3.4. Причини формування злочинності

З кінця 80-х – початку 90-х років ХХ століття в Україні значно погіршився криміногенний стан. З’явились види злочинності, які раніше були маловідомі, зокрема: рекет, викрадення людей з метою отримання викупу, торгівля людьми; корупція, широкого розповсюдження набули злочини, пов’язані із так званими «важкими наркотиками», незаконним обігом вогнепальної зброї, продажем органів людського тіла. Професійна злочинність почала утворювати легальні об’єднання (охоронні фірми, детективні агентства, клуби за інтересами тощо), які насправді були замаскованими організованими злочинними угрупованнями [3, с. 3].

Тобто, за останні роки сформовані негативні тенденції які сприяють поширенню злочинності у суспільстві. Доцільно вказати на причини, що породжують злочинність через слабку участь держави у боротьбі з цим негативним явищем. Для прикладу наведемо передумови карної злочинності і корупції (як одного з різновидів злочинності):

• відсутність стратегії формування нового суспільного ладу;

• недооцінка ролі державного регулювання у перетвореннях;

• наявність політичних сил, що прагнуть повернення до старого ладу;

• залишки роздутого старого апарату з необґрунтовано широкими повноваженнями;

• зміна форм власності та утворення корпоративних угрупувань і кланів;

• прагнення усіх, навіть кримінальних структур, вирішити свої проблеми через державний апарат;

• масова заміна законодавчих і правових норм, послаблення контролю за їх виконанням;

• значне збільшення кількості майже необізнаних з національним законодавством і правопорядком іноземних підприємців та інвесторів, які стали легкою здобиччю корупціонерів;

• декларативність багатьох реформаторських намірів та рішень влади, їх обмеженість, зволікання та непослідовність у проведенні реформи;

• переведення державної власності у приватну в інтересах окремих груп, тіньових структур і кланів;

• криміналізація економічних відносин;

• пасивність правоохоронних та інших державних органів щодо притягнення винних у корупційних вчинках до відповідальності, що стало стимулом безкарності корупційних діянь;

• поширеність у суспільстві думки про корумпованість влади, про пріоритетність більш жорстокого покарання винних у вчиненні корупційних діянь, а не усунення причин та умов останніх;

• сприяння формуванню таких уявлень через засоби масового впливу на населення за відсутності спрямованої антикорупційної дії [32].

За змістом виділяють такі групи безпосередніх причин та умов розвитку злочинності (корупції):

- політичні;

- економічні;

- правові;

- організаційно-управлінські;

- соціально-психологічні [32].

Є всі підстави стверджувати, що злочинність у нашому суспільстві набула надмірної поширеності і, що цей факт знайшов своє відображення у масовій свідомості. Сьогодні злочинність набула такого характеру, що реально загрожує розвитку соціальних процесів у суспільстві. Злочини окремих індивідів, кримінальних угрупувань унеможливлюють ефективні соціальні, економічні та політичні реформи в країні. Особливо небезпечним є той факт, що злочинність інтенсивно розвивається у молодіжному середовищі. За дослідженням Т.Г. Перепелиці за період з 1989 до 1999 року вдвоє зросла кількість протиправних дій неповнолітніх. Підлітки, віком 14-17 років складають 8% всього населення України, однак скоюють чверть усіх зареєстрованих злочинів [15, с. 4]. І нинішня світова економічна криза у подальшому буде негативно впливати на зростання злочинності в Україні. Слід також мати на увазі відсутність чіткої антикримінальної позиції держави, що у свою чергу впливає на подальший розвиток девіантності та деліквентності серед підростаючого покоління. Та й кримінальна статистика не дає підстав для самозаспокоєння.

Треба наголосити на тому, що тінізація економіки, наявність кримінального бізнесу, втрата державою своїх регулюючих та соціально важливих функцій, відсутність ефективних засобів боротьби з цим негативним явищем, недосконалість законів, які можуть призводити до протиправної поведінки громадян та зростання кількості правопорушень з боку працівників державних і правоохоронних органів негативно впливають на свідомість пересічного громадянина. Значне поширення у суспільстві різних видів девіантної поведінки, в тому числі злочинності, пов'язане майновою поляризацією членів суспільства, зростанням кількості безробітних, наявності «соціального дна», нерозвиненість середнього класу. До того ж бідність, безробіття, економічна та соціальна нестабільність інтенсивно розкручують процес маргіналізації населення, який охопив практично всі соціальні групи і свідчать про відчуження особистості від суспільства та культури. Істотне значення в сучасних умовах має послаблення правових регуляторів поведінки особистості, особливо, підлітків та молоді. В першу чергу це пов'язане з поширенням правового нігілізму і формуванням установки на допустимість правопорушень [15, с. 15].

