільки мова йде про систему, засновану на відносинах обміну. Сей виходить з того визначення цієї категорії А. Смітом, у якому вартість складалася з доходів: заробітної плати, прибутку, ренти. Розвиваючи це положення, Сей доводить його до повного логічного завершення, представляючи доходи як породження різних факторів виробництва, кожний з який створює свою частку вартості. У викладі Сея процес цей не представляє особливих складностей для розуміння. У створенні продукту беруть участь три основних фактори: праця, капітал, земля, роль яких якісно однозначна, хоча кількісно їхні частки в виробленому товарі не однакові. Після реалізації вартість розпадається на доходи, кожний з яких є винагородою за роботу того чи іншого фактора: зарплата — праці, прибуток — капіталу, рента — землі.Теорія трьох факторів виробництва не набагато підштовхнула до вирішення проблеми вартості. Замість одного фактора, який ут­ворить вартість,— праці, пропонувалося три, але питання про те, яким чином витрати цих факторів роблять товари порівнянними, залишалося відкритим.Але ця теорія зіграла важливу роль у вирішенні низки завдань У пошуках оптимальних комбінацій різних виробничих факторів, які дають найбільший ефект. Залежність результату виробничої Діяльності (продукту, доходу) від використовуваних факторів можна представити у вигляді так званої виробничої функції, найпростіший варіант якої виглядає як:Дослідження функції дозволяє з'ясувати, як впливають зміни кожного фактора на кінцевий результат і знаходити найприй-нятніший варіант їхнього сполучення для кожного конкретного випадку. Цей підхід став основою для наступного розвитку цілого напрямку в економічній науці, називаного факторний аналіз.