Мексиканська революція 1910 – 1917 рр.

У 1876 р. до влади в Мексиці прийшов генерал П. Діас, що на третину століття встановив у країні тиранічну диктатуру. Цей час став найбільш складним періодом в історії країни. Уряд Діаса, незважаючи на національні інтереси, заохочував проникнення іноземного капіталу. З відкриттям у Мексиці найбагатших запасів нафти експансія іноземних держав посилилась. Уряд широко практикував роздавання земельних концесій під експортні культури. Це призвело до того, що індіанські громади й безліч дрібних земельних власників втратили землі. До 1910 р. 96,6 % мексиканських родин не мали землі. У селі панували латифундисти (поміщики).

Жахливі гніт й утиски обумовили піднесення народного руху на початку ХХ століття. Повсюдно спалахували селянські бунти. Визначилися й вожді селян: на півдні — Е. Сапата, на півночі — Ф. Вілья (його називали «мексиканським Робіном Гудом»).

Проти диктатури Діаса виступила також національна буржуазія й частина поміщиків, чиї інтереси зачіпало засилля іноземного капіталу. Сформувалася ліберальна опозиція, яку очолив Ф. Мадеро. Ліберали поставили за мету усунення Діаса й захоплення влади.

У 1910 р. передбачалося проведення президентських виборів. Ліберали висунули кандидатом на президентський пост Мадеро. Уряд Діаса почав репресії проти лібералів. Мадеро був арештований, але йому вдалося втекти до США. В обстановці терору Діас був «переобраний» президентом. Стало очевидним, що мирний шлях до повалення диктатури закритий.

Звістка про результати так званих «виборів» обурила мексиканців. Мадеро, що перебував в еміграції, оголосив ці вибори недійсними, перейняв на себе функції тимчасового президента країни, обіцяв введення очікуваних народом свобод і закликав до загального повстання проти режиму Діаса 20 листопада 1910 р. Його заклик знайшов широкий відгук у країні. 20 листопада в декількох містах спалахнули повстання. І хоча влада їх жорстоко придушила, події листопада показали, що революція в Мексиці фактично почалася.

З початку 1911 р. революційна криза значно загострилася. Рух проти Діаса ставав усе більш організованим. На батьківщину повернувся Мадеро, який очолив революційну боротьбу. Під час війни виявилися блискучі військові таланти ватажків селянських повстанських армій — Вільї і Сапати. Війська Діаса зазнавали постійних поразок. У містах відбувалися масові антиурядові демонстрації. Розуміючи безвихідність ситуації, наприкінці травня 1911 р. старий Діас підписав заяву про відставку й покинув країну. Його 35-річна диктатура закінчилася.

7 червня Мадеро вступив у Мехіко. На виборах, що відбулися в жовтні, народ обрав його президентом, сподіваючись, що настане час очікуваних змін. Однак, прийшовши до влади, Мадеро не квапився виконувати свої обіцянки. Він відмовився повернути селянам захоплені в них землі. Населення, як і колись, страждало від сваволі влади. Розчарування і невдоволення народу призвели до ізоляції уряду Мадеро. Цим скористалася реакція, що організувала змову проти президента. Змовників підтримали США, оскільки Мадеро перешкоджав подальшому поневолюванню країни іноземним капіталом. У лютому 1913 р. генерал В. Уерта здійснив державний переворот. Президент Мадеро був убитий.

Прихід до влади генерала Уерти означав майже повне повернення до часів Діаса. Але країна не упокорилася тиранії. Повстання проти Уерти очолив Карранса, один з найближчих сподвижників убитого президента. До квітня 1913 р. чисельність його армії досягла 40 тис. чоловік. Незабаром до нього приєднався Вілья, що сформував зі своїх військ Північну дивізію. Відновилася революційна боротьба на півдні країни: там боролася Визвольна армія півдня під командуванням Сапати. Отже, повстанський рух проти Уерти досяг значного розмаху й був добре організований.

Використовуючи загострення внутрішньополітичного становища Мексики, США у квітні 1914 р. почали збройну інтервенцію. Проте інтервенти зустрічали героїчну відсіч з боку мексиканського народу і були змушені обмежитись окупацією порту Веракрус. Тим часом, розбивши Уерту, Карранса 15 серпня зайняв столицю й зажадав негайного виводу військ США з території Мексики. У листопаді збройні сили США покинули Веракрус. Отже, народна революція знищила реакційну диктатуру Уерти і зруйнувала плани інтервентів.

Подальший розвиток мексиканської революції відбувався у складних умовах громадянської війни, що тривала з 1914 р. до 1916 р. Вілья і Сапата зажадали від Карранси, що став президентом країни, негайного вирішення аграрного питання. Але Карранса цю вимогу відкинув, що призвело до розриву між ним і селянськими вождями. Вілья і Сапата почали воєнні дії проти президента. Однак Каррансі вдалося здобути перемогу над арміями селян.

У березні 1916 р. США почали нову збройну інтервенцію. Уряд Карранси заявив протест і зажадав негайно відкликати війська, що вторглися. Рішуча антиімперіалістична позиція Карранси зміцнила його вплив у країні. Хвиля народного руху проти інтервенції змусила США до лютого 1917 р. вивести свої війська з Мексики.

Рішучість і твердість народу, що не бажав повертатися до колишніх порядків, змусили Каррансу піти далі Мадеро. 1 травня 1917 р. набула чинності нова конституція Мексики, що мала демократичний характер. Вона створювала юридичне підґрунтя для встановлення в Мексиці ліберально-демократичного ладу, проведення аграрної реформи, націоналізації майна іноземних компаній, підтримання національної незалежності. Отже, у результаті революції 1910–1917 рр. Мексика опинилася попереду інших країн Латинської Америки.