Відсутність нормальної роботи та оплати праці стимулює масові розкрадання на підприємствах, які в умовах кризи стають соціально правомірними і виправданими. А також, відсутність можливості задовольнити свої все зростаючі потреби, штовхає людину до скоєння протиправних дій. У цій ситуації надзвичайна популярність теми «злодіїв в законі» і самих квазінорм кримінальної субкультури (кримінальна субкультура – це узгодженість волі і свідомості особи із псевдозаконами кримінального середовища) призвели до стану сильного криміногенного ураження суспільства, зокрема найбільш схильної до сприйняття таких норм вікової групи – неповнолітніх [3]. Найнебезпечніший прояв впливу кримінальної субкультури на неповнолітніх – втрата ними правильної соціальної орієнтації.

Д.Л. Виговський досліджуючи кримінальну субкультуру в механізмі злочинності неповнолітніх показав, найбільш вагомі причини популярності кримінальної субкультури серед осіб, що не мають чіткої асоціальної орієнтації, а саме:

- для осіб, що не змогли себе реалізувати в системі загальнолюдських цінностей, життя за псевдозаконами злочинного середовища дає змогу самоствердитися, заробити авторитет серед однодумців;

- можливість досягти високого рівня життя, не докладаючи особливих зусиль; гострі почуття, які викликає безпосередньо сам процес вчинення злочину;

- певними психофізіологічними особливостями організму підлітків; відсутність чітко вираженої соціальної орієнтації; уявна відсутність в нормах кримінальної субкультури заборон, встановлених загальнолюдськими нормами моралі тощо [3, с. 11].

Визначення терміну «субкультура» пов’язане з сучасною соціологією і формується в трьох його аспектах:

1. сукупність деяких негативно усвідомлених норм і цінностей традиційної культури, що функціонують як культура кримінального світу;

2. особлива форма організації людей (найчастіше молоді) – автономне, цілісне утворення всередині пануючих культури, яке визначає стиль життя та мислення її носіїв; відрізняється своїми звичаями, нормами, комплексами цінностей і навіть інститутами;

3. трансформована професійним мисленням система цінностей традиційної культури, яка набула своєрідного забарвлення.

Субкультура може бути позитивною реакцією на соціальні та культурні потреби суспільства (професійні), а може бути і негативною (кримінальна, деякі молодіжні).

Тривогу викликає той факт, що сьогодні значна частина неповнолітніх, які ще не стали правопорушниками, вже подолали «поріг кримінальності» у своєму мисленні та поведінці. Роль підсилювача у цьому процесі відіграє також впевненість значної частини населення у нечесності та незаконності отримання прибутків елітою сучасного українського суспільства. Наслідком трансформації соціальної структури суспільства та деформації потреб людей є десоціалізація, як втрата соціально-корисних зв'язків та відчуження від суспільства. Вона є одним з індикаторів «хвороби» суспільства, а прогресуюча масова десоціалізація – індикатор аномії [15, с. 14].

Ці явища можуть з часом спричинити подальше посилення криміналізації українського суспільства, особливо серед молоді. На це звертають увагу Ю.М. Антонян, О.І. Гуров, К.Є. Ігошев, І.І. Карпец, Г.М. Міньковський, Н. Яницька.

Важливо визначити місце і роль соціокультурних чинників у виникненні та поширенні у сучасному суспільстві злочинної поведінки неповнолітніх. Так зарубіжні вчені, при розгляді питання злочинності, в основному концентрують свою увагу на поняттях соціальної нерівності, культури/субкультури, соціального контролю та міжособистісної взаємодії. Соціологічний підхід у вивченні злочинності походить своїми коренями з концепції «аномії» Е. Дюркгейма, яку він пов'язує з дезорганізацією суспільства. На його думку, в умовах суспільних криз та в періоди радикальних соціальних перетворень, що призводять до руйнування чи послаблення загальноприйнятих норм поведінки, їх суперечливості та невизначеності, формуються різні види девіантної поведінки, що характеризують норми та порядок у суспільстві.

Подальший розвиток концепція «аномії» отримала у працях Р.К. Мертона, який основну увагу приділяв дослідженню невідповідності між культурно-зумовленими цілями та узаконеними засобами їх досягнення. Зазначені концепції є особливо актуальними для аналізу ситуації в Україні, характерними для якої є явища дезорганізації та аномії.

Представники культурологічних теорій (А. Коен, Р. Клоуард, У. Міллер, Т. Селлін) у своїх дослідженнях роблять акцент на аналізі культурних цінностей, що сприяють девіації (теорія субкультури, теорія конфлікту культур).

Соціально-психологічні теорії злочинності (теорії соціального навчання, контролю, взаємодії) зосереджують увагу на міжособистісних відносинах і розглядають соціальні відхилення як результат «кристалізації» процесів міжособистісного спілкування, еволюції комунікативних форм. Інтеракціоністська теорія, в межах якої сформувалась теорія стигматизації, вивчає процеси, в ході яких люди визначаються як злочинці [15, с. 12].